Верховне керівництво СА (OSAF) — націонал-соціалістична організація, заснована в листопаді 1926 року для центрального командування та координації Штурмових загонів (SA), воєнізованого крила нацистської партії. На практиці її роль у СА в цілому відповідала генеральному штабу армії. Абревіатура OSAF також використовувалася для позначення найвищого командувача СА, який офіційно йменувався Верховним керівником СА.
Передісторія До Пивного путчу та заборони первісної СА не існувало спеціального керівництва СА зі складною організаційною структурою. Однак у серпні 1921 року Ганса Ульріха Клінтча призначили «організаційним керівником» та військовим інструктором «Відділу гімнастики та спорту», який 5 жовтня 1921 року офіційно перейменували на «Штурмовий загін». У березні 1923 року Герман Герінг перейняв керівництво СА від Клінча. До путчу в листопаді 1923 року «Мюнхенський полк СА» вже мав 13 рот, включаючи «Відділ зв'язку», «Технічний відділ», «Артилерійський відділ» та «Ударний загін Адольфа Гітлера», організований Рудольфом Гессом.
Після спроби державного перевороту СА, як і НСДАП, заборонили, а Герман Герінг втік за кордон; проте Ернст Рем після звільнення з в'язниці та навіть під час ув'язнення Гітлера зібрав колишніх бійців СА у новій організації Фронтбан, яку він заснував у серпні 1924 року. Після скасування заборони СА у лютому 1925 року Гітлер і Рем не змогли дійти згоди щодо подальшого курсу, і після відставки Рема з усіх посад Гітлер вирішив, що наразі не повинно бути центрального керівництва СА, а місцеві групи слід підпорядкувати місцевим нацистським лідерам.
Формально Гітлер, який наголошував на необхідності державної терпимості і таким чином відкидав ідею Рема про те, що СА має бути озброєною воєнізованою організацією, сам взяв на себе керівництво СА. Однак виконання директиви про перетворення СА на неозброєну пропагандистську силу спочатку не контролювалося централізовано. +Керівник СА термін повноважень посадова особа 5 жовтня 1921 року — березень 1923 року Ганс Ульріх Клінч (як «організаційний директор») З березня по листопад 1923 року Герман Герінг (як «лідер організації») З лютого по 1 травня 1925 року Ернст Рем (фактично, без використання титулу) Травень 1925 — січень 1926 Адольф Гітлер (формально; організація СА покладена на місцеві групи НСДАП) Січень — листопад 1926 року Альберт Дресслер (виконувач обов'язків) 1 листопада 1926 року — серпень 1930 року Франц Пфеффер фон Заломон, перший, хто носив титул «Верховного лідера СА» Вересень 1930 — квітень 1945 Адольф Гітлер
Організація Верховного керівництва СА Після заснування 1 листопада 1926 року Верховне керівництво СА спочатку підпорядковувалося так званому Верховному керівнику СА як командувачу. Протягом перших кількох років, до кінця серпня 1930 року, цю посаду обіймав Франц Пфеффер фон Саломон, який, у свою чергу, був підзвітний Адольфу Гітлеру, голові НСДАП. Найважливішим співробітником Пфеффера спочатку був Георг Галлерман як його ад'ютант, а пізніше Отто Вагенер як начальник його штабу.
Після відставки Пфеффера у серпні 1930 року Гітлер, у рамках фундаментальної реформи СА, номінально обійняв посаду та звання Верховного керівника СА, і таким чином отримав командну владу над СА. Однак на практиці обов'язки Верховного керівника СА перейняв на себе власник новоствореної посади начальника штабу СА наприкінці 1930 року: після того, як Отто Вагенер виконував обов'язки начальника штабу з вересня 1930 року по січень 1931 року, Ернст Рем обіймав цю посаду з січня 1931 року до 30 червня 1934 року. Згодом Віктор Лютце обіймав цю посаду з 30 червня 1934 року до своєї випадкової смерті у травні 1943 року, після нього Вільгельм Шепман з 1943 по 1945 рік, а Макс Юттнер виконував обов'язки начальника штабу з травня 1943 року до початку серпня 1943 року.
Серед громадськості поширилася помилкова думка, що посади начальника штабу та верховного керівника СА є однаковими. Наприклад, обергрупенфюрер СА Едмунд Гейнес мусив пояснювати генералу фон Кляйсту ще в червні 1934 року, що саме Гітлер, а не Рем, був верховним керівником СА.
Штаб-квартира Верховного керівництва СА знаходилася в Мюнхені, де вона використовувала приміщення за адресою Барерштрассе 7–11. Найпізніше до 1931 року начальник штабу СА мав кабінет у Коричневому будинку.
Хоча Верховне керівництво СА мало власний відділ розвідки та контррозвідки, у 1931 році він опинився під контролем агентів поліції, після чого на початку серпня 1931 року Генріх Гіммлер доручив Райнгарду Гейдріху створити розвідувальну службу СС, яка пізніше стала відомою як Служба безпеки рейхсфюрера СС.
У липні 1934 року Верховне керівництво СА перемістили з Мюнхена до Берліна. Там йому надали приміщення, серед інших місць, у Палаці Борзіг, який невдовзі включили до комплексу Нової райхсканцелярії.
Підрозділи OSAF
Збереглася структура командного складу OSAF з грудня 1931 року:
Начальник штабу: Ернст Рем Ад'ютант начальника штабу: Рольф Райнер
Відділ I : Франц фон Герауф (керівництво секціями Ia–M) Відділ Ia : Отто Квірін Лансель Відділ Ib : Ганс Цеберляйн Відділ K : Адольф Гюнляйн Відділ FL : Вільгельм Циглер Відділ L : Йозеф Зайдель (також керівник відділу зв'язків з громадськістю, див. нижче) Відділ М : Курт Кюме Відповідальний за: організацію та структуру, розгортання маршів СА, статистику чисельності, навчання, картографування, штампи, засоби зв'язку, використання моторизованих колон, авіацію та льотчиків, захист від повітряних нальотів, правила служби, маршові оркестри, спорт, кольори, правила одягу, воєнізовані організації. Підлеглий: Інспектор музики Рейху Розділ Ic (Розвідка та шпигунство): Карл Леон Дю Мулен-Екарт (підпорядковується безпосередньо начальнику штабу), раніше Герберт Рістер відповідальний за розвідку та контррозвідку Відділ IIa (Кадрові справи): Вільгельм Шмід (підпорядковується безпосередньо начальнику апарату) Відділ IVa (Гроші, адміністративні справи, бюджети): Карл Шрайєр (підпорядковується безпосередньо керівнику апарату) Відділ Pr (прес-служба OSAF): Йозеф Зайдель (також керівник Відділу L, безпосередньо підпорядковувався начальнику штабу) Відділ Qu : Йоганн Баптист Фукс (керівництво відділами III, IVb та F) Відділ III : Людвіг Фішер Відділ IVb : Ланг Відділ F : Брюкнер Відділ, відповідальний за: рекламну службу, політичне регулювання, правові питання, житло та кухні СА, нацистську самооборону, допомогу пораненим та в'язням нацистських переслідувань, стан спорядження, транспорти, офіційний вісник Відділ ST (штаб-квартира): Рольф Райнер Підлеглі: Брей, Еберль, Хеденабер, Куглер, Мюллер, Пфаллер, Юліус Уль, Фогель, Вільд
Безпосередньо підпорядковується начальнику апарату: Рейхсфюрер СС: Генріх Гіммлер Молодіжний лідер: Бальдур фон Ширах Керівник шкіл лідерів Рейху: Курт Кюме Заступник командира корпусу NSKK (також інспектор моторизованих штурмовиків СА та СС): Адольф Гюнляйн Генеральний інспектор: Курт фон Ульріх Імперський лікар: Пауль Гохайзен Прикріплений до персоналу : Лідер групи Гохланд: Фрідріх Вільгельм фон Крауссер (призначений керівником) Лідер штурмовиків Гау Мюнхен-Верхня Баварія: Фрідріх Карл фон Еберштайн Лідер Гітлерюгенду: Теодор Адріан фон Рентельн Лідер нацистської Ліги школярів: Теодор Адріан фон Рентельн Головний керівник СС Півдня: Зепп Дітріх
Управління ад'ютантів Управління інтендантів Розвідувальна служба
Наступні управління СА також підпорядковувалися OSAF:
Головне управління освіти Суд та юридична контора Міністерська канцелярія Відділ кадрів Політичне управління СА Прес-служба: Керівник групи Вільгельм Вайс Адміністративний офіс Відділ пожертвувань Адольфа Гітлера
Організації, підпорядковані Верховному керівництву СА
Загальні СА Гітлер'югенд (HJ), підпорядковувався OSAF до травня 1932 року Медична служба СА СС, де-факто підпорядковувалися OSAF приблизно до 1930/1931 років, номінально до літа 1934 року Сталевий шолом, підпорядкований OSAF з 1/2 липня 1933 р.
Заступник OSAF До 1933 року кілька регіональних командирів СА мали звання заступника OSAF:
OSAF-Центр (заступник OSAF Центр), Дрезден: 1928—1933: Манфред фон Кіллінгер OSAF-Північ (заступник OSAF Північ), Ганновер: до 1930 року: Карл Дінклейдж Серпень 1930—1933: Віктор Лютце OSAF-Схід (заступник OSAF Схід), Берлін: 1927—1931: Вальтер Штеннес OSAF-Південь (заступник OSAF Південь), Мюнхен: 1929—1932: Август Шнайдхубер OSAF-Захід (заступник OSAF Захід), Кассель/Дюссельдорф: Курт фон Ульріх Вернер фон Фіхте 1932—1933: Август Шнайдхубер
Зустрічі керівництва СА 17 травня 1924 року: Зустріч лідерів у Зальцбурзі (рішення про запровадження коричневої сорочки для СА) 30 листопада 1930 року: Конференція керівництва в Мюнхені (оголошення про призначення Ернста Рема начальником штабу СА) 27 червня 1932: Конференція керівництва в Берхтесгадені Грудень 1932 року: Конференція керівництва в Ансбаху 23 січня 1933 року: Конференція керівництва у Берліні 1–3 липня 1933 року: Конференція керівництва в Бад-Райхенхаллі (підпорядкування Штальгельма OSAF) 21/22 січня 1934 року: Конференція керівництва у Фрідріхроді, Тюрінгія 2 травня 1934 року: Конференція керівництва у Мюнхені 30 червня 1934 року: у Бад-Вісзе оголошено про проведення конференції керівництва, яку згодом оголосили так званим путчем Рема (не відбулася)
Структурні зміни 1933/34 Структура OSAF залишалася практично незмінною до 30 червня 1934 року. Апарат розширився в деяких сферах, а зміни відбулися на кількох керівних посадах та в їхніх підрозділах. Карл Фрайхер фон Еберштейн повернувся до СС на початку 1933 року. Особистим ад'ютантом Рема став Роберт Бергманн, якого було швидко підвищено до групенфюрера СС. Його другим ад'ютантом був фюрер СС, а пізніше фюрер СА Еміль Векерле. Тим часом Фріц Ріттер фон Крауссер дослужився до звання обергрупенфюрера СА, ставши заступником Рема та очолив Перший відділ OSAF. Юридичний відділ очолював групенфюрер Вальтер Лютгебруне до середини 1933 року. Відділ V OSAF, підпорядкований СС та СА, включав, наприклад, Гіммлера, який на той час мав звання обергрупенфюрера, а також Фрідріха-Вільгельма Крюгера, керівника підготовки СА. OSAF також командували всіма керівниками надрегіональних обергруп, включаючи Германа Решні від Австрії. До штабу OSAF ще до 1933 року були призначені, серед інших, Ріттер фон Епп та Герінг як обергрупенфюрери, гауляйтер Адольф Вагнер (рішучий противник Рема), Фрідріх Хазельмайр та принц Філіп Гессенський як групенфюрер, Август Вільгельм, принц Прусський, як оберфюрер, та Теодор Кронайсс як штандартенфюрер. Звання бригадефюрера було введено дещо пізніше. Вільгельм Вайс та Йозеф Берхтольд також продовжували бути членами штабу OSAF.
Обов'язки окремих співробітників нижчого рівня OSAF змінювалися кілька разів, як і штатний розклад посад, як це було у випадку з Францем (фон) Карлсгаузеном. Згідно з документами колишнього Берлінського центру документації, майже весь керівний корпус СА був перевірений, замінений, переведений або навіть звільнений влітку 1934 року. Процедури, що контролювалися партійними судами, здебільшого завершувалися виключенням з НСДАП та СА, як це було у випадку з колишнім ад'ютантом Герхардом фон Прошем. Лише деякі, як-от Роберт Бергманн у 1938 році, були принаймні знову прийняті до партії.
Література Peter Longerich: Die braunen Bataillone. Geschichte der SA. C. H. Beck, München 1989. ISBN 3-406-33624-8. Wolfgang Benz, Hermann Graml, Hermann Weiß: Enzyklopädie des Nationalsozialismus. Deutscher Taschenbuch Verlag GmbH & Co. KG, München 1997. ISBN 3-423-33007-4. Bruce Campbell: The SA Generals and the Rise of Nazism. University Press of Kentucky, Lexington KY 2004. ISBN 0-8131-9098-3. Digitalisat Auszug Ernst Klee: Das Personenlexikon zum Dritten Reich. Wer war was vor und nach 1945. Verlagsgruppe Weltbild GmbH, genehmigte Lizenzausgabe, Augsburg 2005. ISBN 3-8289-0569-2.
Посилання Повний адресний довідник СА (Штурмового загону НСДАП). Верховне керівництво СА. Розпочато у 1934 році. За даними Центральної та регіональної бібліотеки Берліна (ZLB Berlin).