Чжан Бінлінь (, також Чжан Таянь Офіційне ім'я (цзи, ) — Мейшу (). У Чжан Бінліня было понад як 20 псевдонімів і прізвиськ, зокрема «Єдиноріг» (), «Народжений Незалежним» (), «Мандрівник на Тайвань» () тощо (Калюжная Н. М. Традиция и революция. — М., 1995. — С. 285).; — ) — китайський філософ, філолог і просвітник, діяч революційного руху. Після Синьхайської революції, що повалила останню імператорську династію Цін, перейшов на консервативні позиції. Ідеолог китайського націоналізму, упорядник першої систематичної етимології китайських ієрогліфів, займався історичною фонологією китайської мови, творець фонетичної стенографії, яка лягла в основу чжуїня. Один із перших пропагандистів соціології в Китаї.
Походження. Рання біографія Народився в селищі Цанцяньжень за 25 км від Ханчжоу, в сім'ї, яка жила в цьому селищі 500 років поспіль. Прадід, Чжан Цзюнь, заробив капітал в 1 мільйон лянів і володів 1000 му землі. Як знавець конфуціанської доктрини, вклав гроші в освіту та володів приватною школою, а також заснував школу для навчання дітей клану Чжан, в якому налічувалося понад 300 осіб. Дід, Чжан Цзянь, був пристрасним бібліофілом і зібрав понад 5000 цзюанів рідкісних сунських, юаньських і мінських творів. На життя заробляв медичною практикою. Батько, Чжан Шусянь, присвятив себе чиновницькій кар'єрі, але вважався добрим знавцем літератури, особливо поезії. Під час Тайпінського повстання сім'я розорилася, до моменту народження Бінліня залишилося лише 100 му землі.
Бінлінь був третім, молодшим сином, але вирізнявся здібностями навіть на тлі старших братів, які обидва здобули ступінь . З 9-річного віку його навчанням займався дід по материнській лінії — Чжу Юцянь, який спеціально для цього переїхав з Хайяня. Саме він прищепив онуку глибокий інтерес до класичної китайської філології та історії. Від діда він дізнався про Ван Фучжі і Гу Яньу — вчених-патріотів, які боролися з маньчжурським завоюванням. З 13-річного віку освітою Бінліня зайнявся батько, який навчав його віршування та мистецтва екзаменаційних творів. У підлітковому віці він особливо полюбив архаїчну мову гувен, опанувавши її, він охолов до екзаменаційних творів; він багато читав, керуючись списком, складеним батьком.
У 16 років Чжан Бінлінь спробував скласти повітові іспити, але раптово у нього почалися запаморочення, що закінчувалися непритомністю, — хвороба, що переслідувала його все життя. Батько заборонив йому підготовку до іспитів, і Бінлінь звернувся до даоських трактатів Дао де цзін та Чжуан-цзи. До 17 років, здолавши більшу частину класичного канону, Чжан Бінлінь вирішив ніколи не брати участь у державних іспитах.
Освіта. Участь у реформаторському русі Батько помер, коли Бінліні був 21 рік. Після цього він вступив на навчання до Юй Юе (1821—1907) — редактора Академії Ханьлінь, який утримував приватне училище-академію на березі озера Сіху. 1892 року, у 23 роки, Бінлінь з волі матері одружився з пані Ван (її імені він ніколи не згадував в автобіографії та листуванні). У подружжя народилося троє дочок, яких Бінлінь назвав з рідко вживаними ієрогліфами Лі (), Чжо () та Чжан (). 1895 року померла мати, а наступного року, провівши в академії Юй Юе сім років, Бінлінь закінчив навчання.
У 1890—1893 роках написав свою першу працю — «Коментар до класичних книг», в якій давав пояснення про вимову і значення ієрогліфів, що становлять найдавніші частини конфуціанського канону. Всього за 7 років навчання Бінлінь написав 4 об'ємні праці, з яких була опублікована лише одна. На його метод коментування величезний вплив зробили історико-філологічні праці Кан Ювея, про що він писав в автобіографії. 1895 року вступив у Товариство посилення держави, засноване Кан Ювеем, а 1896 року Лян Цічао запросив його співпрацювати у журналі «Сучасні завдання» (Ши у бао). Попри невдоволення вчителя, Чжан Бінлінь переїхав із сім'єю до Шанхаю. Однак порозумітися з послідовниками Кан Ювея він так і не зміг: інтерпретація стародавнього канону не була науковою, а, крім того, лідер реформаторів ніколи не був для нього авторитетом. Конфлікти між Лян Цічао, Май Менхуа та Чжан Бінлінем у буквальному сенсі доходили до бійок. 1897 року повернувся в Ханчжоу, обурений самообожнюванням Кан Ювея, а також його лояльністю до маньчжурської влади; на життя заробляв написанням статей відразу для трьох періодичних видань. У політичному плані відчув розчарування в конфуціанстві і почав переходити на позиції легізму.
Навесні 1898 року Чжан Бінліня запросив намісник Хубея і Хунані Чжан Чжидун, розраховуючи зробити його редактором журналу, але стосунки між ними не склалися. У період «ста днів реформ» Бінлінь жив у Шанхаї, співпрацюючи в журналах і редагуючи переклади китайською мовою Герберта Спенсера. Після розгрому реформаторського руху восени 1898 року потрапив до проскрипційних списків і прийняв запрошення японської влади переїхати на Тайвань. Молодшу дочку взяв на виховання його бездітний старший брат. 4 грудня 1898 року Чжан прибув у Тайбей.
Тайвань та Японія На Тайвані влаштувався до редакції газети «Тайвань жи жи синьбао» (), яка виходила шість разів на тиждень китайською та японською мовами. У цьому виданні надрукували 25 праць просвітника, зокрема величезну — на кілька номерів — статтю про розвиток природничих наук на Сході. Мова, якою писав Чжан, була незрозуміла більшості читачів і викликала нарікання: він принципово не використовував ієрогліфів, яких не було в словниках до епохи Тан (VII—X століття). Крім популяризації науки, багато писав і на інші теми, зокрема політичні. Зміст його статей показує, що він намагався захищати Кан Ювея від нападок консерваторів і в той період ще допускав збереження в Китаї маньчжурської монархії за умови проведення конституційних реформ.
Перебування на Тайвані виявилося нетривалим: губернатор Тайваню виявив в одній із статей Чжана критику японської адміністрації, справа закінчилася розносом головному редактору та доганою Чжану. Ображений мислитель негайно прийняв пропозицію Лян Цічао працювати в газеті «Вісник чистих обговорень» () і у червні 1899 року переїхав до Йокогами. Тут він надрукував кілька віршів і дві великі статті, зокрема «Про мікроби». В Йокогамі відбулося його знайомство з Сунь Ятсеном, проте в автобіографії він писав про це дуже стримано, вказуючи, що того разу порозуміння вони не знайшли. В особистому листуванні він повідомляв, що його насторожила тенденція об'єднання революціонерів-радикалів з прихильниками реформи, за що ратував Лян Цічао. Не надто високо оцінював й особисті якості майбутнього вождя китайської революції. Проживши в Японії три місяці, у вересні 1899 року повернувся до Шанхаю.
Розрив із реформаторами У Шанхаї зустрічався з учнем Кан Ювея — Тан Цайчаном, який готував антиурядове збройне повстання. Хоча невдовзі він переїхав до Ханчжоу, але активно публікувався у двох шанхайських газетах, захищаючи Кан Ювея. У грудні 1899 року знову переїхав до Шанхаю, де жив у редакції газети «Ядун шибао» (), у якій працював. Тут написав статтю «Відмінність між сучасними та давніми текстами», спрямовану проти вченого Ляо Цзіпіна, але опосередковано критикувала Кан Ювея. Головним об'єктом критики стало ідолопоклонство перед Конфуцієм. У січні 1900 року підготував перші зібрання своїх творів — 50 статей, які не публікувалися раніше. Збірка була датована 238 роком від дня ліквідації династії Мін.Після придушення Боксерського повстання Тан Цайчан розпочав активні дії і в червні 1900 року проголосив незалежність провінцій Хунань і Хубей. Однак ці дії мали цілком конкретну мету — збереження династії Цін і повернення реальної влади імператору Гуансюй, який перебував під домашнім арештом. Чжан Бінлінь не схвалював цих дій, хоча кількома місяцями раніше підписав петицію, автори якої вимагали того самого. Натомість Бінлінь публічно оголосив своє негативне ставлення до маньчжурської династії: Я сказав [Тан] Цайчану: «Той, хто дійсно прагне домогтися відродження слави ханьців, не повинен вагатися і втрачати нагоду. Якщо ж ви хочете врятувати трон, то у мене інші інтереси». Тому я відрізав косу, щоб показати свій розрив [з ними].
Порвавши з Армією незалежності Тан Цайчана, Чжан Бінлінь почав шукати свій шлях порятунку Китаю. У червні 1900 року написав Лі Хунчжану меморандум, в якому викладав свій план автономізації провінцій Південного Китаю і пропонував Лі очолити рух за незалежність цих провінцій. Оскільки ці плани були проігноровані, він повернувся до рідного села. Після розгрому Армії незалежності та загибелі Тан Цайчана Чжан Бінлінь 10 днів переховувався у буддійському монастирі, але оскільки його ніхто не розшукував, поїхав до Шанхаю. У березні 1901 року влаштувався викладачем в американському місіонерському коледжі, причому працював безоплатно, живучи завдяки журналістиці. Тоді ж зустрівся з учителем Юй Юе, який відійшов від справ, якому тоді виповнилося 80 років. Вчитель залишився на непримиренно консервативних позиціях, висловив крайнє невдоволення Чжаном та його поглядами та офіційно виключив його з кола своїх учнівОднак ерудиція і авторитет Чжан Бінліня були такими, що колега Юй Юе — Сунь Іжан, не менш відомий, ніж він, — прийняв Чжана до числа своїх учнів.. Сам Чжан Бінлінь писав, що розрив з учителем стався за принциповими мотивами: Юй Юе звинуватив його в нелюдяності, нешанобливості до могил предків і невірності імператору.
1901 року опублікував кілька статей, явно спрямованих проти Лян Цічао, і однозначно заявив, що Цінська династія має бути повалена через нездатність маньчжурів до управління. У статті «Коректую теорію помсти маньчжурам» сформулював теорію націоналізму та обґрунтував необхідність революції. Також заявив про расову різницю між китайцями та маньчжурами, яка перешкоджає їхньому взаєморозумінню; метою революції є вигнання маньчжурів з Китаю, а не повне знищення.Ймовірно, Чжан Бінлінь, викладаючи в американському коледжі, не приховував своїх поглядів. Свою відставку він описував в автобіографії так: Першого числа першого місяцяТобто 8 лютого 1902 року. У Цюаньсуй… відвідав мене. «Я чув, що ви в американському коледжі на лекціях не стримані. Губернатор Цзянсу Ень Мін направив до інституту перевірника, а місіонери сказали, щоб він поїхав. Побоююся біди. Швидше біжіть до Японії».
Революційна діяльність
Три місяці у Японії На початку 1902 року прибув до Токіо, де оселився в гуртожитку китайських студентів, заробляючи собі на життя редагуванням рукописів, які надсилали до газети. Саме з цього часу почалися його дружні стосунки з Сунь Ятсеном, який, як і низка інших відомих китайських опозиціонерів, перебував у Японії. Чжан дійшов висновку, що тільки Лян Цічао та Сунь Ятсен здатні очолити боротьбу за порятунок Китаю. Чжан Бінлінь запропонував організувати мітинг проти маньчжурської влади і його підтримали всі напрямки емігрантів. Його присвятили «242-річній річниці загибелі Китаю». Мітинг призначили на 27 квітня 1902 року, але про нього дізнався посол Цінської імперії в Японії Цай Цзюн, який, маючи на руках прокламацію Чжан Бінліня, особисто прибув до МЗС Японії і домігся заборони мітингу. 26 квітня десять організаторів заходу і Чжан Бінлінь отримали повістки до поліції. Чжан Бінлінь, знаючи японську мову, взявся відповідати за всіх на допиті, який провадив начальник поліційної дільниці. Він поводився вкрай зухвало, на запитання про провінцію Цінської держави, звідки він родом, відповів: «Ми китайці, а не піддані Цінської держави», і таке інше. Проте їх не заарештували, але мітинг офіційно заборонили. Не попереджені про заборону студенти прийшли і їх розігнала поліція, а Сунь Ятсен разом із 60 людьми вшанував пам'ять останнього мінського імператора в ресторані.
Проєкт «Загальна історя Китаю»