Контакт (або «Є контакт!») — усна гра на відгадування слова. Мінімальна кількість гравців — три (один ведучий і двоє відгадуючих).

Правила гри У грі є один ведучий і кілька учасників. Ведучий загадує слово й називає вголос його першу літеру. Слово має бути загальним іменником у називному відмінку однини. У процесі відгадування слова всі визначення повинні стосуватися слів, що починаються на вказану літеру (або надалі вказану послідовність літер).

Учасники ставлять ведучому питання-означення: «А чи це не … (означення слова, яке починається на вказану послідовність літер)». Ведучий повинен придумати слово, яке підходить під означення, і відповісти: «ні, це не … (вказує термін, який підходить під визначення й починається на задану послідовність літер)», або, якщо визначення однозначно описує загадане слово, «так, це (загадане слово)». Якщо ведучий назвав слово, яке підходить під визначення, але відрізняється від загаданого гравцем, то гравець може повторити питання. Деякі варіанти правил примушують його переформулювати питання так, щоб запропоноване ведучим слово не підходило, але часто вважають, що достатньо додати в кінець питання «…, але не (слово, назване ведучим)».

Якщо один з учасників раніше за ведучого зрозумів, яке слово має на увазі інший учасник, то він каже «Контакт!» Після цього ведучому дають час вгадати загадане учасником слово (наприклад, роблячи зворотній відлік від 10). Якщо за час відліку ведучий так і не назвав слова, учасники, що «контактують», хором вимовляють слова, які вони мали на увазі. Динамічніший варіант гри взагалі не передбачає відліку часу на вгадування слова ведучим. У такому варіанті гравець, що поставив питання, і гравець, що сказав «Контакт», просто одразу одночасно називають слово. Якщо учасники називають одне й те саме слово, то ведучий розкриває наступну літеру загаданого слова, і далі йому загадують визначення тільки тих іменників, які починаються з усієї названої послідовності літер. Якщо учасники вимовляють різні слова, то ведучий не розкриває наступну літеру, і учасники повинні вигадувати нові питання-визначення.

Наприклад, ведучий загадав слово «Столиця» та повідомляє гравцям, що слово починається з літери «с». Перший гравець питає: «Це не такий білий порошок?» (Маючи на увазі слово «сіль»). Ведучий здогадується й відповідає: «Ні, це не сіль». Далі який-небудь гравець запитує, наприклад: «Це не така жовта кулька?» (Маючи на увазі «сонце»). Хтось із гравців здогадується та каже: «Контакт!» Ведучий не встигає здогадатись, гравці хором вимовляють «сонце», ведучий повідомляє другу літеру свого слова — «т». Тепер гравці повинні загадувати слова, що починаються з «ст». Припустімо, гравець запитує: «Це не така мішень для гороху?» (маючи на увазі слово «стіна» — відсилка до виразу «як горохом об стіну»). Якщо хтось із гравців чомусь вирішить, що йдеться про стручок, і скаже «контакт», то навіть якщо ведучий не придумає слово, при проголошенні хором слова у гравців виявляються різними, і ведучий не зобов'язаний розкривати третю літеру слова.

Звичайна стратегія учасників — вигадувати такі визначення слів, щоб ведучий не зміг здогадатися, а інші учасники змогли б. Наприклад, загадувати терміни-питання з галузі, в якій сильні ті, хто відгадує, але не ведучий. Іноді гравці спеціально домовляються уникати своїх вузьких галузей, переводячи гру зі змагання у знання рідкісних слів у гру на кмітливість.

Гра закінчується, коли гравці вимовляють вголос загадане слово, — або випадково вгадавши його з відомої послідовності літер, або просто по одній розкривши всі літери. Після цього зазвичай відбувається зміна ведучого (наприклад, на того учасника, який поставив вирішальне питання).

Див. також

Я бачу — простіший варіант гри.

Література

Посилання