Держа́вний переворо́т (фр. coup d'état (); у перекладі на ; також , overthrow) — насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади внаслідок таємної змови. Державний переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше — але не завжди — військовими і не має підтримки більшості населення.

Державний переворот Насильницька та неконституційна зміна влади в державі або збройний виступ армії проти державної влади у результаті таємної змови. Переворот, як правило, є зміною при владі однієї фракції правлячої верхівки на іншу. Така зміна влади здійснюється, зазвичай, невеликою групою людей, частіше — але не завжди — військовими і не має підтримки більшості населення. Державний переворот може здійснюватися під керівництвом однієї або кількох політичних партій, нездатних завоювати владу іншим, демократичним шляхом (себто через вибори).

З огляду етимології «переворот» — це те саме, що й революція (лат. revolutio — поворот, переворот). Однак в політичній історії поняття «революція» застосовують до масштабних і тривалих процесів, що ведуть до глибоких змін в розвитку явищ суспільства, тоді як «переворот» застосовують власне до події зміни влади, що її наслідки не обов'язково є революційними за своїми масштабами або призводять до тріумфу в суспільстві реакційно-консервативних сил. Зазвичай, після перевороту в країні встановлюється диктатура, а іноді розпочинається громадянська війна.

Відомі державні перевороти Термідоріанський переворот (27/28 липня 1794) — державний переворот у Франції, що призвів до повалення якобінської диктатури і встановлення Директорії (1795–1799 роки). На чолі заколотників стояв головнокомандувач республіканської національної гвардії (Поль Баррас). Державний переворот Наполеона Бонапарта (10-11 листопада 1799) — державний переворот, що його здійснив у Франції генерал Наполеон Бонапарт за підтримки промислової буржуазії. Переворот встановив режим консульства. Влада перейшла до тимчасового уряду, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко). Гетьманський переворот (29/30 квітня 1918) — переворот у Києві, внаслідок якого влада в Україні перейшла від Центральної Ради до гетьмана Павла Скоропадського. Влада новоствореної держави отримала фактичну підтримку військ Центральних держав. Військовий переворот у Чилі (11 вересня 1973) — державний переворот, внаслідок якого було повалено демократично обрану владу, вбито президента Сальвадора Альєнде та встановлено військову хунту на чолі з генералом Августо Піночетом.

Палацовий переворот

Палацовий переворот — змова обмеженого кола осіб, наближених до правлячої особи (зазвичай монарха), або командирів гвардійських частин. Історії відомі кілька періодів, що їх можна схарактеризувати як епохи палацових переворотів. У середині III ст. н. е. Римська імперія пережила період «солдатських імператорів», коли за 33 роки, з 235 по 268 рр., на троні змінилося 14 імператорів. В епоху палацових переворотів у Російській імперії за 37 років, з 1725 по 1762 роки, верховні правителі змінювалися п'ять разів, причому майже в кожному випадку в результаті змови.

Відомі палацові перевороти

Переворот 1762 року — палацовий переворот у Росії 9 липня 1762, під час якого було скинуто імператора Петра III і на престол зійшла його дружина Катерина II. За тиждень за загадкових обставин скинутий імператор помер. Вбивство Павла I (23/24 березня 1801) — вбивство російського імператора в результаті змови за участи гвардійських офіцерів. Новим імператором було проголошено сина Павла, Олександра. Усунення від влади Хрущова (14 жовтня 1964) — внутрішній переворот в Політбюро ЦК КПРС, внаслідок якого було звільнено з усіх керівних постів Микиту Хрущова. Місце першого секретаря ЦК КПРС і фактичного керівника СРСР зайняв Леонід Брежнєв.

Путч Переворот або заколот, що в ньому керівну та вирішальну роль відіграють військові, називають «військовим переворотом» або «путчем» (від ). Особливою характерністю путчу є те що, на відміну від державного перевороту він проводиться невеликою групою змовників, без підтримки широких соціальних груп. Відповідно, режим, що прийшов до влади за допомогою путчу заведено називати «військовою диктатурою» або «хунтою». У результаті такого захоплення влади політичне управління в країні переходить до військових, що вони запроваджують у країні надзвичайний стан (стан облоги), обмежують громадянські права та свободи, розпочинають репресії проти противників військового режиму. Путч здійснюється шляхом військової змови та в більшості випадків із залученням обмеженого контингенту військ. Етимологія Сучасне німецьке Putsch значить путч і скоріш за все звуконаслідування слова Pietsch – поштовх, силач. Німецьке Putsch споріднене англійському дієслову to push — штовхати, рухати.

Відомі путчі Корніловський заколот (25-29 вересня 1917) — невдала спроба російського генерала Лавра Корнілова встановити контрреволюційну диктатуру. Каппський заколот (10-17 березня 1920) — спроба консервативних сил Німеччини скинути уряд Веймарської республіки. Свою назву отримав від імен одного з керівників путчистів — юнкера (землевласника) Вольфганга Каппа. «Пивний путч» (8-9 листопада 1923) — невдала спроба державного перевороту, що її здійснила організація ветеранів першої світової війни «Кампфбунд» на чолі з Адольфом Гітлером та генералом Еріхом Людендорфом у Мюнхені (Німеччина). «Травневий переворот» (12-14 травня 1926) — захоплення влади в Польщі Юзефом Пілсудським, що фактично встановив у країні військову диктатуру. «Липневий путч» (25-30 липня 1934) — невдала спроба австрійських націонал-соціалістів за допомогою членів німецької СС скинути уряд австрофашистів. Змова 20 липня (1944) — заколот групи німецьких офіцерів і аристократів з метою усунути від влади Адольфа Гітлера. Безпосереднім виконавцем вбивства фюрера мав стати полковник граф Клаус Шенк фон Штауффенберґ. «Травнева криза» (13-29 травня 1958) — спроба військового перевороту французького генерала Рауля Салана під час Алжирської війни. «Путч генералів» (22-25 квітня 1961) — остання, невдала спроба французьких військових в Алжирі зупинити рух до незалежності цієї країни. На чолі заколотників стояли генерали Едмон Жуо, Моріс Шалль, Рауль Салан та Андре Зеллер. «Серпневий путч» (19-21 серпня 1991) — спроба державного перевороту в СРСР, коли самопроголошений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) намагався усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова.

Див. також Епоха палацових переворотів Термідоріанський переворот Державний переворот Наполеона Бонапарта (1799) Державний переворот Луї Бонапарта (1851) Встановлення гетьманської влади в Україні Пивний путч (1923) Державний переворот Юзефа Пілсудського (1926) Переворот в Ірані (1953) Державний переворот у Габоні (1964) Невдала спроба державного перевороту у Венесуелі (2002) Державний переворот у Гондурасі (2009) Державний переворот у Гвінеї-Бісау (2012) :Категорія:Спроби державного перевороту в Україні

Джерела Переворот - академічний тлумачний словник української мови Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І.О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. – Х . :Право, 2015

Література Г. Зеленько. Переворот державний // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.549 ISBN 978-966-611-818-2 Carlson Anyangwe, Revolutionary Overthrow of Constitutional Orders in Africa, Langaa RPCIG, 2012. Ken Connor, David Hebditch, How to Stage a Military Coup: From Planning to Execution, Barnsley: Pen and Sword Books, 2008. Nicholas Cullather, Secret History: The CIA's classified account of its operations in Guatemala, 1952—1954, Palo Alto: Stanford University Press, 2006. Ariel Dorfman, Pilar Aguilera (ed.) and Ricardo Fredes (ed.), Chile: The Other September 11: An Anthology of Reflections on the 1973 Coup, Ocean Press, 2006, 120 pp. Mark J. Gasiorowski (ed.) and Malcolm Byrne (ed.), Mohammad Mosaddeq and the 1953 Coup in Iran, Syracuse University Press, 2004. D. J. Goodspeed, Six Coups d'État, New York: Viking Press, 1962. Richard H. Immerman, The C.I.A. in Guatemala: The Foreign Policy of Intervention, Austin: University of Texas Press, 1982. Edward Luttwak, Coup d'état: A Practical Handbook, Harvard University Press, 1969. Curzio Malaparte, Technique du coup d'état, Paris: Bernard Grasset, 1931. Eric A. Nordlinger, Soldiers in Politics: Military Coups and Governments, Upper Saddle River NJ: Prentice-Hall, 1977. Kermit Roosevelt, Countercoup: The Struggle for the Control of Iran, New York: McGraw-Hill, 1979. Stephen Schlesinger and Stephen Kinzer, Bitter Fruit: The Story of the American Coup in Guatemala, Cambridge: Harvard University Press, 1999. Peter Dale Scott, «The United States and the Overthrow of Sukarno, 1965—1967», in Pacific Affairs, Summer 1985, pp. 239—264. Меженська О. Державний переворот як політичне явище (2016) О. Половко. Військовий переворот //

Посилання

Державний переворот // Путч // Илья Белоус, Юрий Белоус, Ольга Белоус. Иран. 1953. Операция «Аякс» (2014) Карл Маркс. Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта (1852) Переворот 1953 года в Иране // «Радио Свобода». — 14 августа 2013. Д. Уайз и Т. Росс. «Банановый переворот» в Гватемале (1954 року) (1964) Another 9/11 Anniversary: September 11, 1973, When US-Backed Pinochet Forces Took Power in Chile, at Democracy Now!, 15 September, 2010. James Risen, «Secrets of History: The C.I.A. in Iran», in New York Times, 18 June 2000 . ВІЙСЬКОВИЙ ПЕРЕВОРОТ //