Алáни (, , ) — макроетнонім, відомий з часів античності, який застосовувався до великого загалу кочових іранських племен (переважно північних іранців). Ймовірно, спочатку етнонім алани був самоназвою певної групи племен, але вже до ІІІ сторіччя він майже повністю замінив такі макроетноніми, як сармати та аорси. Відомості чи згадки про аланів є в таких авторів як Валерій Флакк, Марк Лукан, Сенека, Пліній Старший, Йосип Флавій, в сирійських, китайських, вірменських та грузинських хроніках.
Основним заняттям аланів було кочове скотарство в поєднанні з землеробством, а згодом — і з ремеслами.
Для аланів характерна самобутня і яскрава культура, одним з проявів якої є так званий поліхромний «бірюзово-золотий» стиль ювелірних виробів.
У XIII столітті у чорноморських степах з'явилася нова хвиля аланів, постали їхні поселення міського типу в Криму, Нижньому Подніпров'їРудич Т. О. Населення Середнього Подніпров'я І–ІІ тис. за матеріалами антропології К.: Інститут археології НАН України 298 с. (197 с.) ISBN 978-966-02-6889-0 й Молдові, але незабаром вони загинули під ударами монголів.
Чингізиди, розгромивши Аланію і захопивши до кінця 1230-х років родючі рівнинні райони Передкавказзя, змусили уцілілих аланів сховатися в горах Центрального Кавказу і в Закавказзі.
Етимологія = алан. allyana < авест.*aryāna — .ИЭСОЯ. т. І.
Походження Щодо походження та ранньої історії аланів висловлено різні думки,оглядово:Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении (историографический очерк). ИАА. 2001. Вып. 7. але, враховуючи обмеженість джерел, можна припустити наступне: поява ревксіналів/ роксоланів у другій половині II ст. до н. е. свідчить про існування етноніму алани вже у той час (на II ст. до н. е.); міграція одного з аланських племен (ревксінали) на захід ймовірно була викликана певними політичними змінами у Середній Азії (як приклад — династія Аравеліани у алан-танаїтів співзвучна назві однієї з племених груп саків — саки-аравали); між 25-55 роками алани почали активну експансію у середовищі аорсів, що й було відображено у китайській хроніці «Хоу Хань-шу»; внаслідок політичної експансії і розширення об'єднання етнонім алани перетворився на макроетнонім, який досить швидко замінив макроетнонім аорси.
Показовою є наступна думка:
Алани на території України
Античність Першою аланською групою на території України були роксолани чи ревксінали, що з'явилися у Північному Причорномор'ї у 30-х роках II ст. до н. е.J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged. 1970. ст.31
Наступна хвиля — алани, які осіли у Подонні (алани-танаїти) у 60 роках І ст. н. е., спричинивши глобальні етнічні зміни у всьому Північному Причорномор'ї. У той же час певна група аланів локалізується Плінієм Старшим поруч з роксоланами, «у глиб континенту», біля скіфів. Ймовірно, що ця група аланів відповідає алано-скіфам Птолемея. Скоріш за все ця хвиля аланів стала наслідком політичних змін, які відображені у китайській хроніці «Хоу Хань-шу» і датуються проміжком 25-55 роками, а саме царство Яньцай, яке було васалом Канцзюя, стало називатися Алань.
Досить цікавим доповненням до історії алан на землях сучасної України є боспорська епіграфічна пам'ятка — енкомій, у якому повідомляється про блискучу перемогу боспорського хіліарха над аланами у 90-92 рр., перемоги та вдалі дипломатичні дії вшанованої особи проти спроб об'єднань сусідніх варварів з аланами у Тавриці, що, ймовірно, відбулися близько/до 110—111 рр.,Ю. Г. Виноградов, С. А. Шестаков. LAUDATIO FUNEBRIS ИЗ ПАНТИКАПЕЯ. ВДИ № 2. 2005 переклад якого наведено нижче:
Наступна (третя) хвиля аланів, яка докорінно змінила етнополітичну ситуацію у Північному Причорномор'ї — у 236—239 роках та призвела до дестабілізації у Боспорському царстві й знищенню останніх осередків пізньоскіфської культури у Тавриці.Зайцев Ю. П. Неаполь Скифский (II в. до н. э. — III в. н. э.). — Симферополь: Универсум, 2003 Висловлено думку, що борани та ерули — окремі етноси цієї третьої хвилі алан.Яценко С. А. Германцы и аланы: О разрушениях в Приазовье в 236—276 гг. н.э. STRATUM + ПАВ., СПб — Кишинев. 1997
Комплексний аналіз археологічних пам'яток Північного Причорномор'я середньо- та пізньосарматського часу дав підстави для наступних висновків:Симоненко О. В. Сармати Північного Причорномор'я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. Автореф. дис… д-ра іст. наук: 07.00.04. НАН України. Ін-т археол. К., 1999 середньосарматський період (І — сер. II ст.):
пізньосарматський період (ІІ — IV ст.ст.):
У 372 році аланів Подоння розбили гуни. Частина аланів взяла участь у Великому переселенні народів — через Галлію потрапила на Піренейський півострів і в Північну Африку до Тунісу. Інша частина в VI—IX століттях відступила у передгір'я Кавказу, де потрапила під владу хозарів.
Середньовіччя
Алани в Західній Європі Алани брали участь у Маркоманських війнах з Римом (168—175 та 178—180 роки), в походах готів на Римську імперію в другій половині III століття, служили в римській кінноті як найманці.
Гунська перемога над аланами мала наслідком включення частини останніх до гунського союзу племен, з яким вони рушили далі до Західної ЄвропиВернадский Г. В. Древняя Русь. М., 1996. Глава IV. Гунно-Антский период (370—558 гг.).
377/378 — алани з іншими варварами у Мезії.
378 — алани на Граціана у Панонії.
379 — Феодосій Великий перемагає аланів та інших варварів.
380 — алани у римській армії.
383/4 — алани на ютунгів у Реції.
394 — алани під керівництвом Саула спільники Феодосія у громадянських війнах.
398 — допоміжні загони аланів у Північній Італії.
401/410 — алани спільники візіготів Аларіха у Північній Італії.
402 — алани під керівництвом Саула спільники Стиліхона проти Аларіха.
405 — алани спільники Стіліхона проти остроготів Радагайса.
406 — алани діляться на дві групи — алани Респендіала та алани Гоара.
406/407 — алани Респендіала разом зі швабами та вандалами у Галії.
Восени 409 року алани в союзі з вандалами і свебами вторглися до Римської Іспанії (сучасний Піренейський півострів), пройшовши через Галлію (сучасну Францію)Colins, 2004, p. 11; Orosius. Historiarum adversum paganos libri VII, VII. 40, ed. v.
414 — алани спільники візіготів залишають облогу Васат.
416/418 — алано-візіготська війна. Смерть царя алан Аддака, знищення аланського «королівства». Залишки алан приєдналися до вандалів-асдінгів (надалі королівство вандалів та алан).
429 — алани та вандали до Пн. Африки.
440 — у Валансі розселено алан з царем Самбідою.
до 442 — певну групу алан розселено Аецієм у Трансальпійській Галії.
447/448 — алани Еохара на багаудів у Британь(Арморіку). Зупинені св. Германом.
451 — алани царя Сангібана спільники Аеція у битві на Каталаунських полях.
453 — візіготи підкорюють алан Трансальпійської Галії.
455 — алани у битві на річці Недао. Алани царя Кандака, скіри та сагадарії отримують Малу Скіфію у Добруджі.
458 — допоміжні загони аланів у Майоріана.
464 — алани царя Беогора розбиті під Бергамо. Аланський полководець Васпар та повстання в Ілліріці.
487/488 — алани спільники скірів проти ругів.
534 — знищення Велізарієм королівства вандалів та аланів. Алани Кавказу Лукіан в II ст. згадував присутність алан на Кавказі. У IV столітті на Кавказ приходять Гуни, які завдали аланам поразки на Танаїсі близько 370-х років. Частина аланських племен втекла на Захід разом із гунами, взявши участь у Великому переселенні народів. Вони осіли в Галлії та Іспанії, де згодом злилися з іншими народами. Проте, значна частина алан залишилася на Північному Кавказі. Вони поступово відновили свою політичну структуру, заснувавши своєрідну державність, відому під назвою Аланія.Die Geschichte der Wainachen wird u. a. beschrieben in Emanuel Sarkisyanz: Geschichte der orientalischen Völker Rußlands bis 1917. München 1961, S. 114—120.
Групи Аланорси Алани-маскути Алани-танаїти Роксолани Алано-скіфи
Примітки
Джерела Collins, Roger. Visigothic Spain, 409—711. Oxford: Blackwell Publishing, 2004. Габуев Т. А. Ранняя история алан (по данным письменных источников) — Владикавказ: Иристон, 1999.—148 с. Бубенок О. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII—XV вв.). Киев, 2004. Бубенок О. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI-начало XIII вв.). Киев, 1997 Миллер В. Осетинские этюды, ч. 3. — М., 1887 Кулаковский Ю. Аланы по сведению классических и византийских писателей. — К., 1889 Абаев В. Осетинский язык и фольклор. 1. — М.-П., 1949. Бернард С. БАХРАХ. ИСТОРИЯ АЛАН НА ЗАПАДЕ Иосиф Флавий. Иудейская война. СПб., 1900 Аммиан Марцелин. История, вып. 1—3. К., 1906—1908 Иосиф Флавий. История иудейской войны. М., 1958 Скрипкин А. С. Азиатская Сарматия. Саратов, 1990 Аммиан Марцелин. Римская история. СПб., 2000.
Посилання
Алани // ВУЕ АЛАНИ // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАН України Стрижак О. С. Алани — яси — росомони Костянтин Рахно. Будівничі лицарської Європи // Український тиждень, № 20 (237), 18.05.2012 Костянтин Рахно. У пошуках аланського родоводу // Український тиждень, № 20 (237), 18.05.2012