Лагаш — стародавня держава та однойменне місто. Одне з найбільших та найважливіших міст-держав Шумеру, розташовувався в південно-східній частині сучасного Іраку, на обох берегах Тигру. Традиційним ворогом Лагашу часів існування в Шумері незалежних міст-держав була Умма — ці два міста майже постійно воювали між собою.
Археологія Археологічні розкопки велися в Лагаші з 1877 року французькими археологами Ернестом де Сарзеком. В 1903 його розкопки продовжив Гастон Крое. В 1929–1931 роках там працював Анрі де Женуяком, а потім два роки Андре Парро.
Історія Додинастичний період Перші поселення та зрошувальний канал з'явилися в Лагаші не пізніше межі V та IV тисячоліть до нашої ери. Найдавніші писемні згадки датуються XXVI століття до нашої ери, останні ж епохою Селевкідів — ІІ століття до нашої ери. Тобто місто проіснували близько 4 тисяч років з має 2,5 тисячі років писемної історії.
На основі знайдених в Урі табличок датованих початком III тисячоліття до нашої ери можна зробити висновок, що це місто визнавало владу правителя Лагашу. Оскільки Ур здавна був одним з найвпливовіших міст Шумеру, а між ним та Лагашем знаходилися й інші міста, то можна припустити, що в той час Лагаш був гегемоном країни. Однак десь біля середини XXIX століття до нашої ери гегемонія перейшла до Шурупаку вояки якого згідно документів стояли гарнізонами в Уруці, Ніппурі, Адабі, Уммі та Лагаші.
Перший ранньодинастичний період
Пізніше гегемонію захопив Кіш. Відомо, що близько 2600 року до нашої ери Лагаш визнавав його владу. Тодішньому лугалю Кіша приписується винесення найстародавнішого в історії людства третейського рішення щодо суперечки про кордон між Лагашем та Уммою.
В ранньодинастичний період столицю було перенесено з власне Лагашу до Нгірсу.
Третій раньодинастичний період та перша династія Лагашу
Найбільшого розквіту місто досягло в середині III тисячоліття до нашої ери за правління так званої Першої династії Лагашу в XXV–XXIV століттях до нашої ери. Засновником династії був Ур-Нанше, який заклав основи майбутньої могутності Лагашу. Зовнішнім проявом потуги стало широке будівництво, яке розгорнув цей правитель. На одному з рельєфів того часу зображено самого царя, який бере участь в закладці храму в присутності своїх дітей, слуг та усяких достойників. У своїх надписах Ур-Нанше описує спорудження храмів, каналів та подарунки святилищам.
Його наступники Еаннатум і Ентемена підкорили собі значну частину Шумеру. Одна з перемог Еаннатума над Уммою та союзними їй царями Кіша та Акшака відображена в надписах та рельєфах знаменитої «Стели коршунів». Еаннатум звільнив Лагаш від політичного впливу Кіша. Він завойовує Ур, де перериває правління І династії Уру, а також підкоряє своєму впливові Урук, Ларсу та Еріду, тобто увесь південний Шумер. Еаннатуму вдалося також розбити східних сусідів — горян Еламу, сам правитель заявляє в своєму написі, що «підкорив Елам, гори, що викликають здивування, насипав (могильні пагорби)… розтрощив Еламу голову, Елам було відігнано у свою країну». Справу попередника продовжив його племінник Ентемена. Він нав'язав уммському володарю мирний договір, й, водночас, щоб покласти край затяжному конфліктові між Лагашем та Уммою, вирив новий канал від Лагаша до Тігру (Шатт ель-Хай), який експлуатується місцевим населенням і досі. Також йому вдалося зміцнити владу Лагашу над Уром, Еріду та священним Ніппуром і відбити нашестя еламітів. Однак наступники цих правителів не змогли втримати гегемонію і Лагаш втратив провідну роль в Шумері.
Реформи Урукагіни
Війни збагатили лагаську знать. Вона заходилася шляхом стягування податків та поборів грабувати свій народ. Лагаш сараною обсіли чиновники-фіскали, які іноді з'являлися правити податок навіть на похорони. Як зауважував С. Н. Крамер, ці «слуги народу» проявляли таку винахідливість у нарощуванні власних прибутків, що їм могли б у цьому позаздрити навіть сучасні їхні колеги. Жертвою ненаситних чиновників ставали також храмові господарства, проте жрецтво справно перекладало збитки на плечі простого люду, збільшуючи плату за культові послуги.
Свавілля чиновників, ймовірно, призвело до соціального вибуху в Лагаші. Останньому представникові династії Ур-Нанше, Лугальанді, вказали на двері, а на царство поставили його свояка Урукагіну. Новий володар заходився перебдовувати суспільство і став першим в історії людства, відомим нам, соціальним реформатором. Він першим оголосив популярний в наступному лозунг «нехай сильний не ображає вдів і сиріт!». Урукагіна повернув храмам привласнені чиновниками землі й робочу силу, зменшив побори з жерців та збільшив пайки підневільним храмовим робітникам, відновив автономнію храмового господарства. В Шумері храмам належало до половини землі і дуже значна частина населення так чи інакше була пов'язана з ними — жерці, храмові ремісники та робітники, люди які орендували в храмів землю тощо усі вони були зацікавлені в процвітанні храмів і усіх їх зачіпали попередні утиски. Щодо рядових общинників, то було також знижено плату за культові послуги, відмінено деякі податки з ремісників та зменшено трудові повинності на іригаційних спорудах. Також Урукагіна скасував борги тих, хто потрапив у кабалу і відновив судову організацію в сільських громадах. Окрім того була заборонена поліандрія. Усе це реформатор видавав за договір з богом Нінгірсу, а себе представляв виконавцем божої волі.
Історики неоднозначно оцінюють соціальні реформи Урукагіни. Одні трактують їх як соціальний переворот, інші — як косметичний засіб, призначений випустити пару із соціального котла. Мабуть, друга оцінка слушніша, як зазначав із цього приводу С. Н. Крамер, Уруінімгіна «подібно до більшості інших реформаторів, мабуть, з'явився запізно й устиг зробити занадто мало».
Однак в кінці його правління Лагаш було підкорено правителем Умми Лугальзагесі, який об'єднав під своєю владою увесь Шумер. Невдовзі його розбив Шаррум—кем який підкорив усю Країну. Так самі шумери називали Шумер, в тому числі й Лагаш.
Слід відмітити, що хоч перехід з шумерської мови на аккадську почався ще задовго до Саргона, але саме в Лагаші шумерська найдовше залишалася не лише писемною та літургійною, але й живою розмовною мовою.
Друга династія Лагашу
Другий підйом міста стався за часів панування гутіїв, коли правителі Лагашу, визнаючи владу гірських завойовників та відкуповуючися від них даниною, змогли підкорити собі ряд інших міст Шумеру і добилися фактичної гегемонію в Шумері. Найбільшого впливу Лагаш досяг за Гудеа, якому схоже підкорявся увесь південний Шумер і навіть деякі області Еламу. В ті часи в Лагаші відродилися старі шумерські порядки — як і в старовину, усе життя було зосереджене навколо храмів, а його правителі витрачали величезні ресурси на їх будівництво та прикрашання. Однак після вигнання гутіїв, процвітання цього часу і відповідно слава «зрадницького» міста стала на заваді претензій місцевих правителів на гегемонію. І якщо Лагаш так і не ввійшов у царство Шумеру та Аккаду Утухенгаля, то його наступник і засновник Третьої династії Уру Ур-Намму підкорив Лагаш і включив його до складу своєї держави. З тих часів Лагаш втратив колишнє значення.
Територія і населення Лагаш (місце ворон шумерською) розташовано на південний схід від величезної дельтової рівнини річок Тигр та Євфрат. Протягом III тисячоліття до нашої ери він лежав на березі Перської затоки, яка утворює його південний кордон, а берегова лінія тоді простягалася далі на північ, ніж сьогодні. Це дуже болотиста місцевість, особливо вздовж узбережжяT. Jacobsen, « A Survey of the Girsu (Telloh) Region », dans Sumer 25, 1969, p. 103-109.. Тексти показують, що територія Лагаша була організована навколо головного водотоку (ймовірно, рукава Євфрату), який перетинав його вздовж осі північний захід/південний схід. Основні поселення держави було розкидано вздовж цього водотокуF. Carroué, « Les villes de l'État de Lagash au 3e millénaire », dans F. Brüschweiler, Y. Christe, R. Martin-Achard, B. Urio et J. Vicari (dir.), La ville dans le Proche-Orient Ancien. Actes du Colloque de Cartigny 1979, Louvain, 1983, p. 97-112..
Окрім власне Лагашу який звався також Урукуга — священне місто(сучасне городище Ель-Хіба) до складу держави входили такі міста як Гірсу (городище Тепла) де знаходився храм бога покровителя Лагашу Нінгірсу, Сіранан або ж Ніна, Кінунір, Уру, Кіеш, Е-Нінмар, Гуаба та деякі інші.
Власне місто Лагаш охоплювало 600 га. У XXIV столітті до нашої ери площа держави Лагашу становила 2-2,5 тис. км², а населення за сучасними оцінками 150–250 тисяч.
Устрій Правителі міста носили титул енсі і час від часу приймали титул лугаля (Ур-Нанше, Еаннатум, Урукагіна). Правитель міста та його «палац» (егаль, тобто адміністрація, чиновники), збори (ункен) міських старійшин (абба-уру). Одним з головних завдань правителів було забезпечення будівництва та відновлення храмів богів, діяльність, згадана в численних царських написах. Втім при цьому вони не були верховними жрецями «санга» — цю посаду обіймала інша людина. Справа в тому, що центральне місці в релігійному світогляді шумерів займала концепція так званого «священного шлюбу» відповідно до неї санга певного божества мали складати йому пару, оскільки покровителем Лагашу був бог Нінгірсу, то санга була жриця.
Чинивники складали основу царської адміністрації: писарі (дубшар) на чолі із дубшар мах, нубанда (вищий господарський чиновник палацу, храму), курушда (відповідав за череди худоби), агріг (економ), податківці, митарі та наглядачі. Внаслідок реформ Урукагіни більшість податківців та наглядачів було звільнено.
Адміністративний поділ У період Третьої династії Ура територія поділяється на три «райони»: Нгірсу на північному заході, «Водотоку, що йде до Нігіна» (Кінунір-Нігін) у центрі навколо Лагаша та Нігіна, та «Приморський» (Гу-абба) на південному сході на узбережжі, де знаходився порт. На чолі їх перебували шагіни (намісники).
Право Регулярно приймалися «закони справделивості». Правові реформи Уруінімгіни (бл. 2317 року до н. е.) містили поняття «очищення» (амааргі), або звільнення. Малося на увазі звільнення від боргового рабства, руйнування будинку, пограбування, вбивства та інших несправедливих дій щодо колишніх вільних общинників, яке, на думку правителя, призведе до відновлення справедливості (Ме), тобто втрачених прав вільних общинниківДьяконов, И. М. : 1) Реформы Урукагины в Лагаше // Вестн. древ. истории. 1951. № 1. С. 15–32. Їх поділяли на великі соціальні групи: царські люди (слуги на державній землі, що не входили до складу громад, та різні категорії державних службовців, ремісників та жерців) та вільні громадяни-общинники. Крім цих груп, мала існувати ще невелика соціально група великих власників землі (общинників), які засідали у общинних судах або займали інші царські посади.
Суспільство Соціальна ієрархія ґрунтувалася на зв'язках залежності між елітами, які контролюють ресурси інституцій, та рештою населення, яке має меншу автономію або навіть взагалі її не має стосовно цих інституцій. Протягом цього періоду формується образ високоієрархічного суспільства: енсі, його родичі («люди від плоті» LU2.SU.A, що існувало до реформ УрукагіниSelz G. J. 'LU2.SU(.A) versus lu2-su-a. Eine Nachbemerkung'. N. A. B. U., 1989, issue 2, S. 67–68), старішини (арстократія), жрецтво, ремісники і торгівці, вільні селяни, раби (полонені і боргове рабство). Ремісники, торгівці, селяни становибільше 120 тис. осібДьяконов И.М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер. М., 1959. С. 15, 20, раби — 20—30 тис. осібДьяконов И.М. Общественный и государственный строй древнего Двуречья. Шумер. М., 1959. С. 21.