Хімічний завод у Ченджо – колишнє підприємство хімічної промисловості на північному сході Італії.

В 1882 році видали дозвіл на створення у Ченджо заводу «Dinamitificio Barbieri», власником якого з 1891-го стала компанія Società Italiana Prodotti Esplodenti (SIPE). Завод призначався для продукування динаміту за патентом Альфредо Нобеля і станом на початок ХХ століття продукував 750 тонн цієї вибухівки на рік.

В 1908-му на майданчику запустили призначені для виконання військових замовлень нові виробництва добовою потужністю 14 тонн нітратної кислоти та 13 тонн олеуму (димучої сульфатної кислоти), а також 2,5 тони тринітротолуену (ТНТ).

Перша світова війна викликала величезний додатковий попит, що знайшло своє відображення у зростанні виробництва в Ченджо майже на два порядки – до 100 тонн вибухівки на добу. Також розширився асортимент і станом на 1918 рік тут випускали фенол, пікринову кислоту (тринітрофенол), бінітронафтален, балістит (бездимний порох, основою якого зазвичай є нітрати целюлози та нірогліцерин), нітробавовну. Одним з постачальників сировини стала фабрика у Бергамо, звідки надходили нітробензен, анілін та дифеніламін.

Враховуючи досвід у роботі з ароматичними речовинами, після війни здійснили конверсію виробництва на цивільну продукцію – барвники. Базовою сировиною була кам'яновугільна смола, яку отримували з коксохімічних заводів та заводів штучного газу. Належний SIPE завод у Вадо-Лігуре здійснював її переробку, при цьому виділені бензен, толуен, нафтален та антрацен лежали в основі технологічних ланцюжків майданчику у Ченджо, де отримували такі продукти, як:

- похідні від бензену нітробензен, анілін (через відновлення нітробензену) та його похідні, пентахлор-нітробензен, 4-нітро-1,2-дихлорбензен, пара-дихлорбензен, фенол та похідний від нього мета-амінофенол;

- похідні від толуену нітротолуен, толуїдин, бензальдегід;

- похідні від нафталену фталевий ангідрид, фталева кислота, фталоціаніни, бутилфталат, саліцилова кислота, нітронафтален, бета-нафтол та похідні від нього нафтолсульфінідові кислоти, бета-нафтиламін та багато інших;

- похідні від антрацену антрахінон та альфа-аміно-антрахінон.

Також продукували засоби проти старіння каучуку (тіокарбанілід, заміщені дитіокарбамати, дефенілгуанідин, меркаптобензотіазол), синтетичний індиго (основний промисловий метод передбачає використання монохлороцтової кислоти та отриманої з фталевого ангідриду антранілової кислоти).

Враховуючи активне використання хлорування, майданчик отримав власне електролізне виробництво, яке на основі хлориду натрію продукувало хлор, каустичну соду та водень. Що стосується інших базових продуктів, то станом на середину 1920-х років завод у Ченджо міг щоденно виробляти 70 тонн нітратної кислоти та 200 тонн сульфатної кислоти. Додатковими супутніми продуктами виступали такі речовини основної хімії, як гіпохлорит натрію (отримують з хлору та каустичної соди), соляна кислота (результат спалювання хлору та водню), безводний хлорид алюмінію, сульфід натрію.

Окрім головного в цей період напряму барвників, завод також підтримував продукування вибухівки – ТНТ, пікринової кислоти, нітронафталену, шнейдериту (амотол, суміш ТНТ та аміачної селітри), баліститу, бездимного нітрогліцеринового пороху. Саме в Ченджу розробили таку потужну вибухову речовину, як пентаеритриттетранітрат (складний ефір пентаеритриту та нітратної кислоти), одним з напрямів застосування якого є виготовлення детонаторів.

Що стсоується власників, то SIPE збанкрутувала та була в 1925-му придбана компанєю Italgas. Остання невдовзі узяла під контроль ще два хімічні заводи у Ро та Чезано-Мадерно та в 1928-му створила для управління своїми хімічними активами компанію Aziende Chimica Nazionale Associated (ACNA). В 1929-му на тлі потужної світової економічної кризи Italgas, що вже знаходилась у важкому становищі, придбала та передала під контроль ACNA хімічний завод у Буссі-сул-Тіріно. Хоча це й надало доступ до нових замовлень від збройних сил, проте довело фінансовий стан Italgas до критичного. У 1931-му вона була вимушена продати заводи ACNA новій компанії з тією ж арбревіатурою – Società Anonima Colori Nazionali e Affini, засновниками якої виступили італійська Montecatini (колись починала як гірничодобувна, а в першій половині XX століття стала найбільшим хімічним концерном Італії) та німецька IG Farben (створена хімічними гіантами BASF, Bayer та Hoechst) з частками 51% та 49% відповідно.

Сировинна база ACNA підсилилась у 1936 році, коли Montecatini та Italgas запустили в Сан-Джузеппе-ді-Каїро (менш ніж за десяток кілометрів на схід від Ченджо) потужній коксохімічний завод, що міг виробляти 18 тисяч тонн кам'яновугільної смоли на рік.

Після Другої світової війни частка IG Farben була конфіскована державою та продана компанії Azienda Nazionale Idrogenazione Combustibili (ANIC), яка належала AGIP та Montecatini. В першій половині 1950-х AGIP стала частиною новоствореної Eni, що далі викупила долю Montecatini в ANIC, але, з іншої сторони, в 1959-му Montecatini викупила частку ANIC в ACNA та перетворилась на одноосібного володаря майданчику в Ченджо. З 1966-го власником ACNA став утворений унаслідок злиття концерн Montedison.

Перехід від вуглехімії до нафтохімії, що припав на третю чверть ХХ століття, суттєво вплинув на асортимент продукції та технологічні ланцюжки ACNA, проте вона продовжила займатись виробництвом барвників. Також відомо, що в 1960-му у Ченджо ввели в дію сучасний завод фталевого ангідриду, продукція якого транспортувалась на завод Montecatini у Феррарі.

Станом на 1960 рік у складі заводу продовжувало працювати хлорно-содове виробництво. Довідник від середини 1970-х не рахував майданчик в Ченджо серед значних італійських виробників хлору, зате в цей період частка заводу у світовому виробництві хлориду алюмінію становила 25% (за іншими даними – навіть 65%).

На початку 1980-х фінансове становище ACNA суттєво погіршилось, вона перебувала під тиском конкуренції зі сторони провідних хімічних концернів світу та одночасно зустрілась зі зростаючими проблемами через забруднення заводом у Ченджо навколишнього середовища (при тому, що конкуренція витискала її саме у найбільш «брудні» напрями). Реорганізація 1983 року призвела до відмови від випуску барвників та пігментів із концентрацією на продуктах проміжної органічної хімії, при цьому завод у Ченджо передали новоствореній Acna Chimica Organica. В цей завершальний період своєї історії майданчик випускав біля 30 тисяч тонн продукції на рік, серед якої були бета-нафтол, бон-кислота (3-гідроксі-2-нафтойна кислота), тобіасова кислота (2-амінонафтален-1-сульфонова кислота), ізогамма (2-аміно-5-нафтол-6-сульфонову кислоту), альфа-аміноантрахінон, фталоціаніни, мета-амінофенол, ароматичні аміни та олеум.

В середині 1989-го завод зупинили на виконання рішення міністра охорони навколишнього середовища, але за шість місяців йому вдалось відновити роботу. Також можливо відзначити, що з 1992-го майданчик опинився під контролем компанії Enichem – хімічного дивізіону групи Eni.

Протести проти «брудного» виробництва тривалі і в 1999-му завод у Ченджо остаточно закрили.

Примітки