Карл-Адольф Ценкер (; 19 липня 1907, Берлін — 27 березня 1998, Бонн) — німецький воєначальник, віцеадмірал бундесмаріне. Кавалер Лицарського Хреста Воєнних заслуг з мечами.

Біографія Карл-Адольф був сином адмірала Ганса Ценкера, та його дружини Матильди «Гільди», уродженої Тіле.

Рейхсмаріне Ценкер вступив до лав німецького флоту як кандидат в офіцери 1 квітня 1926 року та пройшов базову підготовку у 2-й морській навчальній дивізії Балтійського моря у Штральзунді. З липня по жовтень 1926 року він пройшов базову морську підготовку на вітрильному навчальному кораблі «Ніобе», а згодом, до 23 березня 1928 року, на легкому крейсері «Емден». З березня 1928 по березень 1929 року він навчався у військовій школі фенріхів Військово-морського училища Фленсбурга-Мюрвіка, а потім проходив курс корабельного зв'язку в Школі торпед та сигналів (TNS) Фленсбурга-Мюрвік до травня 1929 року. До лютого 1930 року Ценкер брав участь у кількох курсах володіння зброєю в збройових школах у Кілі, Фленсбурзі-Мюрвіку та Штральзунді, а також навчався у 4-й роті 2-ї морської навчальної дивізії Балтійського моря у Штральзунді. З 3 лютого 1930 по 22 вересня 1931 року він проходив підготовку на фенріха та вахтового лейтенанта на борту легкого крейсера «Кенігсберг». З вересня 1931 по вересень 1932 року служив офіцером взводу новобранців у 3-й морській навчальній дивізії. Він служив у дивізіоні морської артилерії в Свінемюнде, а потім, до 19 червня 1933 року, навчальним та вітрильним офіцером на навчальних кораблях Військово-морського училища Мюрвіка. З 20 червня 1933 по 27 вересня 1934 року Зенкер був навчальним та вахтовим офіцером на вітрильному навчальному кораблі «Горх Фок», а згодом вахтовим офіцером на тральщиках M145 та M111 1-ї флотилії тральщиків.

Крігсмаріне 1 квітня 1936 року його підвищено до капітан-лейтенанта, а 1 червня 1936 року він прийняв командування тральщиком M146 1-ї флотилії тральщиків. З 23 вересня 1936 року Ценкер був першим помічником капітана на вітрильному навчальному кораблі «Горх Фок». З 1 листопада 1938 по 16 липня 1939 року він проходив підготовку офіцера Адміралштабу у Військово-морській академії в Кілі. З 16 липня 1939 року він служив штабним офіцером (офіцером з мінної боротьби) у Командуванні військово-морської групи «Захід» у Вільгельмсгафені. У той час Командування військово-морської групи «Захід» під керівництвом адмірала Альфреда Заальвехтера відповідало за тактичне командування військово-морськими операціями під час операції «Везерюбунг» — окупації Данії та Норвегії у квітні 1940 року. 11 серпня 1940 року Ценкер став офіцером Адміралштабу у новоствореному Командуванні військово-морської групи «Північ» у Вільгельмсгафені та Кілі під командуванням генерал-адмірала Рольфа Карльса, яке було перейменовано з Командування військово-морської групи «Схід». 26 жовтня 1941 року Ценкер став першим офіцером, а 11 серпня 1942 року — командиром есмінця «Ганс Лоді». З 11 березня 1943 року по 19 січня 1944 року він командував есмінцем Z28 як корветтен-капітан. У березні 1943 року корабель супроводжував лінкор «Шарнгорст» до Норвегії. У липні 1943 року його корабель був сильно пошкоджений бомбардуваннями і його довелося відправити на ремонт на верф у Тронгеймі, а з серпня 1943 року — на верф у Німеччині. Ремонт тривав до початку січня 1944 року. З 20 січня 1944 року до кінця війни Ценкер служив офіцером Адміраштабу, був членом Командування Військово-морських сил, а також був радником з питань мінної війни в Оперативному відділі Верховного командування ВМС (ОКМ) у таборі Коралле в Бернау поблизу Берліна. Наприкінці війни (вересень 1945 року) Ценкер, тоді фрегаттен-капітан, потрапив у військовополонений до британців у Шлезвіг-Гольштейні.

Післявоєнний період Після війни, з 1945 по 1946 рік, він був направлений союзниками до Німецької адміністрації з розмінування як керівник групи та офіцер зв'язку в Глюкштадті, Травемюнде та Кілі. Після звільнення з полону 22 серпня 1946 року, Ценкер працював до липня 1951 року співробітником державної адміністрації Рейнланд-Пфальца, а пізніше керівником відділу судноремонту в Адміністрації водних шляхів Рейнланд-Пфальца. Одночасно, з липня 1950 року по липень 1951 року, він обіймав посаду радника з питань внутрішнього водного судноплавства в Міністерстві транспорту.

Навесні 1949 року Ценкер був призначений Збройними силами США в Німеччині до Військово-морської історичної групи, що базувалася в Бремергафені. Ця команда мала завдання досліджувати німецьку військово-морську історію під час Другої світової війни, одночасно працюючи над керівними принципами для нового флоту.

З серпня 1951 року Ценкер працював в Управлінні Бланка офісним офіцером, а пізніше керівником Військово-морської групи (II/PI/M) у Департаменті II/PI «Військове планування». У листопаді 1955 року Управління Бланка стало Федеральним міністерством оборони, а Ценкера призначили виконувачем обов'язків керівника Департаменту VII (Військово-морський флот), посаду, яку він обіймав до вступу на посаду віцеадмірала Фрідріха Руге у березні 1956 року. 21 грудня 1955 року його підвищено до капітана-цур-зее. Він був серед перших військовослужбовців нового Федерального флоту, заснованого в 1955 році.

Бундесмаріне Як виконувач обов'язків керівника військово-морського відомства, він виступив з промовою у Вільгельмсгафені 16 січня 1956 року, вітаючи перших моряків нового флоту. Ця промова була жорстко розкритикована за заяви про німецькі військово-морські традиції. Ценкер спробував зобразити непорушну військово-морську традицію від Імперського флоту 1848 року до ВМС Німеччини 1956 року та прямо захищав гросадміралів Еріха Редера та Карла Деніца, яких було засуджено як воєнних злочинців на Нюрнберзькому трибуналі за їхні політичні дії, але не як головнокомандувачів флоту.

Ця так звана промова Ценкера викликала фундаментальні політичні дебати щодо взаємовідносин між вермахтом та бундесвером. Ці дебати, спочатку проведені в Комітеті оборони, а пізніше в самому бундестазі, допомогли виробити базове спільне розуміння ролі бундесверу у підтримці його традицій. Однак це також послабило позиції міністра оборони Теодора Бланка, якого звинувачували у недостатньому контролі над своїм міністерством. У жовтні 1956 року він був змушений поступитися своєю посадою Францу Йозефу Штраусу. Ценкер зміг залишитися на посаді виконуючого обов'язки керівника Військово-морської групи (II/PI/M) (і, таким чином, як найвищий військово-морський офіцер у Федеральних збройних силах Німеччини), оскільки вже було певно, що Руге незабаром буде призначено інспектором ВМС.

У грудні 1955 року Ценкер став керівником підвідділу А, командування та підготовки, у складі штабу ВМС. 3 січня 1957 року він став командувачем Військово-морських сил Північного моря та одночасно командувачем сил НАТО у підводній затоці Німеччини в Північному морі (COMGERNORSEA). На цій посаді командувача НАТО в Німецькій затоці його 26 квітня 1957 року підвищено до адмірала флотилії. З липня 1960 року по серпень 1961 року він командував Командуванням військово-морської підготовки, а 15 жовтня 1960 року його підвищено до контрадмірала. У серпні 1961 року Ценкер змінив Руге на посаді інспектора ВМС. 29 січня 1962 року його було підвищено до віцеадмірала.

Під час перебування Ценкера на посаді генерального інспектора розвиток німецького флоту, який розпочався в 1956 році, прискорився, і були внесені перші корективи до початкових планів. Організація та інтеграція флоту в структури НАТО були адаптовані до змінених обставин та зростаючої радянської загрози.

У вересні 1967 року віцеадмірал Ценкер вийшов у відставку. Він жив у Бонн-Реттгені, був ротаріанцем, активно цікавився військово-морськими справами до кінця життя та регулярно відвідував військово-морські заходи.

Сім'я Він був одружений з Ельзою Шульц (померла 1965 року); у подружжя було троє дітей: Кай, Віра та Мальта.

Нагороди

Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го і 3-го класу (12 років) Залізний хрест 2-го і 1-го класу Нагрудний знак есмінця Нагрудний знак «За поранення» в чорному Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами Лицарський хрест Хреста Воєнних заслуг з мечами Легіон Заслуг (США), командор — нагороджений двічі. Орден «За заслуги перед Італійською Республікою», великий офіцерський хрест Орден «За заслуги» (Франція), великий офіцерський хрест Орден Заслуг (Португалія), великий хрест Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина», великий офіцерський хрест (1967)Bundesanzeiger, Jg. 19, Nummer 170 vom 9. September 1967, S. 1/2

Примітки

Література

Johannes Berthold Sander-Nagashima: Die Bundesmarine 1955 bis 1972: Konzeption und Aufbau. Oldenbourg Verlag, München, 2006, ISBN 978-3-486-57972-7. Zenker, Karl-Adolf. In: Walter Habel (Hrsg.): Wer ist wer? Das deutsche Who's who. 24. Ausgabe. Schmidt-Römhild, Lübeck 1985, ISBN 3-7950-2005-0, S. 1382.

Посилання

Nachlass Bundesarchiv N 853