Александер Флорковський (; 15 червня 1907, Ловчув — 22 лютого 2000, Аргентина) — польський офіцер і геодезист, полковник.

Біографія Він був сином Юзефа Флорковського, залізничного робітника, та Катажини, уродженої Лешняк. У нього було чотири брати: Юліан, Ян, Станіслав та Владислав, а також сестра Вікторія, дружина майора Юзефа Рочняка. Його тіткою була Емілія Войтила, мати Папи Івана Павла II. У 1927 році, після закінчення середньої школи, він вступив до Кадетської школи при Школі піхотних офіцерів в Оструві-Коморові. Наступного року, після завершення курсу, він продовжив навчання в Школі піхотних офіцерів. 15 серпня 1930 року Президент Республіки Польща підвищив його до звання підпоручника зі старшинством від 15 серпня 1930 року, та до 118-го рангу в Корпусі піхотних офіцерів, а Міністр військових справ призвав його до 2-го Підгальського стрілецького полку в Сяноку командиром взводу. 19 жовтня 1932 року він вижив в аварії під час сплаву на байдарках по річці Сян поблизу Куньковців; незважаючи на допомогу Флорковського, командир полку, полковник Януш Длужнякевич, потонув. 1 січня 1933 року йому було присвоєно звання поручника зі старшинством. З 10 вересня 1934 року він працював у Піхотній кадетській школі в Оструві-Коморові інструктором (з 1938 по 1939 рік був інструктором зі стрільби в місцевій 2-й роті 1-го навчального батальйону). 19 березня 1939 року йому було присвоєно звання капітана зі старшинством.

26 вересня 1935 року в Сяноку він одружився з Анною Яніною (нар. 1914, дочкою підполковника Францішека Стока), за участю капітана доктора Казімежа Недзельського та капітана Александера Коласінського як свідків. У них була одна дитина. Флорковські дружили з родиною Пшисташів у Сяноку, зокрема зі Збігнєвом, Мечиславом та Данутою.

Після початку Другої світової війни він брав участь у Вересневій кампанії як командир розвідувальної роти 114-го піхотного полку. Він брав участь у бойових діях на бойовому шляху полку від Ружана до Александрова на Люблінщині. Тим часом його дружину (до 1939 року члена військової родини 2-го піхотного полку) після початку війни разом із сином та групою інших дружин польських офіцерів з полку Сянок відправили до Кульчиць, а потім до Дрогобича, перш ніж повернутися до Сянока. Після капітуляції Флорковського заарештували радянські війська під час руху до Сянока. Йому вдалося втекти з полону в Медиці, і він поїхав до своєї родини в Сянок. У листопаді 1939 року він дістався Угорщини, звідки його відправили до табору для інтернованих поблизу озера Балатон. Через кілька тижнів він проїхав через Югославію до Франції, куди прибув на початку 1940 року.

У Франції він вступив до лав Польських збройних сил і був призначений до 1-ї гренадерської дивізії. У його лавах він брав участь у Французькій кампанії 1940 року як командир 3-ї роти важких кулеметів та супровідної зброї 3-го батальйону 2-го Великопольського гренадерського полку. Після поразки Франції він був одним із прапороносців 2-го гренадерського полку з 19 лютого по 3 травня 1941 року та допомагав у його транспортуванні (як і інший офіцер із Сянока, капітан Едвард Лабно). 5 серпня 1941 року його перевели з офіцерського збору в Ротсей до 3-го стрілецького батальйону 1-ї стрілецької бригади.

Потім його перевели на Близький Схід до 2-го Польського корпусу. Він отримав звання майора, а потім, у 1944 році — підполковника піхоти. У квітні 1944 року його відправили до Італії з 2-м корпусом, де він брав участь в Італійській кампанії. З березня до середини червня 1944 року він служив начальником штабу 6-ї Львівської піхотної бригади. Брав участь у битві під Монте-Кассіно, битві під Анконою та битві під Болоньєю. З червня по 10 серпня 1944 року він був заступником командира, а з 10 серпня по 1947 рік — командиром 18-го Львівського стрілецького батальйону.

Демобілізувався у 1947 році. 16 травня 1948 року він разом з дружиною відплив до Аргентини на кораблі «Кордоба» та оселився у столиці Буенос-Айресі (вони жили в місті Адроге, провінція Буенос-Айрес). Там він зайнявся землемірством та керував власною компанією. У вигнанні він активно брав участь у діяльності Польської асоціації ветеранів, президентом якої був, та у відділенні 18-го Львівського стрілецького батальйону. Він отримав пропозиції служби у збройних силах Великої Британії, Канади та Аргентини (йому запропонував Хуан Перон), але відмовився.

У 1965 році президент Республіки Польща Август Залеський призначив його полковником піхотного офіцерського корпусу. Він відвідував Польщу у 1974, 1977 та 1994 роках (спочатку як громадянин Аргентини).

У 1994 році, під час 50-ї річниці битви під Монте-Кассіно, він був найстаршим бійцем у цій битві.

Александер Флорковський помер в Аргентині та був там похований. Його архіви були перенесені до місцевого бернардинського монастиря в Мартіні-Коронадо.

Його племінником є ​​професор Антоній Флорковський, доктор медичних наук. Тещею Александера Флорковського була Марія Сток, уроджена Прохаска, сестра офіцера та художника Францішека Прохаски. Наприкінці 1978 року Александер та Анна Флорковські, як його спадкоємці, передали роботи художника Історичному музею в Сяноку.

Нагороди

Virtuti Militari срібний хрест (№10 241) золотий хрест (№91) Хрест Хоробрих Хрест Монте-Кассіно (№17 623) Орден Відродження Польщі, офіцерський хрест (11 листопада 1965) Золотий знак Товариства польських бійців (1965)

Примітки

Література