Іоан Голендер (; 18 липня 1935, Тімішоара, Румунія) — австрійський музикант, художній імпресаріо та оперний режисер румунського походження. Він керуючий директор Віденської державної опери з найдовшим стажем роботи.

Біографія

Ранні роки Іоан Голендер походить з єврейської родини в Тімішоарі. У 1943 році його побив хлопець перед його будинком учень середньої школи Банатія, яку захопила німецька етнічна група. Його батько був виробником мармеладу, але в 1948 році завод з виробництва мармеладу та оцту в Тімішоарі був націоналізований, і молодий Іоан Голендер був змушений рік працювати некваліфікованим робітником у транспортній компанії Тімішоари, щоб звести кінці з кінцями.

Університет У 1953 році йому вдалося вступити до Політехнічного інституту Тімішоари, де він навчався на відділенні «рухомий склад». На третьому курсі, у 1956 році, він виступив з промовою під час студентського повстання в Тімішоарі, внаслідок антикомуністичної революції 1956 року в Угорщині, за що його виключили.

Після університету У 1959 році він покинув Тімішоару та оселився з батьком у Відні, де вже жила його матиStaatsoperndirektor Ioan Holender mit Wiener Staatsoper | Uni Management Club Wien. У Відні він три роки працював тенісним тренером, потім співробітником Бурґтеатру, асистентом режисера Віденської народної опери та режисером на менших сценах, таких як Театр на Йозефсгассе.

Він одразу ж вступив до Віденської державної консерваторії, де вивчав класичну музику з 1960 по 1962 рік, після чого почав співати як баритон в оперних театрах Відня, Клагенфурта та Санкт-Пельтена з 1962 по 1966 рік. З 1966 року він став художнім агентом та музичним менеджером у театральному агентстві «Старка», яке він зробив відомим у мистецькому світі та яке через деякий час перейняв на себе, ставши «Мистецьким агентством Холендер».

У 1985 році він був нагороджений Австрійським почесним хрестом за науку і мистецтво, а потім почесною золотою відзнакою за заслуги перед Австрійською Республікою.

У 1988 році він став генеральним секретарем Віденської державної опери та Віденської народної опери, а в 1992 році, після несподіваної смерті директора Еберхарда Вехтера, його було призначено генеральним менеджером обох установ.

Паралельно він також займався письменництвом та іншими проектами, пов'язаними з оперою. Його автобіографічна книга «Від Тімішоари до Відня» розповідає про його подорож і з великою ніжністю розповідає про дитинство та юність, проведені в банатському місті, до якого він відчуває сильну прив'язаність і донині.

Він був директором Віденської державної опери з 1 квітня 1992 року по 30 серпня 2010 року, пробувши на цій посаді протягом найдовшого періоду в історії віденської опери.

У травні 1995 року він отримав Почесний знак «За заслуги перед Австрійською Республікою» за науку та мистецтво від глави австрійської держави та Золоту медаль за заслуги перед містом Віднем, вручену віденським мером Міхаелем Гайплом. З 1999 року він є кавалером Ордену мистецтв і літератури Франції.

З 2002 по 2004 рік він працював художнім керівником Берлінської опери. З 2003 року він є президентом і художнім керівником музичного фестивалю ім. Джордже Енеску в Бухаресті. Він є радником Метрополітен-опери в Нью-Йорку.

У 2007 та 2009 роках він був президентом та художнім керівником Міжнародного фестивалю ім. Джордже Енеску в Бухаресті, з цієї нагоди також було підписано контракт на проведення фестивалю 2011 року.

У вересні 2015 року в Румунському Атенеумі було презентовано книгу «Фестиваль ім. Джордже Енеску в голландську епоху», яка свідчить про еволюцію найпрестижнішої культурної події Румунії.

Особисте життя Під час конференції з питань культури та ідентичності він розкрив подробиці свого життя, зокрема два ключові моменти, що ознаменували його професійну кар'єру: момент, коли його виключили з усіх університетів країни за часів комуністичного режиму, та призначення директором Віденської державної опери після роботи імпресаріо:

Нагороди та відзнаки

Кавалер ордену мистецтв і літератури, Франція (1999); Австрійський почесний хрест за науку та мистецтво 1-го класу; Золота медаль Австрійської Республіки; Медаль Клеменса Краусса Асоціації хорових концертів Віденської державної опери; Золота медаль Франца Шалька Віденської філармонії; Велика почесна золота медаль за заслуги перед Австрійською Республікою (2002); Велика почесна золота медаль (Commenda) Італійської Республіки (2004); Почесний член Румунської академії; Почесний доктор Музичного університету в Клужі; Золота медаль Пошани міста Відня (2010); Почесний громадянин міста Тімішоара; Почесний доктор Бухарестського університету; Почесний доктор Західного університету Тімішоари; Почесний доктор Музичної академії в Софії; Почесний громадянин Клуж-Напоки (1994); Доктор Honoris Causa Університету Орадя.

Праці

Примітки

Зовнішні посилання

Date despre Ioan Holender luate din Lexiconul despre Austria aeiou European Academy of Music Theatre PROFIL/ Un roman, al doilea om in statul austriac, 10 грудня 2009, Carmen Avram, Ziarul de Duminică Revoluția Maghiară din 1956, propagată la Timișoara: evenimentele trăite și spuse de Ioan Holender, 1 листопада 2012, Stefan Both, Adevărul „Romania, ca atractie turistica, ar trebui vinduta impreuna cu Festivalul Enescu“. Interviu cu Ioan HOLENDER, Ovidiu Șimonca, Observator cultural - numărul 388, вересень 2007 Ioan Holender: “Austriecii nu sunt mari iubitori de români. Pentru ei tot mâncători de lebede suntem”, 26 січня 2012, Stefan Both, Adevărul