Роксолани (, ) — група чи об'єднання кочових іраномовних аланських племен, які мешкали у Північному Причорномор'ї з, близько, 30-их рр. ІІ ст. до н.е (за Я. Харматта появу роксоланів у Пн. Причорномор'ї датовано проміжком 146–126 рр. до н. е.J. Harmatta. Studies in the History and Language of the Sarmatians. Acta Universitatis de Attila József Nominatae. Acta antique et archaeologica Tomus XIII. Szeged. 1970. ст.31, що збігається з часом великих міграцій кочовиків Середньої Азії на південь, до Бактрії та Парфії.Н. Н. Ляпунова, Р. Ю. Нечаев. Парфянское государство и кочевники Средней Азии в последней трети II века до н. э. Региональный вестник Востока. 2005. Номер 4. С. 187—193. Гутнов Ф. Х. Ранние аланы. Проблемы этносоциальной истории — Владикавказ: Ир, 2001.). Висловлено думку щодо ранішої (235—200 р.р. до н. е.) появи роксоланів у межиріччі Дніпра та Дону.Тохтасьев С. Р. Sauromatae — Sarmatae — Syrmatae. Херсонесский сборник. XIV. Севастополь, 2005. Існує декілька думок щодо батьківщини роксолан, але найвірогіднішою є думка, що взагалі весь етнос алан сформувався у Мугоджарах (регіон Західного Казахстану) за участі як прийдешніх, так і тубільних іранських племен.Скрипкин А. С. О времени появления аланов в Восточной Европе и их происхождении //Историко-археологический альманах. — Армавир, 2001. — № 7. — С. 15—40.

Етимологія назви роксолани Наразі можна вважати загальновизнаним таке: ал.*roχs-allyana < авест.*raoχšna-*aryāna — .

Історія Відомостей про роксоланів до часу їх появи у Північному Причорномор'ї немає. Гіпотетично «… роксолани були … передовою групою аланського етнічного масиву…».Мачинский Д. А. Некоторые проблемы этногеографии восточноевропейских степей во II половине VII в. до н. э. — I в. н. э. // АСГЭ. Вып. 16. Л., 1974. ст. 127. З'явившись у Північному Причорномор'ї разом з іншими племенами (сатархи тощо), роксолани поклали край 150-річному домінуванню сарматів. Ймовірно, що завдяки цій новій хвилі кочовиків до регіону пережила своє останнє піднесення Тавроскіфія.

Перша письмова згадка про роксоланів належить до 113—111 рр. до н. е. У двох незалежних джерелах, а саме у Страбона та у декреті Діофанта, у опису захоплення Таврики Понтійським царством. У декреті Діофанту роксоланів названо Ревксінали (, IosPE I² 352),Стосовно епіграфічних пам'яток див. Перевалов С. М. «Аланская эпиграфика. 1. Каталог греческих надписей». Вестник ВНЦ. 2011. № 1; Перевалов С. М. «Аланская эпиграфика. 2. Каталог латынских надписей». Вестник ВНЦ. 2011. № 3 що, можливо, є самоназвою цієї аланської етногрупи (на відміну від сарматського чи аорського рокс-алани). Отже, судячи з контексту, на останньому етапі скіфо-понтійської війни роксолани, очолювані царем Тасієм, виступили як спільники скіфського царя Палака, і були розбиті понтійським полководцем Діофантом.

Наступна згадка про роксоланів  — епітафія Тіберію Плавцію Сільвану Еліану (CIL., XIV, 3608Уривок з CIL XIV 3608 ), де повідомляється, що під час політичної кризи, яка виникла на дунайському кордоні імперії близько 60 р. і була наслідком аланської навали до Передкавказзя, Плавцій Сільван провів переговори з царями роксоланів, бастарнів та вождями даків, внаслідок яких на теренах Мезії було розселено більше 100 000 варварів з родинами. З цього часу роксолани досить часто згадуються у римських джерелах:

зими 67/68 та 68/69 рр. — грабують Мезію (Тацит, Історія, 1, 79;)

війни з даками Траяна 101—111 рр. — спільники Даків (ймовірно, навала на Н. Мезію зимою 102 р.), по закінченню — спільники імперії;

117/118 р. — обугодження взаємин з Адріаном на початку його правління (Spart. Hadr. 6, 6—8);

161—174 рр. — епізодичні напади на Мезію, участь у Маркоманських війнах тощо (Capit. Marc. 22, 1—2, Cass. Dio 72, 19, 2);

260 р. — роксолани на теренах Мезії (Pollio Tyr. 10,2).

Після 260 р. відомі на сьогодення згадки про роксоланів є анахронізмами чи даниною традиції.

Щодо подальшої їх історії існує декілька думок, найпоширеніші з них дві, а саме: роксолани мігрували далі на захід, на Середній чи Нижній Дунай;Алемань А. Аланы в древних и средневековых письменных источниках. М., «Менеджер», 2003. роксолани залишилися у Сер. Подніпров'ї і, згодом, взяли участь у формуванні середньовічних тубільних етносів — антів та русі.оглядово: Комар О. В. Сармати Поросся та «південна» гіпотеза походження Русі // Vita Antiqua. — 1999. — № 1. — С. 81—88. У Середньому Подніпров'ї поляни асимілювали ту частину роксоланів, яка не вирушила до ТисиВойтович Л. Прикарпаття в другій половині I тисячоліття н. н.:найдавніші князівства // Вісник Львівського університету, 2010. — Вип. 45. — С. 47..

Існує гіпотеза, що росомони Йордана (Гетіка, XXIV, 29, 130) — роксолани.Ломоносов М. В. Записки по русской истории. — М.: Эксмо, 2003. — С. 64 Але відсутність доказової бази наразі не дає підстав для остаточного підтвердження чи спростування цієї гіпотезиИ. В. Зиньковская. Росомоны Иордана в свете германской эпической традиции и этимологии. 2008, № 2 і залишає питання подальшої історії роксолан відкритим.

Роксоланія — Україна В пізньому середньовіччі була поширена базована на співзвучності назв латинізація назви Русі як «Роксоланії», а русинів як «роксоланів» — зокрема й у прізвиську найвідомішої русинки того часу — Гюрем Султан. «Роксоланія», або ж «Арктойська країна» фігурували як поетична назва України у творах барокових авторів (наприклад, «Роксоланія» Себастіяна КленовичаСебастіян Кленович. Роксоланія)

З XVI сторіччя під впливом «сарматської легенди», популярної серед польської шляхти, від сарматів загалом і роксоланів зокрема почали виводити свій родовід українські шляхтичі і навіть козаки, які, як і роксолани, мешкали в степу і чий спосіб життя був близьким до побуту кочовиків.

Територія Враховуючи повідомлення Страбона , Плінія, Клавдія ПтолемеяВ. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // ВДИ, 1948, № 2. можна припустити, що кочові володіння роксоланів були розташовані в межиріччі Дніпра та ДонуСимоненко А. В. Роксолани (пошук археологічних відповідностей) // Археологія. — К., 1991. — № 4.. НЗгідно зі Страбоном на заході з роксоланами межують урги, царські сармати та язиги; на північному заході – бастарни; зі сходу землі роксолан обмежувала річка Танаїс, а на південному сході, в районі Меотиди, – савроматиStrabo. Geo. VII. III. 17.

Устрій і суспільство Являв племенний союз, проте склад його достеменно невідоми. Очолювавйого вождь (цар), посада якого ймовірно була виборною. Наступний щабель за вождем займала привілейована група кочівників, відомості про яку виявляються у ТацитаHist. I. 79. 1–4. Другу групу могли становити номади, що особливо відзначилися у війнах. Також ця група формує загони катафрактаріїв. На останньому щаблі розташовувалися рядові кочівники.

Царі роксолан Тасій — у подіях кінця II ст. до н. е.; Распараган — перша пол. II ст. н. е.

Військо Страбон вказує на наявність у роксолан шоломів та панцирів із сиром'ятної бичачої шкіри, крім того вони носили і плетені щити як захисний засіб. Були в них списи, цибуля та меч. Усе те, що було й інших варваров. Тацит свідчить про наявність списів-контосів, довгих дворучних мечів, панцирів (з залізних пластин або твердої шкіри); було прийнято користуватися щитами (проте Страбон писав протилежне).

Діяв принцип «народ-військо», де усі чоловіки, що мали можливість тримати зброю, долучалися до війська. На думку Тацита, роксолани в пішому бою були слабке військо, проте мало хто міг протистояти натиску їх кінних ордTacitus, Histories. Book 1.79..

Господарство Господарсько-культурний тип роксолан представляється як кочового скотарства. Для нього характерні періодичні сезонні перекочування: взимку та влітку народ разом зі своїми великими стадами пересувався вгору за течією річок у пошуках гарної трави та водопоїв. Взимку ж номади спускалися на південь, до узбережжя Азовського моря і в пониззі тих же річок, багатих очеретом та іншою рослинністю. Таким чином, роксоланам був характерний меридіональний тип кочування Балабанова М.А. 2011. Хозяйственно-культурный уклад и образ жизни сарматских племен по данным античных письменных источников. Вестник ВолГУ. Серия 4: История. Регионоведение. Международные отношения. 1, с. 6-7.

Культура Побут Повстяні намети прикріплюються до кибиток, у яких живуть. Навколо наметів пасуться худоба, молоком, сиром та м'ясом якого вони харчуються. Вони йдуть за пасовищами, завжди по черзі вибираючи багаті травою місця, взимку біля Меотиди, а влітку на рівнинахStrabo's Geographika, Book II, page 441.

Поховання Роксоланам було властиво поховальний обряд: впускне поховання в курган епохи бронзи, незначна глибина самого поховання, прямокутна, або підпрямокутна форма могильної ями, становище померлого витягнуте на спині, орієнтування в північному півкрузі і однотипний супроводжуючий інвентар, фібули. Головною відмітною ознакою ранньороксоланських поховань серед численних ранньосарматських поховань півдня Східної Європи, мабуть, справді є орієнтування померлих у північному півкрузі, тоді як інші сармати ховали своїх покійних переважно головою на південь Симоненко О.В. Роксолани (пошук археологічних відповідностей) // Археологія. 1991. № 4. С. 17–28.

Див. також Роксолани (село)

Примітки. Джерела. Посилання

Додатково Карпенко Ю. О. Олексій Сильвестрович Стрижак, видатний український ономаст. Михайловський В. М. Роксолани // Роксолани //