Чон Джійон, часто романізований у літературі як Чонг Чі-йон (кор.: 정지용; 20 червня 1902 – близько 1950), був корейським поетом і перекладачем англійської поезії Source-attribution|"Cheong Chi-yong" LTI Korea Datasheet available at LTI Korea Library or online at: http://klti.or.kr/ke_04_03_011.do# , який, за словами дослідника корейської поезії Брата Ентоні, «відкрив новий горизонт поетичних можливостей завдяки відточеному вислову, стриманим почуттям і точним зоровим образам».

Біографія Чон Джійон народився 20 червня 1902 року у Хагєрі, Окчхон, провінція Чхунчхонбук-до. Він народився первістком у сім’ї лікаря східної медицини Чон Тхегука та Чон Міха за адресою 40, Хагєрі, Окчхонмьон, Окчхонґун. Він навчався у середній школі Хвімун і закінчив університет Дошіся в Японії за спеціальністю «англійська література» . Закінчивши Окчхонську публічну початкову школу й вступивши до середньої школи Хвімун, він приятелював із Пак Чонхва, Хон Сайоном, Чон Пекком та іншими. Під час навчання в школі Хвімун він разом із сучасниками, такими як Пак Палян, видавав літературний журнал Bulletin (Йорам), а також брав участь у діяльності літературного товариства Мунухве разом із Шін Сок У та отримував настанови від Лі Бьонгі, Лі Іль, Лі Юнчжу.

Після початку Руху 1 березня 1919 року він разом із Лі Сонгином організував студентські збори з вимогою запровадити «напівденний розклад» як форму протесту проти колоніальної влади, через що отримав безстрокове відсторонення від навчання. Згодом його поновили завдяки клопотанням Пак Чонхва та Хон Сайона.

У квітні 1923 року він вступив на факультет англійської літератури університету Досіся в Кіото. У 1926 році він почав зосереджуватися виключно на поезії, і в червні того ж року його твір «Кафе Франс» (Капе пурансу) був опублікований у журналі Хакчо — журналі іноземних студентів. У 1928 році він прийняв католицтво та отримав християнське ім’я «Пан Чіґо» (Франциск). Після закінчення університету у 1929 році він повернувся до Кореї.

Він був одружений із Сон Чжесук (1902–1971). Після повернення до Кореї до визволення у 1945 році працював учителем англійської мови в школі Хвімун і спілкувався з діячами, як-от борець за незалежність Кім Тотае, критик Лі Хонгу, поет-сиґьо Лі Бьонгі. У 1930 році він став учасником журналу «Поетична література» (Сімунхак), заснованого Кім Йонраном і Пак Йонгчолем. У 1933 році, працюючи редакторським радником у журналі Католицька молодь, він уперше представив світові поезію Лі Сана. Того ж року він приєднався до модерністського літературного об’єднання Група дев’яти (Куінхве) та долучився до організації літературних публічних лекцій і видання журналу «Поезія і роман».

У 1939 році, працюючи рекомендаційним редактором поезії в журналі Мунджан, він допоміг дебютувати поетам «Синьо-зеленого покоління» — Пак Мокволю, Чо Джихуну, Пак Туджіну. Пізніше він працював співробітником журналу Поезія (Сімунхак) Пак Йончоля та знову викладав у школі Хвімун.

Після визволення він викладав в університеті Іхва, де став професором і завідувачем факультету мистецтв. У 1946 році він увійшов до Центрального виконавчого комітету Союзу корейських письменників (Чосон Мунхакка Тонмен) і став редактором католицької газети Кьонхян Сінмун, де відповідав за колонку «Йочхок» та редакційні статті. Після створення Республіки Корея у 1948 році він, через попереднє членство в Союзі корейських письменників, був змушений вступити до Просвітницького союзу (Подоєнмен) та проводив лекції про «ідеологічне навернення».

У 1950 році, після початку Корейської війни, він не зміг евакуюватися та залишився в Сеулі. Після Інчхонської десантної операції та звільнення Сеула силами Півдня його сліди зникли. Довгий час вважалося, що він був викрадений на Північ і помер у КНДР. У віртуальному літературному музеї Чон Джійона на основі свідчень Кє Квансуна зазначається, що після початку війни його забрало політичне управління, він був ув’язнений у тюрмі Содемон разом із Чон Інтхеком, Кім Кірімом, Пак Йонхі, а згодом перевезений до Пхеньянської в’язниці, де нібито загинув разом із 33 іншими в’язнями, включно з Лі Квансу та Кє Квансуном .

Однак син Чон Джійона, який у 2001 році відвідав Південну Корею після втечі з Півночі, заявив, що йому нічого не відомо про перебування батька в КНДР. У 2003 році літературний критик Пак Тесан оприлюднив дані, згідно з якими Чон Джійон загинув 25 вересня 1950 року під час бомбардування американськими військами, коли його перевозили через район Сойосан у Тондучхоні. Однак ця версія ґрунтувалася на північнокорейських джерелах і не була визнана достовірною в Південній Кореї. Достеменних даних про дату й обставини смерті Чон Джійона досі немає.

Робота Поет Чон Джійон на початку своєї творчості переважно публікував поезію модерністського та релігійного (католицького) спрямування. Однак, як видно з більш відомого твору «Ностальгія» (향수), він також створював ліричні вірші з корейськими народними образами в стилі імаджизму, що зробило його поетичний світ особливо оціненим і принесло йому репутацію автора традиційно орієнтованих природничих або гірсько-пейзажних поезій.

Чон Джійон вважається одним із найважливіших поетів, що постали з модерністського руху в Кореї; його описують як «першого сучасного корейського поета» . У 2007 році Корейська асоціація поетів включила його до десятки найвизначніших сучасних корейських поетів . Його поезію умовно поділяють на три етапи. Перший етап (приблизно 1925–1933) характеризується чуттєвою імаджистською поезією, часто зосередженою на морі. Другий етап, що тривав із 1933 по 1935 рік і починався з поеми «Фенікс» (Bulsajo), відображав релігійну поезію під впливом католицької віри та слугував перехідним між ранньою чуттєвою поезією й пізнішою, більш традиційною. Після творів «Село Онню» (Ongnyudong) та «Село Кусонґ» (Guseongdong) 1941 року його поезія демонструвала переважання східного мислення в естетиці. Після поем 1934 року «Інше небо» (Dareun haneul) та «Ще одне сонце» (Tto hanaui dareun taeyang) Чон відмовився від релігійної тенденції своїх ранніх творів. Після майже чотирирічної перерви в написанні поезії він виробив світогляд, спрямований на подолання болю реальності, що проявляється у творах «Село Онню», «Гірська вершина» (Bong) та «Село Кусонґ».

Твори

Перекладені твори: «Віддалені долини: Вірші Чон Джійона», переклад Деніела А. Кістера (1994) «Зібрані твори Чон Джійона» (Cheong Chi-yong Cheonjip), Сеул (1988) «Вісім віршів Чон Джійона», переклад Деніела А. Кістера, Korea Journal, 30 (2): 39–51, включає вірш «Жоржини» (1990) «Рання поезія Чон Джійона», переклад Деніела А. Кістера, Korea Journal, 30 (2): 28–38 (1990) «Інше сонце» (Eine andere Sonne, 정지용 시선) «Ностальгія: Вірші Чон Джійона» (향수), переклад Інсу Лі та Сонґ-Іл Лі (2017)

Твори корейською (частково) з перекладом:

Поезія: Jung Jiyong sijip (1935) – «Зібрані вірші Чон Джійона» Baengnokdam (1941) – «Біле оленяче озеро» Jiyong siseon (1946) – «Зібрані твори Чон Джійона»

Проза: Munhak dokbon (1948) – «Літературний читач» Sanmun (1949) – «Проза»

Додаткові матеріали: Jin A Moon, A Study of Chong Chi Yong's Poetry (реферат англійською), 청람어문학, 8권, 단일호, стор. 250, всього 56 сторінок

Додаткова інформація Серед його найвідоміших творів «Ностальгія» (향수) у 1989 році заспівали в дуеті співак із гітарою Лі Донвон та професор Сеульського університету Пак Інсу. Ця пісня увійшла до альбому «Там, де навіть у сні неможливо забути» (그곳이 차마 꿈엔들 잊힐리야). У своїх спогадах Кан Ґвонрьон пізніше зазначав, що Чон Джійон був прихильником Кім Гу.Водночас повідомляється, що він також підтримував Йо Вонхьона. Утім, його вірш «Ностальгія» викликав суперечку щодо того, чи не є він плагіатом або адаптацією поезії американського трагічно загиблого геніального поета Трамбулла Стікні (Trumbull Stickney, 1874–1904) під назвою «Мнемозіна» (Mnemosyne). 10 червня 1933 року в Католицькій єпархії Сеула під керівництвом єпископа Он Ларібо та священника Юн Хьончжона було засновано журнал «Католицька молодь» (가톨릭 청년보), де Чон Джійон разом із Чан Баль, Лі Донгу та Чан Мьонем брав активну участь як член редакційного комітету.

Вшанування пам’яті 17 червня 2019 року, у 117-ту річницю народження Чон Джійона, йому було присвячено Google Doodle .

Джерела