Олексі́й Олекса́ндрович Юков (9 вересня 1985, Слов'янськ — 5 серпня 2026, поблизу Шандриголового, Донецька область) — український громадський діяч, пошуковець, волонтер, тренер із бойових мистецтв, керівник пошукової групи «Плацдарм». Понад 25 років займався пошуком, ексгумацією та поверненням тіл загиблих військовослужбовців, зокрема полеглих під час російсько-української війни. Герой України (2026, посмертно).

У 2013 році заснував пошуковий загін «Плацдарм», який із 2014 року проводив пошукові роботи на Донбасі. За час діяльності команда повернула з фронту понад 1500 тіл загиблих, переважно українських військовослужбовців. Загинув під час виконання пошукової роботи на Донеччині. У 2024 році нагороджений відзнакою Президента України «Золоте серце».

Життєпис

Мирний період життя Олексій Юков народився 9 вересня 1985 року у Слов'янську Донецької області. У рідному місті жив, навчався, займався спортом і громадською діяльністю. Працював тренером із таїландського боксу, цікавився історією.Окрім свого захоплення пошуком тіл загиблих, був ще й тренером бойових мистецтв у спорткомплексі Миколаївки «Енергетик». За життя Юков був президентом двох федерацій клубу «Боєць» з боксу — тайського боксу та хортингу.

У 13 років уперше побачив місце бою Другої світової війни, де кісткові рештки радянських і німецьких військовиків лежали розграбованими просто неба. Усвідомлення неприпустимості такого ставлення до загиблих стало для нього поштовхом займатися пошуком і гідним перепохованням полеглих. Саме з цього почався його подальший шлях у цій сфері.

Пошукова діяльність в часи АТО і ООС У 2013 році Юков зареєстрував пошуковий загін Асоціації дослідників військово-історичної спадщини «Плацдарм» і у 2014 розпочав пошуки загиблих військовослужбовців ЗСУ на Донбасі. Загін самостійно забезпечував ремонт і заправку транспорту та добував необхідне обладнання й спорядження.

2 травня 2014 року загін під його керівництвом виїхав до околиць Слов'янська, щоб забрати тіла українських вояків після того, як бойовики угруповання «ДНР» збили два гелікоптери. Загін Юкова, який складався з 5 учасників, працював на волонтерських засадах, здійснюючи пошук і вилучення тіл загиблих у небезпечних умовах — на замінованих територіях і в лісах, болотах, річках, вирвах, зруйнованих будинках та підвалах. Для вилучення тіл пошуковці іноді протягом кількох днів використовували ломи та інші інструменти. Під час роботи в окупованих населених пунктах команда неодноразово опинялася під ворожим вогнем. У 2014 році сам Юков потрапив у полон до бойовиків і, за його словами, ледь не був убитий. Від загибелі його врятував початок обстрілу міста.

У жовтні 2018 року Олексій Юков опинився в центрі публічного конфлікту зі слов'янськими правоохоронцями. 7 жовтня 2018 року співробітники місцевого відділу поліції провели в його помешканні два обшуки та затримали його брата Олександра. На спільній пресконференції з представниками руху «Сильні громади» Юков заявив про неправомірність дій силовиків під час першого ранкового візиту, вказавши на відсутність ухвали суду й службових посвідчень, погрози родичам, злам дверей кімнати з небоєвими експонатами пошукових експедицій та спробу підкинути «георгіївську» (яку він у заяві назвав «колорадською») стрічку. Він також зазначив, що викликана згодом слідча група розшукувала вибухівку, проте небезпечних предметів виявлено не було, а доправленого до відділку брата допитували винятково про волонтерську діяльність гуманітарної місії «Чорний тюльпан», відпустивши надвечір без висунення звинувачень. Зі свого боку начальник поліції Слов'янська Сергій Альошин відкинув звинувачення в тиску та наполягав на законності дій підлеглих: за версією правоохоронців, візит був зумовлений поквартирним опитуванням свідків через скоєне неподалік убивство, під час якого матір Юкова добровільно пустила поліцейських до квартири, де ті візуально помітили підозрілі предмети, схожі на вибухонебезпечні, що й стало підставою для залучення вибухотехніків.

Повномасштабна війна З лютого 2022 року «Плацдарм» під керівництвом Юкова діяв самостійно. Раніше Юков працював у волонтерській групі «Чорний тюльпан». Відтоді його загін повернув із фронту понад 1500 тіл, здебільшого українських військовиків; були серед вилучених останків також і росіяни. У 2022 році під час пошукової роботи Юков підірвався та втратив око. Попри поранення, після відновлення повернувся до роботи. Окремим напрямом діяльності Юкова було документування наслідків російської агресії. Він збирав матеріали для майбутнього музею російсько-української війни у Слов'янську. Серед запланованих експонатів були предмети, знайдені на місцях бойових дій, які, на його думку, могли свідчити про перебіг війни та її учасників.

У жовтні 2022 року загін працював на визволених територіях Харківської та Донецької областей, зокрема в районах Ізюма, Балаклії, Довгенького, Кам'янки та Лимана. Пошуковці виконували завдання за зверненнями родичів загиблих і зниклих безвісти, а також проводили пошукові роботи після визволення населених пунктів. Робота здійснювалася на територіях, забруднених мінами та іншими вибухонебезпечними предметами, у лісосмугах, будівлях та інших місцях, де могли залишатися тіла загиблих. Пошукова група займалася як пошуком українських військовослужбовців і цивільних, так і збором тіл російських військових. Тіла українських військових після вилучення передавали до моргів, де проводили їхню ідентифікацію та документування. У випадках, коли встановити особу загиблого було неможливо, здійснювали забір матеріалу для ДНК-дослідження. Тіла російських військовослужбовців передавали українській стороні для подальшого використання під час обмінів полоненими. Основною постійною потребою команди було пальне, яке закуповували з пожертв українців та іноземних благодійників. Окремі сервісні центри також безоплатно ремонтували автомобіль загону.

У 2025 році Олексій Юков разом із пошуковою групою «Плацдарм» став героєм одного з епізодів документальної серії іспанського ютубера Lethal Crysis (Rubén Díez) «Ucrania: OBLIGADOS A SOBREVIVIR» — «Corpse Hunters». Згодом цей матеріал також увійшов до повнометражного документального фільму «Ucrania: OBLIGADOS A SOBREVIVIR», який демонструвався в кінотеатрах Іспанії.

Загибель Загинув 5 серпня 2026 року, зазнавши смертельних поранень під час ексгумації тіл загиблих військовиків у районі Шандриголового. За повідомленням Слов'янської міської військової адміністрації, автомобіль, яким він повертався із завдання, підірвався на міні. Пошуковець Артур Сімейко, який перебував разом із Юковим у день його загибелі, підтвердив цю інформацію. Після загибелі Олексія Юкова пошуковий загін «Плацдарм» має намір діяти й далі. За словами пошуковця Дмитра Воробйова, учасники загону після втрати засновника обговорюють подальшу організацію роботи. Він наголосив, що загибель Юкова не повинна зупинити розпочату ним справу. На момент коментаря пошуковці ще остаточно не визначили подальшу структуру роботи загону. Водночас, за словами Воробйова, вони налаштовані не припиняти пошуків тіл загиблих військовослужбовців.

6 серпня 2026-го року зареєстровано петицію на сайті Офісу Президента України щодо про присвоєння Олексію Юкову звання Героя України посмертно. 7 серпня 2026 року в селі Микільському на Донеччині планували провести церемонію прощання з Юковим. Однак захід скасували через загрозу цілеспрямованого російського удару. За словами дружини загиблого Євгенії Калугіної, існувала загроза застосування російськими військами керованих авіаційних бомб. Прощання та поховання в Микільському не відбулися. Рідні та друзі Юкова зібралися в іншому місці. За словами Калугіної, очолюваний її чоловіком пошуковий загін «Плацдарм» діятиме й далі.

8 серпня 2026 року в Києві відбулося прощання з Юковим. Панахиду у Володимирському соборі очолив митрополит Епіфаній. Після заупокійного богослужіння церемонія продовжилася на Майдані Незалежності. Того ж дня петиція про присвоєння Олексію Юкову звання Героя України посмертно набрала необхідну кількість підписів і отримала статус «очікує на розгляд». Попередньо, 7 серпня 2026 вона набрала необхідну для розгляду кількість підписів протягом двох днів, а згодом перевищила 28 тисяч підписів.

20 серпня 2026 року дружина Олексія Юкова Євгенія Калугіна на особистій сторінці у Facebook повідомила про підписання Указу Президента України щодо присвоєння Юкову звання Героя України (посмертно). 21 серпня 2026 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 754/2026 щодо присвоєння Юкову звання Героя України (посмертно).

Погляди Олексій Юков розглядав повернення тіл загиблих із поля бою не лише як професійну чи пошукову діяльність, а як моральний обов'язок перед загиблими та їхніми родинами. Він вважав пошук і повернення полеглих своєю місією та наголошував на необхідності гідного поховання тих, хто залишився на місцях бойових дій. Юков сприймав загиблих як людей, які продовжують своєрідно «вести» пошуковців до місця їхньої загибелі. Він говорив, що душі полеглих допомагають знаходити їхні тіла, щоб вони були поховані належним чином. Водночас у його світогляді простежувалося особливе ставлення до межі між життям і смертю, адже він вважав, що світ мертвих набагато ближчий до світу живих, ніж прийнято вважати.

Важливе місце у поглядах Юкова посідало поняття людяності. Він пов'язував його із захистом людської гідності, пам'яттю про загиблих та протиставляв людяність насильству й знеособленню людини на війні. На його думку, саме здатність залишатися людиною, навіть у час війни, була одним із проявів української незалежності. Юков також наголошував на особливому значенні людей, яких його команда повертала з поля бою. Він називав полеглих військовослужбовців «найкращими душами» та «найкращими умами» суспільства, які віддали життя за Україну. Таким чином, пошук загиблих для нього був не лише способом повернення тіл рідним, а й формою збереження пам'яті про них та виявом поваги до їхньої жертви. У своїх поглядах Юков пов'язував діяльність пошуковців із моральною відповідальністю живих перед загиблими. Повернення тіла додому, поховання та можливість для родини попрощатися він сприймав як відновлення порушеної війною справедливості.

Оцінки діяльності На думку О. Нежинської та Ю. Нежинської, діяльність Юкова та його команди демонструє, що спортивна підготовка може сприяти формуванню фізичної витривалості, дисциплінованості та психологічної стійкості, необхідних для роботи в умовах підвищеного ризику.

Діяльність Олексія Юкова та пошукового загону «Плацдарм» після його загибелі отримала широкий суспільний і професійний резонанс. Журналіст Радіо Свобода Мар'ян Кушнір назвав загибель Юкова втратою для живих і мертвих та наголосив, що він повертав із поля бою тіла загиблих українських військовослужбовців. Українська журналістка Ольга Герасим'юк характеризувала Юкова як уособлення добра, честі та совісті, підкреслюючи особисту значущість його діяльності. У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими відзначили, що для Юкова не існувало «чужого болю чи забутих імен». Його роботу розглядали як допомогу родинам у встановленні долі загиблих та забезпеченні можливості гідного поховання військовослужбовців. Співачка Анастасія Шевченко наголосила, що Юков допомагав родинам позбутися невизначеності, пов'язаної з утратою близької людини, і давав їм можливість попрощатися із загиблими. Військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади Сергій Гнезділов пов'язував ім'я Юкова з українським Донбасом та повагою до загиблих, яким пошуковець повертав імена та можливість бути похованими рідними. Журналіст «Донбас Реалії» Сергій Горбатенко також назвав його загибель значною втратою для родин загиблих, України та суспільства загалом.