Мей Сінклер (; справжнє ім'я Мері Амелія Сент-Клер (); 1863–1946) — англійська письменниця. Популярність їй принесли двадцять романів, оповідання та вірші. Вона була активною феміністкою та членом Ліги письменниць-суфражисток. Також вона була відомим критиком у сфері модерністської поезії та прози; саме вона запровадила термін потік свідомості у літературну критику.
Життєпис Народилася в англійському містечку у графстві Чешир. Її батько, ліверпульський судновласник, збанкрутував, спився і помер ще до її повноліття. Мати, сувора та релігійна жінка, перевезла родину до містечка Ілфорд на околиці Лондона. Провчившись рік у , вона мусила залишити освіту та доглядати вдома за п'ятьма своїми старшими братами, у кожного з яких було вроджене захворювання серця.
Від 1896 року почала професійно писати, щоб прогодувати себе і свою матір. У своїй творчості вона торкалася тем, пов'язаних зі становищем жінок і шлюбом. Також вона писала й наукові праці з філософії, особливо про німецький ідеалізм. Її праці стали популярними у США і добре там продавалися.
Приблизно в 1913 році, побувавши в лондонській Медико-психологічній клініці, Мей Сінклер зацікавилася психоаналізом, і в її романах з'явилися мотиви, пов'язані вивченням Зигмунда Фрейда. У 1914 році, після початку Першої світової війни, вона добровільно вирушила санітаркою до зони військових дій у Бельгії. Вона змогла витримати там лише кілька тижнів, але цей досвід знайшов свій відбиток і в її прозі, і в поезії.
Мей Сінклер написала перші критичні статті про імажизм і поетесу Гільду Дулітл (журнал «Егоїст», 1915); тоді вона товаришувала з поетами Річардом Олдінгтоном, Гільдою Дулітл і Ельзою Паунд. Вона писала статті про поезію Т. Еліота (журнал «Літтл Рів'ю», 1917 р.) та художню прозу Дороті Річардсон (журнал «Егоїст», 1918 р.). Саме у зв'язку з Річардсоном вона вперше вжила термін "потік свідомості " в літературному контексті, і цей термін успішно прижився. У наступних романах Синклер помітно вплив модерністських течій, особливо у її автобіографічному романі «Мері Олівер: Життя» (1919 р.) У 1925 р. Синклер було включено до «Список контактних даних сучасних письменників».
З 1914 р. Мей Сінклер була членом Товариства досліджень психіки, яке займалося вивченням психічних та паранормальних явищ та здібностей. Під впливом роботи у цьому суспільстві в коротких оповіданнях Синклер з'являлись мотиви надприродного.
Наприкінці 20-х років Мей Сінклер почала страждати на першими ознаками хвороби Паркінсона і не могла більше писати. У 1932 р. вона оселилася у графстві Бакінгемшир, де й прожила до кінця життя.
Бібліографія
Nakiketas and other poems (1886) під псевдонімом Джуліан Сінклер Essays in Verse (1892) Audrey Craven (1897) Mr and Mrs Nevill Tyson (1897) (також The Tysons) Two Sides Of A Question (1901) Божественний вогонь (також «Вогонь невгасимий») (1904) The Helpmate (1907) The Judgment of Eve (1907) збірка оповідань The Immortal Moment (1908) Outlines of Church History by Rudolf Sohm (1909) Творці (1910) The Flaw in the Crystal (1912) Три сестри Бронте (1912) Feminism (1912) The Combined Maze (1913) The Three Sisters (1914) The Return of the Prodigal (1914) A Journal of Impressions in Belgium (1915) The Belfry (1916) Tasker Jevons: The Real Story (1916) The Tree of Heaven (1917) A Defense of Idealism: Some Questions & Conclusions (1917) Mary Olivier: A Life (1919) The Romantic (1920) Mr. Waddington of Wyck (1921) Життя і смерть Харрієт Фрін / Life and Death of Harriet Frean (1922) Anne Severn and the Fieldings (1922) The New Idealism (1922) Uncanny Stories (1923) A Cure of Souls (1924) The Dark Night: A Novel in Unrhymed Verse (1924) Arnold Waterlow (1924) The Rector of Wyck (1925) Far End (1926) The Allinghams (1927) History of Anthony Waring (1927) Fame (1929) Tales Told by Simpson (1930) збірка оповідань The Intercessor, and Other Stories (1931)
Примітки
Посилання