Завод азотних добрив Сан-Джузеппе-ді-Каїро – колишнє підприємство хімічної промисловості на північному заході Італії.
Завод ввела в дію у 1936 році компанія Montecatini, що колись починала як гірничодобувна, а в першій половині XX століття стала найбільшим хімічним концерном Італії. Його базовим процесом стало виробництво аміаку на основі водню, вилученого з коксового газу, що надходив з сусіднього коксохімічного заводу, який став до ладу того ж року. Це був найбільший завод аміаку в Італії, що первісно мав потужність у 27 тисяч тонн на рік, а вже у 1939-му був модернізований до показника 84 тисячі тонн на рік.
Аміак далі використовуали для продукування азотних добрив – сульфату амонію (результат реакції з сульфатною кислотою), нітрату амонію (отримують реакцією аміаку та нітратної кислоти, сировиною для якої є все той же аміак), нітрату кальцію (результат обробки нітратною кислотою вапняку) та сечовини (з 1939-го, результат реакції аміаку та діоксиду вуглецю). Необхідну сульфатну кислоту завод продукував сам шляхом спалювання піритів (Montecatini, зокрема, належали такі потужні тосканські піритові копальні, як Бочеджано, Гаворрано, Ніччолета). Також можливо відзначити, що певні обсяги сульфату амонію в Сан-Джузеппе-ді-Каїро виробляв згаданий вище коксохімічний завод під час очистки коксового газу від аміаку.
Станом на 1966 рік потужність майданчику становила 90 тисяч тонн аміаку, 144 тисячі тонн нітратної кислоти, 240 тисяч тонн ульфату амонію, 33 тисячі тонн нітрату амонію, 100 тисяч тонн нітрату кальцію та 10 тисяч тонн сечовини. якийсь момент також почали випускати бікарбонат амонію.
На початку 1970-х провели масштабне розширення виробництва аміаку до рівня у 200 тисяч тонн на рік. Оскільки коксохімічний завод не міг забезпечити сировиною такі обсяги, додатковий аміаку продукували вже на основі нафти.
В 1980 на майданчику запустили чергову установку з виробництва сечовини, що використовувала більш ефективну технологію та мала здатність продукувати 300 тонн на добу.
Станом на 1989 рік за заводом рахувалась виробнича потужність у 170 тисяч тонн аміаку та 190 тисяч тонн сечовини.
В 1980-х роках італійська промисловість добрив потрапила у глибоку кризу, зокрема, через вікриття ринку для поставок з інших країн, що мали переваги через кращі ціни на сировину, низькі зарплати та спрощене природоохоронне законодавство (Марокко, СРСР). Не пізніше початку 1990-х завод добрив у Сан-Джузеппе-ді-Каїро припинив роботу.Le transport et le raffinage du pétrole dans le bassin méditerranéen Christian Verlaque
Примітки