Рашель де Кейрос (Форталеза, 17 листопада 1910 року — Ріо-де-Жанейро, 4 листопада 2003 року) — бразильська письменниця, журналістка, перекладачка, плідна колумністка та драматургиня. Вважається однією з найвидатніших бразильських письменниць ХХ століття, піонером бразильської національної літературної сцени, особливо в галузі жіночої інтелектуальної та творчої діяльності. Письменниця була однією з перших колумністок у країні. Видатна авторка соціального фікшн Північно-східного регіону Бразилії, була першою жінкою, яка стала членкинею Бразильської академії літератури в 1977 році, а також першою жінкою, яка отримала премію Камоенса. Вступила у лави 15 серпня 1994 року з нагоди сторіччя установи.
Письменниця також стала відомою своєю войовничою позицією та суперечливими політичними позиціями протягом багатьох років. У 1930-х роках вона вступила до Комуністичної партії Бразилії, де залишалася недовго, усвідомивши, що її свобода як письменниці перебуває під загрозою з боку партійної ідеології. У 1935 році, під час репресій ери Жетулью Варгаса, її було затримано на три місяці, а через два роки її книги були спалені на громадській площі за декретом Нової держави (Estado Novo) від 10 листопада 1937 року разом з творами Жоржі Амаду, Хосе Лінса ду Регу та Грасільяну Рамоса, звинувачених у підривній діяльності.
У 1960-х роках вона повернулася на бразильську політичну сцену, взявши участь у державному перевороті проти тодішнього президента Жуана Гуларта. Була членом правління ARENA (Альянс національного відродження), делегатом Бразилії в ООН у 1966 році та членом Федеральної ради культури Бразилії з моменту її заснування в 1967 році до її розпуску в 1989 році. Президент Жаніу Квадрус навіть запросив її на посаду міністра освіти, на що вона відповіла: «Пане Президенте, я буду співпрацювати у всьому необхідному, але без офіційної посади. Я не можу ризикувати своєю інтелектуальною незалежністю, і я не народилася, щоб жити у палацах».
Її найвідоміші твори — (П'ятнадцять), знаковий твір регіоналістського та модерністського руху 1930-х років, As Tres Marias (Три Марії), найліричніший твір її першого літературного періоду, та Memorial de Maria Moura (Меморіал Марії Моури), її останній роман, епопея про глушину, опублікована, коли їй було вже 82 роки.
Протягом своєї більш ніж 70-річної кар'єри Рашель написала понад дві тисячі хронік, п'єс, дитячих книг, оповідань, мемуарів та збірку неопублікованих віршів, видану посмертно. Вона регулярно писала до численних газет та періодичних видань, таких як Diário de Notícias, O Jornal, Última Hora, Jornal do Comércio, O Estado de S. Paulo та журналу O Cruzeiro.
Біографія
Дитинство Рейчел була дочкою Даніеля де Кейроса Ліми та Клотільди Франклін де Кейрос, нащадок по материнській лінії родини Жозе де Аленкара. Народилася і виховувалася в інтелектуальному середовищі, з раннього віку тісно познайомилася з літературою, читаючи твори Жуля Верна, Машаду де Ассіса, Еси ді Кейроша, а також свого власного родича Аленкара.
У 1915 році, після великої посухи, яка надихнула на написання першої книги, Рашель переїхала з батьками до Ріо-де-Жанейро, а невдовзі після цього до Белен-ду-Пара. Через два роки повернулася до Форталези, де вступила до Коледжіо да Імакулада Консейсао, отримала педагогічну підготовку, яку закінчила у 1925 році у віці 15 років.
У 1927 році, прочитавши новину про конкурс, організований газетою O Ceará, в якому журналістка Сюзана де Аленкар Гімарайнш була названа Королевою студентів, Рашель вирішила написати листа до вищезгаданої газети під псевдонімом Ріта де Келуш, висміявши конкурс та його майбутню переможницю, яка, використовуючи псевдоліричний стиль, підписувала свої хроніки як Маркіза.
Лист мав величезний успіх у місті, викликав цікавість громадськості щодо того, хто його написав. Рашель впізнали за штампом на листі із залізничної станції Хунко (сьогодні станція Даніеля де Кейруса), розташованої на землі її родини. Це призвело до запрошення до співпраці директора газети Хуліо Ібіапіни юній Рашель. Цікаво, що в 1930 році, викладаючи в школі Імакулада Консейсао, вона виграла той самий конкурс, пишучи хроніки та вірші модерністського характеру під тим самим псевдонімом Ріта де Келуш. Також того ж року опублікувала фейлетон Історія міста Номе, а потім коротку п'єсу під назвою Мій двоюрідний брат Назаре. Також почала співпрацювати з літературними газетами, а також писала вірші, які були опубліковані лише посмертно.
Літературна кар'єра
Перша фаза
O Quinze (П'ятнадцять)
У дев'ятнадцять років, після того, як у неї виникла застійна хвороба легень та підозра туберкульозу, була змушена відпочивати. У цей період написала свій перший роман O Quinze (1930), твір, що зображує боротьбу народу північно-східної Бразилії проти посухи та злиднів. Роман писала таємно вночі, після того, як її батьки лягали спати. Демонструючи увагу до соціальних проблем та вміючи психологічно аналізувати своїх персонажів, внесла суттєвий вплив на розвиток регіонального роману.
Книга мала великий вплив на бразильську літературну сцену та зробила ім'я Рашель національно відомим. Такі літератори, як Аугусто Фредеріко Шмідт, Алсеу Аморосо Ліма, Артур Мота та Граса Аранья, з ентузіазмом зустріли її літературний дебют. У березні 1931 року книга була нагороджена премією Граси Араньї в категорії романів.
Варто зазначити, що в перші місяці після публікації O Quinze справжність її авторства була поставлена під сумнів, оскільки, за словами Аугусто Шмідта, твір не містив «нічого, що хоча б віддалено нагадує претензійність, марність, фальш нашої жіночої літератури». Цю підозру поділяв і письменник з Алагоаса Грасільяну Рамус, який писав у 1937 році:
Поряд із Багасейрою , O Quinze стала віхою в еволюції нового бразильського північно-східного роману. Саме O Quinze започатковує якості економії та жвавості в прозі, які характеризуватимуть регіональний роман 1930-х і 40-х років.
Жуан Мігель Через два роки після виходу свого дебютного роману Рашель вже написала нову книгу під назвою Жуан Мігель — ім'я, дане головному герою, сільському робітнику, який позбавляє життя свого товариша після того, як напився на вечірці. Сюжет книги розповідає про його життя у в'язниці, зраду товариша солдату, який охороняв місцеву в'язницю, та його болісну рутину ізоляції, бездіяльності та самотності.
Згідно з правилами, встановленими Комуністичною партією, до якої Рашель вступила, письменниця подала партії оригінальний рукопис цього роману на розгляд. На спеціальному засіданні для обговорення твору партія вирішила відмовити їй у ліцензії, вимагаючи змін до сюжету та характеристики персонажів, підпорядкувавши їх ідеологічним цілям. Незадоволена вимогами, Рашель вирішила розірвати зв'язки з партією. Жуан Мігель був опублікований у своєму первозданному вигляді, без скорочень та змін, у 1932 році видавництвом Editora Schmidt.
У романі Жуан Мігель головний герой, сільський робітник, позбавляє життя свого товариша після того, як напився на вечірці. Сюжет книги розповідає про його життя у в'язниці, зраду його партнера солдату, який охороняв місцеву в'язницю, та його болісну рутину ізоляції, бездіяльності та самотності. За словами письменниці та дослідниці творчості Кейрус, Елоїзи Тейшейри (Буарк де Голланда), «Основні риси О Квінзе розкриваються в Жуані Мігелі. Робота з антигероями, усвідомлення північно-східного соціального ландшафту, вишукане зображення регіональних типів, невдале кохання, відкритий фінал…». Автор також виділяє стиль, використаний Рашель у романі, стверджуючи, що «вісцерально економна мова, яка відкидає прикметники, підкреслює посушливість життя та долі його персонажів, роблячи будь-яке ідеалізоване уявлення про ці життя неможливим».
Бразильський літературний критик Тріштао де Атайде вважав Жуана Мігеля найкращим із чотирьох романів першої фази Рашель де Кейрос.
Шлюб, сімейні втрати, ув'язнення та тернистий шлях Після успіху свого дебютного роману, під час частих поїздок з метою просування книги, вона познайомилася з поетом Хосе Ауто да Круз Олівейрою, відомим як Zé Auto, за якого вийшла заміж 14 грудня 1932 року. У 1933 році у Форталезі народилася єдина дочка пари, Клотильда, яка через півтора року, протягом двадцяти чотирьох годин, померла від гострого менінгіту. Через три місяці Рашель також втратила свого молодшого брата, Флавіо, у віці вісімнадцяти років; причиною смерті став сепсис, спричинений інфекцією прища на його обличчі.
У наступні роки диктатура Жетулью Варгаса посилилася. У цей період Рашель була ув'язнена як комуністка в пожежній частині Форталези без права зв'язку з зовнішнім світом. Саме в ув'язненні вона почала писати свій третій роман, опублікований лише в 1937 році під назвою Caminho de Pedras (Стежка каміння). Багато дослідників вважають цю книгу найбільш свідомо залученою роботою за всю її довгу кар'єру, сповненою «лібертаріанського соціалізму», який рідко з'являвся в її текстах. Завдяки лаконічній мові роман підкреслює психологічні характеристики персонажів, розповідаючи історію забороненої пристрасті між Роберто та Ноемі — дружиною колишнього комуніста Жуана Жакеса та матір'ю немовляти, ідентифікованої як Гурі. Тлом роману є портрет соціальної боротьби тих років, що містить засудження інтегралізму та авторитаризму Estado Novo (Нової держави) Жетулью Варгаса.
Три Марії Останній роман з першого етапу її творчості був опублікований у 1939 році. У романі As três Marias (Три Марії) Рашель наважилася на новий досвід: писати від першої особи в поєднанні з чіткішими біографічними фактами, пов'язаними з її досвідом навчання в коледжі Непорочного Зачаття. Сюжет твору розповідає про зустріч і життєвий шлях трьох подруг, Марії Хосе, Марії да Глорії та Марії Августи на прізвисько Гута, від монастирської школи-інтернату, де вони зустрічаються, до дорослого життя. Завжди разом, молоді жінки отримали прізвисько Три Марії від черниці, з натяком на їхні імена та зірки, що належать до сузір'я Оріона.
Письменник Маріо де Андраде був одним із найпалкіших критиків Трьох Марій, називаючи його «одним із найкрасивіших і водночас найжвавіше пережитих творів нашої сучасної літератури».
Після публікації Трьох Марій Рашель знадобилося близько тридцяти п'яти років, щоб опублікувати новий роман. Розрив у часі між публікацією її перших чотирьох творів та наступним романом Дора, Дораліна у 1975 році вважається досить значним.
Хроністка Протягом наступного десятиліття Рашель працювала авторкою для таких газет, як O Correio da Manhã, O Diário da Tarde, O Jornal та A Vanguarda Socialista, газети, заснованої троцькістською групою, ставши ексклюзивною колумністкинею журналу O Cruzeiro, де вона пропрацювала тридцять років, з 1945 року до припинення видання журналу в 1975 році. Її роботи також можна знайти в португальсько-бразильському журналі Atlântico, а також у газеті O Estado de S. Paulo.
З 1940-х років Рашель ставала все популярнішою завдяки своїм хронікам, які в наступні роки були згруповані та перегруповані в кілька томів і збірок. A donzela e a moura torta (Діва та кривоголовий мавр) у 1948 році був її першим опублікованим томом хронік, вибраних самою авторкою. Далі було випущено ще 12 книг, у яких узагальнюється її робота як хроністки, серед яких виділяються: Um Alpendre, uma Rede, um Açude (Ганок, гамак, ставок) (1958), O Brasileiro Perplexo (Збентежений бразилець) (1964), O Caçador de Tatu (Мисливець на броненосців) (1967), As Menininhas e Outras Crônicas (Маленькі дівчатка та інші хроніки) (1976), O Jogador de Sinuca e Mais Historinhas (Гравець у більярд та інші короткі оповідання) (1980).