Спір між антиквою та фрактурою — типографічна суперечка в Німеччині XIX — початку XX століття.
У більшості європейських країн шрифти типу blackletter, зокрема німецька фрактура, були витіснені антиквою, створеною у XV—XVI століттях. Проте в Німеччині та Австрії обидва стилі співіснували до першої половини XX століття.
У цей період обидва стилі отримали ідеологічні конотації, що спричинило тривалі суперечки щодо «правильного» шрифту. Зрештою перемогла антиква — після того, як Націонал-соціалістична партія припинила офіційне використання фрактури на користь «нормального шрифту» ().
Походження
Історично суперечка випливала з різного використання шрифтів у наукових текстах. Фрактуру переважно застосовували для німецьких праць, тоді як латинські тексти друкували антиквою. Навіть англо-німецькі словники друкували: англійські слова антиквою, німецькі — фрактурою. Спершу це була лише традиція.
XIX століття Після наполеонівської окупації та розпуску Священної Римської імперії у 1806 році в Німеччині почався період національного самовизначення. Відбувалася канонізація німецької літератури (наприклад, казок братів Ґрімм) та спроби створення єдиної граматики.
У цьому контексті шрифти наділялися ідеологічними значеннями: Антиква — «ненімецька», легка, поверхнева. Фрактура — серйозна, «глибока», стримана, нібито відображення німецьких чеснот.
У добу романтизму фрактуру (помилково) стали сприймати як справжній готичний шрифт. Мати Гете навіть радила синові «заради Бога» не використовувати антикву.
Отто фон Бісмарк був пристрасним прихильником фрактури. Він повертав подаровані йому книги, надруковані антиквою, зі словами: «Deutsche Bücher in lateinischen Buchstaben lese ich nicht!» («Німецьких книг латинськими буквами не читаю!»).
XX століття Суперечка продовжилася і в XX столітті. Прихильники фрактури вважали, що вона: краще читається німецькою мовою; має чіткіші словесні образи; компактніша; природніша для німецької фонетики; не сприяє короткозорості; ще розвивається, на відміну від антикви; зрозуміла у світі як декоративний шрифт; полегшує іноземцям вивчення німецької; захищає мову від запозичень.
4 травня 1911 року в Рейхстазі відбулося голосування щодо пропозиції зробити антикву офіційним шрифтом. Рішення було відхилене — 85 проти 82.
Період нацизму Ставлення нацистів до фрактури було суперечливим.
Гітлер проти фрактури Адольф Гітлер особисто не любив фрактуру. У 1934 році він заявив у Рейхстазі:
Ваше так зване готичне заглиблення не відповідає добі сталі й заліза, скла й бетону… У майбутньому вся Європа говоритиме нашою мовою. Передумова цього — заміна «готичного» шрифту тим, що ми досі називали латинським.
Початкове заохочення фрактури На початку Третього Рейху фрактуру називали «справжнім німецьким шрифтом». Пресу критикували за надмірне використання «римських літер» під «єврейським впливом».
Заборона фрактури (1941) 3 січня 1941 року вийшов указ Мартіна Бормана — , який заборонив фрактуру, стверджуючи, що вона є «єврейськими Schwabacher–літерами».
Причини: полегшення друку для мешканців окупованих територій; можливість використовувати іноземні шрифтові машини; особиста нелюбов Гітлера.
Заборона Kurrent і Sütterlin Пізніше було заборонено й рукописні варіанти — Kurrent і Sütterlin. З 1941/42 навчального року використовували лише «нормальний» (латинський) шрифт.
Після Другої світової війни Після війни Sütterlin ще деякий час викладали, але згодом він поступився латинським формам письма. Більшість німців нині не можуть прочитати листи чи щоденники своїх предків.
Фрактура збереглася у рекламі, пивних брендах і вивісках як символ старовини. Проте сучасні варіанти часто порушують традиційні правила (неправильне вживання довгого ſ, відсутність лігатур тощо).
У США, Мексиці та Центральній Америці громади амішів, менонітів і гуттеритів досі навчають письма Kurrent та використовують друки у фрактурі.
Примітки
Джерела
Додаткова література
Посилання Die Nationalsozialisten und die Fraktur Bund für deutsche Schrift und Sprache