Битва під Крехівцями () — битва під час Першої світової війни, що відбулася 24 липня 1917 року за участю польського , який бився на боці російської армії і отримав наказ стримати наступ німців на Станиславів у околицях села Крехівці. Діяльність поляків мала на меті прикрити відхід російських підрозділів.

Польські улани цілий день боролися з німцями, після чого відступили до міста.

Опис битви

1-й полк польських уланів з 21 липня 1917 року перебував у Станиславові, де захищав цивільне населення та військові склади від мародерів, що відступали з російської армії. У районі Станиславова російська займала позиції, що простягалися на захід від міста — між селами: Угринів-Долішній — Пасічна — Загвіздя — Пациків. Далі, у районі села Дрогомирчани, позиції не були зайняті 19-ю піхотною дивізією, яка відступила. Це створювало загрозу оточення 11-ї піхотної дивізії з півдня, а єдиним шляхом відходу були два автомобільні мости через річки Бистриця-Солотвинська та Бистриця-Надвірнянська (на схід від Станиславова). 1-й полк уланів отримав завдання прикривати передбачуваний відхід 11-ї піхотної дивізії, командир якої, генерал Ситін, попросив (але не наказав) утримувати позиції щонайменше годину, щоб забезпечити відхід частини дивізії, особливо артилерії.

Рельєф місцевості та передбачувані напрями наступу німецьких військ зумовили створення двох ударних груп, які практично не мали візуального контакту одна з одною. Полк на той момент складався з 4 ескадронів по 4 взводи та по 9 рот у кожному, ескадрон кулеметів був тільки номінально, бо це був кавалерійський взвод, приписаний до полку, який не мав жодного кулемета. Загалом — близько 400 «шабель». Командир полку полковник , через відсутність автоматичної зброї та передбачувану неефективність оборони наступних ліній, застосував сміливий маневр і вирішив штурмувати ворога у кінному строю. План командира передбачав: 4-й ескадрон мав обороняти польову дорогу Радча — Станиславів, 2-й ескадрон атакувати село Крехівці вздовж дороги Крехівці — Станиславів, 3-й ескадрон і ескадрон «кулеметів» рухалися «сходинками» вправо позаду 2-го, а 1-й ескадрон становив резерв. Близько 15:30 ескадрони приступили до виконання завдань. У будівлях Крехівців оборонялася «баварська» піхота, підтримувана артилерією та бронеавтомобілем. Також російський бронеавтомобіль підтримував дії уланів. Досягнувши середини села, через зростаючий артилерійський вогонь та прибуття підкріплень, ескадрони відійшли на околиці населеного пункту. У цих боях було захоплено справний кулемет. 2-й і 3-й ескадрони були пішими і в тирельєрі чекали ворога. Командир полку вислав у село кілька патрулів для атакування німецьких патрулів, щоб симулювати наступ. Вони повернулися, зазнавши великих втрат, близько 20:00 та доповіли про значне підсилення сил противника. На допомогу уланам прибув батальйон 41-го російського піхотного полку з кулеметами. У цей час вся російська піхота (з 11-ї дивізії) пройшла через автомобільні мости на Бистрицях, а улани підірвали мости під сильним артилерійським вогнем німців. 4-й ескадрон, що діяв на схід від Станиславова в південному напрямку, натрапив на два ескадрони німецької кавалерії. Командир ескадрону кинувся в штурм, проте німці не вступили в бій і почали відступати галопом. Переслідуючи, улани потрапили під сильний вогонь піхоти поблизу Дрогомирчан. Піхота в цей час почала наступ на північ. На допомогу 4-му ескадрону рушив 1-й, і разом вони змусили піхоту, як виявилося австро-угорську (боснійці), відступити, завдавши значних втрат. Відокремлені ескадрони не переслідували ворога далеко і повернулися на попередні позиції. Був ще один напад піхоти, підкріплений німецькою кавалерією, який також було відбито, а кавалерія знову не вступила в бій. Оскільки наставала пітьма, близько 20:00 ескадрони отримали наказ відступити до котловану на південь від Станиславова.

Підсумовуючи битву, з військової точки зору слід відзначити, що полк чисельністю всього 400 «шабель», без кулеметів та артилерійської підтримки, понад 5 годин стримував дії 2 батальйонів німецької піхоти, підтримуваних артилерією та двома ескадронами кавалерії — загалом 1500—2000 солдатів. Під час битви улани виконали шість кінних штурмів, не рахуючи атак на ворожу кавалерію, яка не вступила в бій.

У порівнянні зі значно більшими та більш важливими битвами Першої світової війни це був лише невеликий епізод. Проте він отримав широке висвітлення в пресі Польщі, Росії та навіть Німеччини. Мужність солдатів незабаром стала відомою всьому суспільству, а 1-й полк уланів почали називати «крехівецьким».

З доповіді полковника Болеслава Мосціцького, командира 1-го полку уланів (оригінальна орфографія):

24 липня (нового стилю), близько 16:00 полк, що перебував у розпорядженні командира 2-ї піхотної дивізії в Станиславові, отримав наказ будь-якою ціною зупинити наступ противника, щоб врятувати підрозділи 2-ї дивізії з артилерією, що діяли на західному березі Бистриці на фронті сіл Загвіздя — Угринів-Долішній — Ямниця, і знаходились у дуже складному становищі через несподіваний відхід підрозділів 19-ї дивізії. Особисто оглянувши та усвідомивши всю серйозність ситуації, я розгорнув свій молодий і малочисельний полк галопом у бойовий порядок, кілька днів тому ледве сформований з дивізіону і ще некомплектний; виставив на першу лінію три ескадрони, розгорнуті широко в один ряд, щоб кільцевим маневром ввести ворога в оману щодо своєї невеликої чисельності. Далі я блискавично атакував противника, який, здивований несподіваним наступом, відступив, втративши багато убитих і поранених, при чому 2-й ескадрон у бою захопив справний кулемет. Полк, трохи відступивши, зайняв попередню вихідну позицію, перегороджуючи дорогу ворогу і готовий у будь-який момент знову накинутися на нього. Через деякий час противник, отримавши підкріплення, з новою енергією перейшов у наступ і, побачивши провал свого плану обходу м. Станиславова, рушив найкоротшою дорогою вздовж шосе, прикриваючись будівлями, щоб увійти до міста з півдня. Ця спроба була паралізована блискавичною контратакою 3-го ескадрону та ескадрону важких кулеметів, які кинулися в атаку і змусили противника сховатися у північній частині села Крехівці, а потім, висунувшись і укріпившись, утримали село, незважаючи на контратаку ворога, поки піхота спокійно не відійшла зі Станиславова.

У той самий час на правому фланзі противника з'явилися два його ескадрони. Розсипаний лавою 4-й ескадрон, що мав на оточуючому фланзі 1-й ескадрон, за моїм наказом миттєво атакував кінноту противника, яка, не прийнявши удару галопом, відступила за свою піхоту. Тоді мої ескадрони, обігнувши лівим крилом, зависли над правим флангом ворога.

Триразово противник намагався наступати на ділянці між селами: Опришівці і Крехівці, намагаючись захопити Діброву. Усі три спроби були відбиті — спочатку кінним штурмом 1-го ескадрону, потім подібним штурмом двох взводів 4-го ескадрону, і нарешті вогнем обох ескадронів пішої піхоти на мій наказ.

Такий чудовий результат я приписую видатній мужності мого заступника на фронті ротмістра , командира 1-го ескадрону ротмістра , командира 2-го ескадрону поручика Подгорського, командира 3-го ескадрону ротмістра Собещанського, командира 4-го ескадрону ротмістра , командира ескадрону кулеметів, героїчного поручика Зборомирського, двічі важко пораненого, всіх молодших офіцерів, а також надзвичайної відваги, мужності та витривалості уланів.

Високі військові заслуги та мужність у бою проявили: ад'ютант полку кадет Здєховський і начальник служби зв'язку кадет граф , який під смертельним артилерійським, вогневим та кулеметним вогнем доставляв мої накази до найбільш загрожених позицій. Втрати полку: один офіцер загинув, 31 улана загинуло, 46 поранено, 106 коней загинуло або поранено. Такі порівняно невеликі втрати, у порівнянні з досягнутими результатами полку, я пояснюю широким, розслабленим бойовим строєм, у якому діяв полк. Найкращою оцінкою цього для полку є отриманий телеграм Головнокомандувача генерала Корнілова, подяки командувача 2-ї піхотної дивізії та командувача 12-го корпусу армії.

За майором Зигмунтом ПодгорськимHenryk Bagiński: Wojsko polskie na wschodzie 1914—1920, Warszawa 1921, s. 80–81. у цей час улани мали наступну уніформу (оригінальна орфографія):

Польова шапка — звичайна, захисного кольору (російська); парадна — амарантова тулья, білий кант, козирок і ремінець з лакованої чорної шкіри, на шапці кокарда, як у російській армії; куртка — із захисного сукна, амарантові шліфи з синім кантом (у солдатів), шліфи з срібного галуну з синім кантом і амарантовою смужкою вздовж шліфів (у офіцерів); штани — сині з подвійними амарантовими лампасами (ширина кожного 2,5 см), посередині також амарантовий кант; черевики — чорні шкіряні (зі гомілками), шпори на одному ремінці, тупе коліщатко; головний пояс — шкіряний, жовтий; підсумки та кобури для шаблі через спину, також додаткові брезентові підсумки з жовтої шкіри; кавалерійська гвинтівка, російська система Мосіна-Нагана (т. зв. трилінійка), ремінь із сирої шкіри; шабля — звичайна кавалерійська російська, чорний чохол з гніздами для багнета; списи — звичайні російські; плащ — російський кавалерійський, шліфи, як на куртках, патки на плащах амарантові з синім кантом, прямокутної форми. Улан завжди мав на куртці або плащі головний пояс і шаблю.

У Станиславові виявилося, що польське населення вбивають і грабують російські мародери. Улани взялися за захист мешканців, вступивши в бій із росіянами.

Бої під Крехівцями увічнено на написом на одній із табличок у період Польської республіки та після 1990 року: «КРЕХІВЦІ 24 VII 1917» ().

Примітки

Бібліографія Andrzej Suchcitz: Dzieje 1 Pułku Ułanów Krechowieckich 1941—1947, Wydawnictwo Veritas Fundation Publication Centra. Londyn 2002, . Aleksander Wojciechowski: 1 Pułk Ułanów Krechowieckich (z cyklu Zarys historii wojennej pułków polskich 1918—1920), Warszawa 1929. Jan Litewski, Władysław Dziewanowski: Dzieje 1-go Pułku Ułanów Krechowieckich (pamięci poległych oficerów i ułanów pułku), Wojskowe Biuro Historyczne, Warszawa 1932. Bolesław Jan Kukiełka: Teki B.J. Kukiełki (Materiały do dziejów 1 Pułku Ułanów Krechowieckich), Londyn 1985.

Посилання