Ранньодинастичний період Шумеру ( РД; , ED) ― період в історії Стародавнього Близького Сходу та найдовший період в історії Шумеру. Розпочався на початку 3-го тисячоліття до н. е. (3000 або 2900 рр. до н. е.) та тривав аж до становлення Аккадської імперії у 2316 р. до н. е.

Цей період заведено поділяти на чотири окремі підперіоди: РД I ( 2900 ― 2750 рр. до н. е.), РД II ( 2750 ― 2575 рр. до н. е.), РД IIIa ( 2575 ― 2475 рр. до н. е.) та РД IIIb ( 2475 ― 2300 рр. до н. е.). Проте дану періодизацію застосовують виключно до Нижнього Межиріччя, адже в інших регіонах Близького Сходу були власні темпи розвитку. Власне, поділ спирається лише на археологічні дані, тому його застосовують при періодизації знахідок. У політичному та соціальному сенсі увесь період має сприйматися як цілісна структура, без жодного поділу.

Під час РД проходили важливі процеси, які окреслили основні засади існування шумерського суспільства. За невідомої причини відбулася реформація клинопису, що значно полегшило прочитання тогочасних шумерських текстів. Відбувся розвиток літературної традиції, з'являються тексти нових жанрів: епістолярні, юридичні, королівські (хронології та щодо заснування культових будівель) та літературні твори. Виникає чітко окреслена класова система; храми та палаци утверджуються як культурні центри; виникає міжрегіональна торгівля. Вперше з'являється поняття «грамотності» та вивчення мов.

Історія вивчення та періодизації

Термін «Ранньодинастичний період» був запропонований нідерландським археологом Генрі Франкфортом у 1932 році на позначення часового проміжку в історії Шумеру, що тривав від культури Джемдет-Наср і до заснування Аккадської імперії у 2316 році до н. е. Саргоном Аккадським. Можливо, він сформував його відповідно до однойменного періоду в історії Стародавнього Єгипту. Вперше Франкфорт використав цей термін у своїй монографії «Археологія та шумерське питання» (), що спиралася на лекції, які він прочитав на «18-му конгресі сходознавців» у Лейдені. Розподіл на підперіоди виник у 1930-х роках під час археологічних розкопок Чиказького інституту вивчення стародавніх культур в долині річки Діяла, на схід від Багдаду. Під час розкопок в Ешнунні, Тутубі та Тель-Аграб були знайдені храми, подальші розкопки яких дозволили розбити РД на періоди. Дослідники вважали, що зміни та перебудови храму Абу в Тутубі вказували на те, що РД проходив три стадії розвитку.Франкфорт вважав, що саме під час РД можна із впевненістю стверджувати, що основний панівний соціальний прошарок складали шумери. Дарма, що в сучасній ассиріології зберігається ця термінологія, а подекуди навіть й часові рамки, саму ідея поділу на підперіоди сучасні дослідники відкидають. Так, ознаки РД II не виходять за межі долини річки Діяла, тому зазвичай періоди РД I та РД II представляють як один. Ба більше, таке розділення можна застосувати лише щодо Нижнього Межиріччя, бо в інших районах Близького Сходу (наприклад, в Сирії) відбувалися свої унікальні процеси. Саме тому в сучасній науці зберігся лише загальний термін ― «Ранньодинастичний період», яким позначають відповідний період розвитку шумерського суспільства.

Географія періоду

Південне Межиріччя

Межиріччя, чи як його називали давні греки ― Месопотамія, географічно окреслене на півночі Вірменським нагір'ям, на сході ― горами Загроса, на півдні ― Перською затокою, а на заході ― Аравійською пустелею. Проте сучасна мапа регіону відрізняється від географічної ситуації часів РД періоду. Річки Тигр та Євфрат, які були дуже важливими для виживання давніх шумерів, раніше текли набагато ближче одна до одної, майже паралельно. Євфрат був значно мілкіший за Тигр, а також спокійніший, тому був придатніший для судноплавства та сплаву ресурсів. Тигр же був бурхливим і менш придатним для перших систем іригації, тож ранні поселення зводилися саме біля берегів Євфрату, а також у долині Діяли. Існує теорія, що долина Межиріччя була коротшою на 120―150 км і Перська затока займала більші території, а коли вона відійшла, то залишила болотисту місцевість.Територію Межиріччя заведено ділити на два регіони ― Нижнє (Південне) Межиріччя та Верхнє (Північне) Межиріччя. Період РД у своїй більшості стосується саме Нижнього Межиріччя, яке ще іноді називають Вавилонією. Ця територія лежить у зоні пустельного клімату, тому з середини березня до кінця листопада там стояла пекельна спека. Влітку температура могла сягати +50 °C. Не радували й вітри, через географічне положення вони часто приносили пилові й піщані бурі. В цей період також не було дощу, бездощові періоди могли тривати до восьми місяців.

Взимку була своя біда ― зливи. Страшні ураганні зливи часто проходилися Межиріччям. Мало того, що вони перетворювали усю землю на трясовину, так вони ще й були такої сили, що могли зашкодити навіть людям. Ба більше, сонце швидко висушувало землю та залишало значний шар солі, що сильно заважало землеробству. Через недбале господарювання південь Межиріччя вкрився солончаковими болотами, через що впродовж другої половини 3-го тисячоліття до н. е. значно скоротилися врожаї пшениці та ячменю.

Окрім того, територія Південного Межиріччя не була багата на сировинні ресурси. На її території не росло сировинної деревини, жодного будівельного каменю, ані металевих руд. Тож єдиними доступними ресурсами були очерет та глина.

Основні міста На початку РД періоду шумерські міста Урук, Ур, Лагаш, Умма та Ніппур, які розташовувалися у Нижньому Межиріччі, набувають особливо впливу над Стародавнім Шумером. Трохи північніше розпочинається гегемонія Кішу, Марі, Нагару та Ебли. Населення Уру, найбільшого на той час шумерського міста, сягало 34 тисяч жителів. Зважаючи на розміри інших міст населення Шумеру могли складати 200―260 тисяч.

Окрім війн та торгівлі міста об'єднувала також найважливіша наукова доробка шумерів ― система іригацій. Так, головні канали іригацій одночасно обслуговувалися декількома містами, через що подекуди виникали конфлікти та війни. Обмежений доступ до води й постійна потреба в контролі цього ресурсу змушувала місцевих правителів будувати нові іригації.

Економіка та соціальний устрій Нижнього Межиріччя

Важко із впевненістю стверджувати яким саме було суспільство у Ранньодинастичний період. В першу чергу це викликано недостатньою кількістю джерел, адже більшість писемних джерел ― адміністративні документи, а з них доволі важко зрозуміти соціальний устрій. Довгий час серед ассиріологів панувала «теорія храмової держави», вперше запропонована Ніколаусом Шнайдером () та Антоном Деймелєм (). Вони фактично представляли шумерське суспільство як примітивну теократію. В центрі політичного та соціального життя був храм, якому належали чи не всі землі міста, а також підконтрольних територій (зазвичай сіл). Очолював культову споруду головний жрець (іноді цю роль на себе перебирав місцевий енсі, який керував одночасно і палацом, і храмом). Вища храмова адміністрація контролювала значну частину виробництва, володіли землею та зокрема мали політичний вплив, адже вважалося, що вони виконують волю богів, яким присвячено храм. У пізніх текстах РД IIIb є натяки на вплив храму навіть на зовнішню торгівлю.

Проте сучасна ассиріологія ставить дану теорію під сумнів. Вона була сформована на матеріалах, які були знайдені під час розкопок у місті Лагаш і не брала до уваги інших міст. Власне, храми не мали монополію щодо усіх ресурсів, а найбільший вплив був все-таки за палацом та його очільником. Палац утримував армію, керував військовими кампаніями, проводив зовнішню торгівлю та навіть втручався у справи храмів, коли це було необхідно. Ба більше, свою вагу храми набирають лише у пізні періоди, в РД IIIb. Окрім того, храми залежали від політичного порядку та систем іригації, які контролювалися палацом. Наприклад, храм богині Бава у Гірсу довгий час вважався просто громадським та культовим місцем, яким керувала дружина місцевого енсі. У писемних джерелах раннього РД ми знаходимо цю споруду під назвою «домівка жінки» (; або можна інтерпретувати як «місце, де керує жінка»). І лише пізніше, в період РД IIIb, цю споруду почнуть називати храмом. Власне, в джерелах подекуди немає конкретної різниці між «палацом» та «храмом».

Суспільство Ранньодинастичного періоду Суспільство РД періоду досліджують на основі різного роду адміністративних документів. Усе соціальне життя оберталося навколо так званих «домогосподарств». Це були великі будинки, де могли проживати декілька сімей, а також усі залежні від них групи, як от раби. Кожне таке домогосподарство було самодостатнім, вони могли виробляти власні товари, володіти землею, тримати худобу, мати свої знаряддя праці та навіть риболовецькі човни. Найзаможніші домогосподарства тримали рабів, могли наймати робітників, а також стосуватися так званої «місцевої знаті». Така шумерська аристократія мала вплив і на палац, а також мала доступ до місцевого головного храму, який зазвичай обмежувався жерцями і місцевим правителем. Кожне домогосподарство називалося «будинком» (), але іноді вони могли спеціалізуватися на чомусь, тоді вони називалися відповідно: «будинок ювелірів», «будинок каменярів» тощо. Подекуди домогосподарства так розросталися, що всередині них відкривалися окремі цехи, які теж називалися будинками. У таких домогосподарствах жили усі необхідні для господарства професії. Деякі домогосподарства присвячувалися певним богам, вони згодом перетворювалися не невеличкі культові споруди, а згодом й у храми. Кожна така релігійна споруда називалася будинком бога (e₂ + ім'я богу, якому було присвячено будівлю).

На основі багатьох домогосподарств і утворювалося місто, яким мав хтось керувати. Перші правителі були місцевими військовими вождями, які змогли утвердити свою владу й отримати контроль над містом. Зазвичай вони вдавалися до переказу міфів, де одноосібно виступали нащадками богів, чим і утверджували свою владу. Так, житло правителя називалося «великим будинком» (). Спочатку на позначення правителя використовували титул «ен» (), чия роль є доволі розмитою. Це було щось середнє між головним жерцем і мером міста, бо вони виконували як суспільні функції, так і релігійні. Проте згодом так стали називати тільки головних жерців. Ближче до РД II виникають два нові терміни ― «енсі» () та «лугаль» (). Зазвичай, титул «лугаль» позначав воєначальника або правителя-воїна, проте іноді правитель міг мати обидва ці титули одночасно, тому важко сказати чим вони насправді відрізнялися. Вважається, що титул енсі стосувався виключно адміністративної посади, коли як лугаль відповідав за військо. У пізніших періодах правителів будуть називати просто «лугаль». Проте не важливо як шумери називали правителя, вони свято вірили що той був посланий до них із небес. Так, у ранніх міфах сам концепт правління був подарований богами, бо ті були засмучені, що люди не корилися їм і не могли достатньо організувати себе.

У кожного правителя було військо, яке набиралося з народу та мало трохи кращі права на розподіл їжі. Наприклад, з однієї з табличок нам відомо що один з правителів міста Шуруппак мав військо в 700 воїнів. Нам мало відомо як про склад війська, так і про їх можливі характеристики, проте воно було доволі розвинене для свого часу. Скоріше за все у військо входили звичайні робітники-селяни, яких набирали саме під час військових кампаній, та які верталися до своєї звичайної роботи у мирний час. Проте ми знаємо, що вже в цей період існувала складна організація військових одиниць. Так, загонам командував «угула» (), які пізніше підпорядковувалися головному командирові ― «нубанда» (). Можна припустити, що від статусу воїна залежала і його платня.