Хімічний завод у Вадо-Лігуре – колишнє підприємство хімічної промисловості на північному заході Італії.
У 1927 році компанія Società Anonima per la Fabbricazione dell’Ammoniaca Sintetica e Prodotti derivati (Azogeno) відкрила у Вадо-Лігуре завод з виробництва добрив. В основі його виробничого циклу лежало продукування аміаку на основі водню, який містився у коксовому газі сусіднього коксохмічного заводу. Первісна потужність цього напряму становила 3,9 тисячі тонн на рік, станом на 1930 рік показник зріс до 4,5 тисяч тонн, в 1933-му складав 5,1 тисячі тонн, в 1937-му 7,1 тисяч тонн на рік, а станом на 1940 рік досягнув рівня у 9,1 тисяча тонн на рік.
Аміак використовували для продукування нітратної кислоти та нітрату амонію (результат реакції аміаку з нітратною кислотою). Крім того, майданчик у Вадо-Лігуре випускав сульфатну кислоту та ще одне азотне добриво – сульфат амонію (результат реакції аміаку з сульфатною кислотою). Нарешті, до продукції заводу відносився нітрат натрію.
Засновниками Azogeno були швейцарські та французькі інвестори, а також компанія Italgas з часткою у 20%. З плином часу частка іноземного капіталу зменшувалась і станом на 1938 рік власниками були лише італійці – Compagnia Imprese Elettriche Liguri (зі складу групи Edison) та Italgas. Прихід в 1936-му групи Edison, що на той час активно займалась виробництвом електроенергії на гідроелектростанціях, призвів до переменування Azogeno на A.P.E. Applicazione Processi Elettrochimici та організації у Вадо-Лігуре електрохімічного та електротермічного процесів із отриманням металевого натрію (через електроліз хлориду натрію) та цианіду натрію (в ті часи поширеною була технологія, за якою відбувалась взаємодія розплавленого натрію та аміаку із утворенням аміду натрію та наступним сплавленням останнього з вугіллям).
На початку 1960-х уряд націоналізував гідроелектроенергетику із виплатою належної компенсації. В межах реорганізації майданчик у Вадо-Лігуре перейшов до «A.P.E. Elettrochimica Ligure S.p.A.», а сама Edison, що почала інвестувати отримані кошти у хімічну промисловість, з 1966-го унаслідок злиття перетворилась на Montedison.
В 1972-му в Montedison вирішили закрити завод у Вадо-Лігуре, проте через активні протести працівників та підтримку державою процесу конверсії у 1976-му перепрофіліювала майданчик на випуск скловолокна (в цьому випадку основний процес також відбувався у електротермічній печі).
Примітки