Відкрите акціонерне товариство Дніпропетровський лакофарбовий завод (у 1971 — 1994 роках — Дніпропетровський лакофарбовий завод імені Ломоносова) — колишнє підприємство хімічної промисловості, що спеціалізувалось на виробництві лаків та фарб промислового та цивільного призначення. Тривалий час було одним з найбільших підприємств в Україні та СРСР, що виробляло лаки та фарби для важкої промисловості та суднобудування. Розташовувалось у Новокодацькому районі міста Дніпро, в місцевості Діївка-1.
Історія
У 1930-ті роки розпочинається закладання фундаменту та зведення промислового майданчика для майбутнього лакофарбового заводу. Завершенню будівництва завадила Друга світова війна.
4 вересня 1945 року було відновлено будівництво під керівництвом Миколи Івановича Шейко. Згодом головним інженером будівництва був призначений Броніслав Йосипович Якутович. Зведені до війни будівлі та фундаменти цехів були визнані непридатними і їх було збудовано наново.
У 1947 році розпочав роботу цех масляних фарб.
17 березня 1947 року було запущено цех густо-тертих фарб. Дніпропетровські лакофарбники зобов'язалися давати щороку 1500 тонн густо-тертих білил.
У 1952 році було розпочато зведення водо - насосної станції, ремонтно-механічного цеху, електропідстанції та насосної котельні.
У 1953 році став до ладу цех сухих цинкових білил, з річною потужністю 6000 тонн.
У квітні 1954 року одночасно з будівництвом цеху смоляно-летючих лаків велося будівництво та допоміжних цехів, цеху зливу та зберігання рідкої сировини у відділенні мийки тари.
У 1955 році завершено формування центрально-заводської лабораторії.
У 1956 році завершено будівництво під'їзної залізничної колії від станції Діївка.
Наприкінці 1957 року на ДЛФЗ працювало 800 осіб.
У 1960–1970-х рр. на підприємстві налагоджено виробництво емалей і алкідних смол, масляних емалей, водоемульсій фарб. Введено в експлуатацію цехи емалі, смол, масляних емалей, водоемульсій фарб, очисні споруди та систему закритого водозабезпечення.
У 1966 році на заводі працювало 1273 особи.
У 1971 році підприємству присвоїли ім'я Михайла Васильовича Ломоносова.
У 1980-х роках Дніпропетровський лакофарбовий завод імені Ломоносова нарощував випуск продукції, розширював її асортимент та став одним із найбільших підприємств цього профілю в СРСР. Основним споживачем продукції була важка промисловість, суднобудування та машинобудування.
У другій половині 1990-х років відбувається реконструкція підприємства, котре після розпаду СРСР переорієнтовуватися на виробництво лаків і фарб для домашнього побуту.
У 1994 році завод став відкритим акціонерним товариством.
Основним видом виробництва ДЛФЗ стали акрилові, полівініл-ацетатні фарби; нітроцелюлозні, алкідні, на полімеризаційних смолах лаки; гліфталеві смоли; вододисперсійні, нітроцелюлозні, на полімеризації. смолах, алкідні ґрунтівки; нітроцелюлозні, на полімеризації. смолах, епоксидні, алкідні емалі.
Продукція підприємства експортувалась до Росії, Вірменії, Грузії, Казахстану та Молдови.
У другій половині 2000-х починається стрімкий занепад підприємства, пов'язаний із витісненням з ринку акрилових фарб і алкідних лаків, яких змінили водно-дисперсні лаки та фарби.
Так, у 2007 році на підприємстві залишилось працювати лише 700 осіб.
У 2010 році Господарський суд Дніпропетровської області оголосив про банкрутство ВАТ Дніпропетровський лакофарбовий завод та його ліквідацію.
Промисловий майданчик підприємства став складськими приміщеннями різних комерційних структур.
Директори підприємства
1945– 1956 — М. Шейко, 1956–66— Д. Семенников, 1966–79— Г. Сокуренко, 1979–2005— Є. Василенко, 2005–07— Ю. Козак, 2007— Ю. Мазепа. 2010 — Є. Василенко.
ТОВ «Дніпровський лакофарбовий завод» Товариство з Обмеженою Відповідальністю «Дніпровський лакофарбовий завод» — підприємство що діє на частині проммайданчика колишнього ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод». Спеціалізується головним чином на випуску лаків та фарб для меблів, машинобудівної промисловості, гіпсокартонового утеплення будинків та фарбування покрівель.
Примітки