Шанхайська народна комуна () — короткотривала форма самоврядування в Шанхаї, яка виникла в часи Культурної революції внаслідок перевороту 5 січня 1967 року, відомого як «Січнева буря». Рушійними силами перевороту були цзаофані, маоїстська радикальна молодь, які діяли під лідерством , та , об'єднаних у . Дії революціонерів підтримували, зокрема, Мао Цзедун, і Цзян Цін. У дусі Культурної революції головною ідеологічною ціллю були «послідовники капіталістичного шляху» — так в ідеології маоїзму називали «вироджені» партійні елементи КПК, які не погоджувалися з лінією Мао Цзедуна. Тож 5 січня революційні сили скинули під керівництвом , та , що призвело до проголошення Шанхайської комуни.
Лідери Центральної групи з питань Культурної революції планували утворити комунальне самоврядування в місті на зразок Паризької комуни — головне джерело натхнення. Керівництво Шанхаю хотіли обирати методами прямої демократії, планували усунути стару партійну номенклатуру та ввести робітничий контроль на підприємствах. Ключові питання стосувалися політичного представництва — однієї з ключових тем усієї Культурної революції, починаючи зі стінгазети 1966 року студента хунвейбіна , де він пише: «Хіба ж ця влада нас представляє ()? Якщо так, тоді ми її підтримаємо, а якщо ні — ми знову захопимо владу».
Наміри лідерів повстання ніколи не були повноцінно втіленими, оскільки від самого початку найвищі ешелони КПК вбачали в цих реформах послаблення влади Центрального комітету і Державної ради. Так само генерали Народно-визвольної армії боялися, що радикальна низова мобілізація Культурної революції підважить їхнє політичне становище. Як наслідок, армійські ветерани зі згодою КПК розпочали військову кампанію під назвою з метою придушити та дерадикалізувати реформи в Шанхаї. Спостерігаючи, що комуна зазнає краху, Мао Цзедун публічно відхрестився від її підтримки. Зрештою в місті взяв контроль Шанхайський ревком, який був колегіальним органом управління, що складався з військових, революційних кадрів і революційних мас.
Хоча Шанхайська комуна зазнала поразки, вона справила глибокий вплив, надихнувши повстанські фракції по всьому Китаю створювати власні . Це згодом призвело до серії захоплень влади та збройних сутичок, що охопили всю країну впродовж 1967 року, фактично відкривши новий, більш жорстокий і бурхливий етап Культурної революції.
Передумови
Протягом так званого 1966 року перша делегація хунвейбінів вирушила з Пекіну до Шанхаю. Прибувши потягами до міста, вони оголосили себе представниками по-справжньому революційного руху й заявили, що мають на меті «запалити вогонь» Культурної революції в Парижі Сходу. І хоча бунтівну молодь зустріли на офіційному рівні представники міської влади, це їх не задовольнило — вони вважали, що зустріч була нещира. Ба більше, гнів хунвейбінів посилився від того, що їх не приймали в місцевих школах без офіційного запрошення, через вимогу платити за громадський транспорт, яким вони вже звикли користувалися безкоштовно, а також через труднощі в організації конференції з представниками КПК.
Вранці 31 серпня понад десяток пекінських хунвейбінів вирушили на , вимагаючи зустрічі з міським партійним керівництвом. Невдовзі біля них зібрався натовп із понад тисячі спостерігачів, коли прибула молодь з обуренням кинулася до будівлі. Усередині вони застали мера , який зустрічався з двома іншими представниками пекінських хунвейбінів, які вимагали офіційної аудієнції також. Під час сутички, що спалахнула, заступник мера Сун Лівеня отримав декілька ударів по голові, а скляні вхідні двері будівлі були розбиті.
Після подій 31 серпня до Шанхаю прибуло ще дві групи пекінських хунвейбінів. Перша — 10 вересня і нараховувала декілька десятків тисяч молодих маоїстських активістів і активісток. Вони назвалися "Південним похідним корпусом Штабу хунвейбінів з університетів і вишів столиці () і порушили заборону на втручання в процеси виробництва під час Культурної революції, видану у серпні 1966 року Центральним комітетом. Новоприбулі хунвейбіни вирушили на промислові підприємства в околицях Шанхаю з наміром організувати Робітничо-студентський об'єднаний рух ().
Друга група хунвейбінів зі столиці прибула до міста на початку жовтня. Їх відправили члени Цзян Цін і й допомогли активістам швидко встановити зв'язки з бунтівним робітництвом, щоб скинути .
Участь робітників
6 листопада 1966 року Шанхайська станція зв'язку столичних хунвейбінів організувала зустріч, що зібрала щонайменше тридцять робітників із сімнадцяти різних фабрик. Тоді ж було засновано Генеральний штаб революційних бунтівних робітників Шанхаю (ГШР) (), головою якого став охоронець бавовняного комбінату Шанхаю № 17 . На установчих зборах, що відбулися на Міській культурній площі, організація вимагала, аби визнав її легітимною революційною масовою організацією.
Мер і міський партійний секретар відмовили, маючи підтримку партійного центру, стверджуючи, що ГШР пронизаний внутрішніми суперечностями та шкодить ходу промислового виробництва. Крім того, коли мер відмовився бути присутнім на установчих зборах 9 листопада і заявив, що не буде «брати участі, ані визнавати чи підтримувати» нову організацію — понад тисячу розгніваних робітників оточили будівлю міського парткому й влаштували сидячий протест, після чого вирішили продовжити протест у Пекіні.
Понад тисяча самопроголошених представників бунтівних робітників наступного ранку вирушили до , щоб сісти на три поїзди до столиці й домогтися визнання від центрального керівництва. Директивою прем'єрміністра Чжоу Енлая поїзди були зупинені, спричинивши багатогодинні затори. Поїзд з лідером ГШР та двома тисячами членів зупинили біля , приблизно за 45 км від центру Шанхаю, що призвело до протистояння з місцевою владою.
ГШР висунув п'ять вимог: офіційно визнати організацію; класифікувати її установчі збори та інцидент на як революційні дії; притягнути Східнекитайське бюро та до відповідальності, а також аби мер виголосив публічну самокритику; і надати організації підтримку Партії і влади.
направив врегулювати конфлікт. Протягом кількох годин він офіційно визнав ГШР як «представник» Центрального комітету Партії, хоча це й суперечило вказівкам розширеного Постійного комітету Політбюро ЦК КПК, яке зібралося прямо перед легалізацією. Наступного дня Мао підтримав його рішення, визнавши гарантоване Конституцією право робітників на власну організацію.
Офіційне визнання ГШР як легітимної масової організації спричинило хвилю створення нових організацій на низовому рівні, адже інші групи прагнули отримати право представництва в новій політичній ієрархії. У Шанхаї «консервативні» робітники, що підтримували , швидко організували власні підрозділи, зокрема на бавовняному комбінаті № 31 було створено «Багряну гвардію» (), яка протистояла бунтівним силам у грудні.
Поширення інформації про ГШР спровокувало бунтівну активність по всій країні: тисячі робітників із Ченду вирушили до Пекіна, сотні тимчасових робітників взяли участь у заснуванні Генерального штабу всекитайських червоних бунтівних робітників (Цюаньхунцзун, ) з філіями у більш ніж десятка провінцій. Протягом грудня 1966 і січня 1967 року організація проводила мітинги й сидячі протести проти та Міністерства праці в Пекіні. У низці міст, від Нанкіна до Гуанчжоу та Шицзячжуана, бунтівні робітники захоплювали партійні установи й міські офіси, паралізуючи роботу місцевих органів влади.
Січнева буря Захоплення влади в Шанхаї 6 січня 1967 року — перший феномен такого рівня — було здебільшого мотивоване прагненням бунтівних коаліцій відновити громадський порядок і забезпечити роботу муніципальних служб у містах, де партійні та урядові органи фактично перестали функціонувати. Хоча ГШР та коаліція союзних бунтівних організацій і намагалися домогтися публічної самокритики міського партсекретаря, мера та інших високопосадовців, головною метою ГШР спочатку не було критикувати місцеву владу. Основою організації був Фронтовий командний пункт для захоплення революції та стимулювання виробництва (), який прагнув передусім відновити транспортну мережу Шанхаю. Один із лідерів ГШР згадував, що ввечері 7 січня головною турботою нового командного пункту було лише відновлення залізничного сполучення та головного порту Шанхаю, оскільки параліч міста вони пояснювали «хитрим планом послідовників капіталістичного шляху зі знищення виробництва й придушення революції».
Деякі члени , зокрема та , схоже, мали більш амбітні наміри в питаннях самоврядування. На зустрічі з Фронтовим командним пунктом вони заявили: «Це — новація|новація|zh|社会主义新生事物, нова форма політичної влади. Нам вкрай потрібно осмислити цей досвід».
Тим часом, 8 січня Мао схвалив дії в Шанхаї та тамтешню бунтівну коаліцію. Наступного дня в газеті «Женьмінь жибао» було опубліковано «Терміновий лист до народу Шанхаю», у якому робітників вітали за те, що вони відгукнулися на заклик Мао «схопити революцію, сприяти виробництву», підкреслюючи, що здобутий досвід важливий не лише для окремого міста, а для всієї країни. Національні ЗМІ схвалювали захоплення влади ГШР у Шанхаї, закликаючи бунтівників по всій країні наслідувати їхній приклад. 16 січня у «Женьмінь жибао» зазначалося, що досвід «захоплення влади з рук жменьки капіталістів у Партії» несе в собі правильні принципи, політику, організаційні форми та методи боротьби. Менше ніж за тиждень газета закликатиме формувати масштабну коаліцію для «низового» захоплення влади на національному рівні, «здригаючи Китай» до його глибин.
До кінця січня понад половина із 2,215 міст і повітів Китаю зазнала захоплення влади, а до кінця березня — понад 75 %. Лише за кілька днів після публікації «Термінового листа» робітничі бунтівні організації Шаньсі створили «велику коаліцію» () та підготували «революційних кадрів» (), залучивши також військових. Згодом вони проголосять про захоплення влади на рівні всієї провінції.
Подібні союзи кадрів, військових та бунтівних робітників незабаром з'явилися у Шаньдуні та Гуйчжоу. Нарешті, 31 січня 1967 року Хейлунцзян став першою провінцією, де владу захопив самопроголошений , названий на честь органу Паризької комуни, що активно згадувався у ранніх офіційних відозвах Культурної революції. Протягом тижня коаліція з 32 різних груп бунтівних робітників оголосила про створення «Народної комуни» на місці ліквідованої муніципальної влади.
Проте по всій країні «Січнева буря» вже спрямувала події в нове русло. Модель , що головним чином розвивалася в Хейлунцзяні і ґрунтувалася на об'єднанні місцевих військових командирів, представників бунтівних масових організацій та місцевих революційних кадрів — саме ця модель подобалася Мао і була офіційно прийнята в Шанхаї до кінця місяця. Тож модель низового самоврядування, яке існувало під час «Січневої бурі» і стало основою Шанхайської комуни, поступилося новоутвореній моделі представництва. Автономно сформований ГШР водночас започаткував і завершив п'ятитижневу політичну послідовність, яка включала захоплення влади, виступивши і «повитухою», і «могильником» для новонародженої Шанхайської народної комуни — історія ГШР замкнула коло від політичного представництва до прямої дії і назад.
Опісля Менше ніж за три тижні Шанхайську народну комуну перейменували на «революційний комітет» відповідно до вказівки Мао. Відтепер місто управлялося троїстою моделлю, яку раніше впровадили у Шаньсі, Шаньдуні та Хейлунцзяні. очолив комітет, став його першим заступником, а — головним.
Перейменування символізувало кінець експерименту бунтівних робітників із самоврядуванням, змушуючи їх ділити владу з частиною колишніх чиновників. У 1972 році ГШР перетворився на Шанхайський представницький конгрес робітників (), а колишнє керівництво ГШР увійшло до , частини .