Нижче наведено хронологію досліджень галактик, скупчень галактик та великомасштабної структури Всесвіту.

До XX століття

V ст. до н. е. — Демокріт припускає, що яскрава смуга на нічному небі, відома як Чумацький Шлях, може складатися із зір. IV ст. до н. е. — Арістотель вважає, що Чумацький Шлях виник внаслідок «запалювання вогняних видихів деяких зір, які були великими, численними та розташованими близько одна до одної», і що «запалювання відбувається у верхній частині атмосфери, в регіоні світу, неперервному з небесними рухами»Josep Puig Montada (September 28, 2007). «Ibn Bajja». Stanford Encyclopedia of Philosophy. Retrieved 2008-07-11.. 964 — Абд аль-Рахман аль-Суфі, перський астроном, зробив перші зареєстровані спостереження галактики Андромеди та Великої Магелланової Хмари у своїй «Книзі нерухомих зір», які є першими зареєстрованими галактиками, окрім Чумацького Шляху. XI століття — Аль-Біруні, ще один перський астроном, описує галактику Чумацький Шлях як сукупність численних туманних зір. XI століття — Ібн аль-Гайсам, арабський астроном, спростовує теорію Арістотеля про Чумацький Шлях, зробивши першу спробу спостерігати та виміряти паралакс Чумацького Шляху, і таким чином він «визначив, що оскільки Чумацький Шлях не має паралакса, він дуже віддалений від Землі та не належить до атмосфери». XII століття — Ібн Баджа з ісламської Іспанії припускає, що Чумацький Шлях складається з багатьох зір, а виглядає неперервним через заломлення світла в атмосфері Землі. XIV століття — Ібн Кайїм аль-Джаузія із Сирії припускає, що галактика Чумацький Шлях є «міріадом крихітних зір, упакованих разом у сфері нерухомих зір», і що ці зорі більші за планети. 1521 — Фернан Магеллан спостерігає Магелланові хмари під час своєї навколосвітньої експедиції. 1610 — Галілео Галілей використовує телескоп і визначає, що яскрава смуга на небі, Чумацький Шлях, складається з багатьох слабких зір. 1612 — Симон Маріус за допомогою телескопа спостерігає Андромеду й описує її як «полум'я, видиме крізь ріг». 1750 — Томас Райт обговорює галактики та сплющену форму Чумацького Шляху, а також припускає, що туманності є окремими об'єктами. 1755 — Іммануїл Кант, спираючись на роботи Райта, висуває гіпотезу, що наша галактика — це обертовий диск зір, які утримуються докупи гравітацією, а туманності — це окремі такі галактики; він називає їх «острівними всесвітами». 1774 — Шарль Мессьє публікує попередній список із 45 об'єктів Мессьє, три з яких виявилися галактиками, включаючи галактики Андромеди і Трикутника. До 1781 року остаточний опублікований список зріс до 103 об'єктів, 34 з яких виявилися галактиками. 1785 — Вільям Гершель здійснив першу спробу описати форму Чумацького Шляху та положення Сонця в ньому, ретельно підрахувавши кількість зір у різних ділянках неба. Він створив діаграму форми галактики з Сонячною системою, розташованою близько до центру. 1845 — Лорд Росс відкриває туманність із чіткою спіральною формою.

Початок XX століття

1912 — Генрієтта Свон Лівітт публікує своє дослідження цефеїд у Малій Магеллановій Хмарі та їхньої залежності період — світність. Цей «закон Лівітт» дозволяє астрономам точно вимірювати галактичні відстані. 1912 — Спектрографічні дослідження спіральних туманностей Весто Слайфером виявили високі доплерівські зміщення, що вказує на великі швидкості їх віддалення. 1917 — Гебер Кертіс виявляє, що нові зорі в туманності Андромеди (M31) були на десять зоряних величин слабкішими за норму, що дає оцінку відстані в 150 000 парсеків і підтверджує гіпотезу про «острівні всесвіти» або незалежні галактики для спіральних туманностей. 1918 — Гарлоу Шеплі показує, що кулясті скупчення розташовані у сферичному гало, центр якого не збігається з Сонячною системою, і висуває правильну гіпотезу, що центр гало збігається з центром Галактики, 26 квітня 1920 року — Гарлоу Шеплі та Гебер Кертіс у так званій Великій суперечці обговорюють, чи знаходиться туманність Андромеди в межах Чумацького Шляху. Кертіс зазначає темні смуги в Андромеді, що нагадують пилові хмари в Чумацькому Шляху, а також значний ефект Доплера. 1922 — Визначення відстані Ернстом Епіком підтверджує, що Андромеда є позагалактичним об'єктом. 1923 — Едвін Габбл вирішує Велику суперечку Шеплі й Кертіса, знайшовши цефеїди в галактиці Андромеди й остаточно довівши, що за межами Чумацького Шляху існують інші галактики. 1930 — Роберт Трюмплер використовує спостереження розсіяних скупчень, щоб кількісно визначити поглинання світла міжзоряним пилом у галактичній площині; це поглинання було проблемою для попередніх моделей Чумацького Шляху. 1932 — Карл Янський відкрив радіошум від центру Чумацького Шляху. 1933 — Фріц Цвіккі застосовує теорему віріалу до скупчення Кома та отримує докази існування в ньому прихованої маси. 1936 — Едвін Габбл класифікує галактики на спіральні, спіральні з баром, еліптичні та неправильні. 1939 — Гроут Ребер відкриває радіоджерело Лебідь А. 1943 — Карл Сейферт визначив шість спіральних галактик з надзвичайно широкими емісійними лініями, які отримали назву сейфертівських галактик. 1949 — Болтон, Стенлі та Слі ідентифікують NGC 4486 (M87) та NGC 5128 як позагалактичні радіоджерела.

Середина XX століття

1953 — Жерар де Вокулер виявив, що галактики в межах приблизно 200 млн св. р. від скупчення Діви розташовані в гігантському диску надскупчення. 1954 — Вальтер Бааде та Рудольф Мінковський ідентифікують позагалактичний оптичний аналог радіоджерела Лебідь А. 1959 — Кембриджський інтерферометр, який створює , виявляє сотні радіоджерел. Пізніше виявляється, що багато з них є далекими квазарами та радіогалактиками. 1960 — визначає розташування радіоджерела 3C 48 з точністю до 5". 1960 — Аллан Сендідж досліджує 3C 48 в оптичному діапазоні та спостерігає незвичайний блакитний квазізоряний об'єкт. 1962 — Сиріл Газард, М. Б. Маккі та А. Дж. Шиммінс використовують покриття Місяцем, щоб визначити точне положення квазара 3C 273 та зробити висновок, що він є подвійним джерелом. 1962 — , Дональд Лінден-Белл та Аллан Сендідж припускають, що формування галактик відбувається шляхом швидкого колапсу, при якому спочатку формується гало, а потім диск. 1963 — Мартен Шмідт знаходить сильно зміщені в червоний бік лінії Бальмера у квазара 3C 273. 1973 — Джеремія Острайкер та Джеймс Піблс виявили, що кількості видимої матерії в дисках типових спіральних галактик недостатньо для того, щоб ньютонівська гравітація запобігла розльоту дисків або різкій зміні їхньої форми. 1976 — Сандра Фабер і відкривають співвідношення Фабер — Джексона між світністю еліптичної галактики та дисперсією швидкості в її центрі. 1977 — Річард Таллі та Річард Фішер публікують співвідношення Таллі — Фішера між світністю ізольованої спіральної галактики та швидкістю плоскої частини її кривої обертання. 1978 — Вера Рубін і Кент Форд виміряли криві обертання кількох спіральних галактик та виявили значні відхилення від передбачень ньютонівської гравітації для їхньої видимої зоряної маси. 1978 — і Роберт Зінн висувають теорію, що формування галактик відбувається шляхом злиття менших груп.

Кінець XX століття

1981 — Роберт Кіршнер, Август Омлер, Пол Шехтер та Стівен Шектман знайшли докази існування гігантської порожнечі у Волопасі, розміром від 250 до 330 мільйонів світлових років. 1985 — Роберт Антонуччі та Дж. Міллер виявили, що сейфертівська галактика типу II NGC 1068 має широкі лінії, які можна побачити лише в поляризованому відбитому світлі. 1986 — Амос Яхіл, Девід Вокер та Майкл Ровен-Робінсон виявили, що напрямок диполя щільності галактик IRAS узгоджується з напрямком диполя температури космічного мікрохвильового фону. 1987 — Девід Берштейн, Роджер Дейвіс, Алан Дресслер, Сандра Фабер, Дональд Лінден-Белл, Р. Дж. Терлевич та Гері Вегнер стверджують, що велика група галактик у межах приблизно 200 мільйонів світлових років від Чумацького Шляху спільно рухається до Великого Атрактора в напрямку сузір'їв Гідри та Центавра. 1987 — Річард Таллі відкриває комплекс надскупчень Риб — Кита, структуру довжиною 1 млрд св. р. і шириною 150 млн св. р. 1989 — Маргарет Геллер та Джон Гахра відкривають Велику стіну CfA2 — шар галактик довжиною понад 500 млн св. р. і шириною 200 млн св. р., але товщиною лише 15 млн св. р. 1990 — Майкл Ровен-Робінсон і Том Бродгерст виявили, що галактика IRAS F10214+4724 є найяскравішим відомим об'єктом у Всесвіті. 1992 — Перше виявлення великомасштабної структури в реліктовому випромінюванні, що вказує на зародження перших скупчень галактик у ранньому Всесвіті. 1995 — Перше виявлення дрібномасштабної структури в реліктовому випромінюванні. 1995 — Огляд галактик Hubble Deep Field у полі 144 дугові секунди. 1998 — Огляд червоних зміщень галактик 2dF відображає великомасштабну структуру в частині Всесвіту, близькій до Чумацького Шляху. 1998 — Відкриття прискореного розширення Всесвіту. 2000 — Дані кількох експериментів з вимірювання реліктового випромінювання дають переконливі докази того, що Всесвіт є плоским (тобто його густина дорівнює критичній), що має важливі наслідки для формування великомасштабної структури.

Початок XXI століття

2001 — Перша публікація даних огляду Sloan Digital Sky Survey 2004 — Європейська південна обсерваторія відкриває Abell 1835 IR1916 — на той час найвіддаленішу від Землі галактику. 2004 — Телескоп Arcminute Microkelvin Imager розпочинає картування розподілу далеких скупчень галактик. 2005 — Дані космічного телескопа Спітцер підтверджують те, що вважалося ймовірним ще з початку 1990-х на основі радіоспостережень: Чумацький Шлях є спіральною галактикою з баромDevitt, Terry «Galactic survey reveals a new look for the Milky Way». 16 August 2005. 2012 — Відкрито Велетенську групу квазарів — одну з найбільших відомих структур у Всесвіті. 2013 — Спектроскопічними методами показано, що галактика є однією з найвіддаленіших на той час. Вона сформувалася лише через 700 млн років після Великого вибуху. 2013 — Картуванням гамма-спалахів відкрито Велику стіну Геркулеса — Північної Корони, масивну галактичну нітку й найбільшу відому структуру у Всесвіті. 2014 — Визначено надскупчення Ланіакея, до якого належить Чумацький Шлях. Нове визначення місцевого надскупчення включає раніше окреслене надскупчення Діви як його відгалуження. 2020 — Астрономи повідомляють про відкриття дискової галактики , яка існувала, коли Всесвіту було лише 1,5 млрд років; це може вимагати перегляду теорій формування й еволюції галактик. 2020 — Відкрита Стіна Південного полюса, гігантська стіна галактик довжиною щонайменше на 1,37 млрд світлових років, розташована приблизно за пів мільярда світлових років. 2020 — Після 20-річного огляду Sloan Digital Sky Survey публікує найбільшу та найдетальнішу на той момент тривимірну карту Всесвіту, що підтверджує плоску геометрію Всесвіту й показує, що різні його ділянки можуть розширюватися з різними швидкостями. 2022 — Телескоп Джеймс Вебб оприлюднює Перше глибоке поле Вебба. 2022 — Телескоп Джеймс Вебб виявляє , кандидата в галактики з надзвичайно високим червоним зсувом близько z = 16.7, що відповідає віку 235,8 млн років після Великого вибуху, який може виявитись однією з найдавніших і найвіддаленіших відомих галактик.

Примітки