Інститут археології АН УРСР був створений у 1938 році шляхом реорганізації Інституту історії матеріальної культури, який було засновано у 1934 році. Займається дослідженням археологічних пам'яток та стародавньої історії України, проводять польові дослідження, розробляють наукові методики. Період 1938—1943 рр. особливо важливий для інституту, адже саме в цей час була дуже активна координація польових досліджень перед війною, що дозволило їм значно розширити географію та й загалом обсяг археологічних робіт в Україні. Після 1939 року це було зумовлено державним інтересом до вивчення культурної спадщини в нових західних областях.
Інститут археології АН УРСР у 1938—1943 рр.: становлення, розвиток та діяльність в умовах війни Реорганізація Інституту історії матеріальної культури у весняні місяці 1938 року знаменувала початок нового етапу в інституційному розвитку української археологічної науки. Постановою Президії АН УРСР від 14 травня 1938 р. було створено Інститут археології, який отримав чітку структуру та розширену сферу дослідницьких завдань. До його складу увійшли спеціалізовані сектори, лабораторії, наукові фонди та архів, а також окремі польові підрозділи, зокрема заповідник «Ольвія». Це дозволило не лише систематизувати археологічні дослідження, але й інтегрувати їх у загальносоюзний науковий простір.
Наукове середовище та кадрове зростання Після реорганізації Інститут став центром концентрації кваліфікованих археологів. За рахунок повернення раніше звільнених фахівців, прийому аспірантів і залучення дослідників з інших установ, штат Інституту швидко зріс. Уже в 1940 р. він налічував 66 співробітників. Зміна керівництва — призначення Л. М. Славіна директором — також сприяла активізації польових і камеральних робіт. Дослідницька програма Інституту була масштабною й передбачала як суцільне обстеження території України, так і підготовку фундаментальних узагальнюючих праць із найдавнішої історії населення. Ця діяльність відображала загальний курс радянської науки 1930-х рр. на створення великих синтетичних праць, які мали окреслити історичний розвиток регіонів у рамках офіційної доктрини.
Польові археологічні дослідження напередодні війни У 1938—1941 рр. Інститут археології координував роботу понад 30 експедицій на території України. Дослідники обстежували пам'ятки від палеоліту до доби Київської Русі. Особливо важливими були:
Деснянська експедиція — вивчення палеолітичних стоянок; Трипільська експедиція — масштабні розкопки Халеп'я і Володимирівки; Ольвійська експедиція — розвиток досліджень античного міста та його околиць; Київська експедиція — систематичний нагляд за земляними роботами в столиці, що давало важливі матеріали з давньоруської історії; Вишгородська, Коростенська, Поліська історико-технологічна та ін. — дослідження ранньофеодальних міст і технологій давніх виробництв. Стрімке розширення географії археологічних робіт значною мірою було зумовлене державним інтересом до вивчення й контролю культурної спадщини в нових західних областях, приєднаних до УРСР після 1939 р.
Підготовка узагальнюючих праць Одним із пріоритетів Інституту було створення систематизованих видань з історії України та археології. У цей час було підготовлено: навчальний посібник з найдавнішої історії України; альбом пам'яток матеріальної культури Київської Русі; науково-популярні книжки («Людина кам'яного віку на Україні», «Трипільська культура на Україні», «Скіфи» та ін.); низку монографій про стоянки кам'яного віку й трипільські поселення. Хоча значну частину матеріалів не встигли опублікувати до війни, вони стали підґрунтям для післявоєнних досліджень.
Археологічні конференції 1939—1941 рр Зростання наукового потенціалу Інституту засвідчили чотири великі конференції, присвячені археологічним культурам, методології та підсумкам польових досліджень. Особливо показовою була третя, всесоюзна конференція 1939 р., що об'єднала близько 100 науковців різного профілю — від археологів до геологів і палеоботаніків. Така міждисциплінарність відповідала світовим тенденціям розвитку археології як комплексної науки.
Війна: евакуація, втрати та продовження роботи Напад нацистської Німеччини в червні 1941 р. призвів до різкого припинення діяльності Інституту в Києві. Частину співробітників звільнили, а саму Академію наук разом із науковим майном евакуювали до Уфи. Там, на базі евакуйованих співробітників кількох інститутів, було створено Інститут історії та археології, що забезпечив безперервність українських досліджень навіть у воєнних умовах.
У цей час співробітники працювали над великими узагальнюючими працями — «Нарисами з історії України», багатотомними історіями України та української культури, а також над археологічною картою України. Попри війну, було опубліковано два випуски «Наукових записок Інституту історії і археології України». На окупованих територіях ситуація була складнішою. В Києві діяв окремий Археологічний інститут при «відновленій» Академії наук, однак його діяльність відбувалася в умовах контролю окупаційної адміністрації. Частина пам'яток, зокрема в Ольвії та Києві, зазнала значних руйнувань.Фактично саме в цей період було закладено основу сучасної української археологічної школи — комплексної, міждисциплінарної та орієнтованої на системне вивчення культурної спадщини.
Джерела: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Instytut_arkheologii_NAN_Ukr