Єлізавета Гончарова (нар. 1975, Донецька область) — українська журналістка, письменниця, репортажистка, авторка книжок художнього репортажу про війну та життя на Донбасі.

Біографія Єлізавета Гончарова народилася 1975 року в місті Бахмут Донецької області. Є корінною мешканкою Бахмута, родина якої пов'язана з містом упродовж кількох поколінь. Батько Єлізавети Гончарової, Сергій, з 2014 року займався волонтерською діяльністю в Бахмуті та очолював волонтерську організацію «Бахмут Український». За спогадами родини, ще наприкінці існування Радянського Союзу він публічно виходив на вулиці міста з українським прапором, демонструючи проукраїнську громадянську позицію. Єлізавета Гончарова у спогадах зазначала, що мешкала неподалік слідчого ізолятора в центральній частині Бахмута; за сімейною історією, двоє її прадідів, репресованих у радянський період, загинули в цьому місті, ймовірно на території або поблизу місця, де вона згодом проживала.

Закінчила Донецький національний університет. У різні роки працювала вчителькою, займалася підприємницькою діяльністю, була співзасновницею локального медіа.

З 2010 по 2014 рік працювала кореспонденткою обласної газети «Донбас». Після початку російсько-української війни та припинення роботи видання продовжила діяльність як журналістка-фрилансерка.

З 2016 по 2022 рік публікувалась у виданні «Український тиждень». За цей час вийшло понад 500 її репортажів та аналітичних матеріалів, присвячених життю в прифронтових регіонах, війні та гуманітарним темам.

У 2015 році репортаж її «День після Дебальцевого» здобув перемогу у конкурсі художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець».

На основі репортажних текстів вийшли книги:

«Десь поруч війна» — збірка складається з документальних текстів, заснованих на особистих спостереженнях і розмовах авторки з мешканцями прифронтових територій Донбасу. У центрі уваги — повсякденне життя цивільного населення в умовах воєнних дій, трансформація побуту, соціальних зв'язків і відчуття безпеки. Авторка фіксує досвід людей різного віку та соціального статусу. Книга поєднує журналістський репортаж і елементи документальної прози. Видання стало продовженням репортажної роботи після перемоги в конкурсі «Самовидець». «(Не)воля» — збірка присвячена темам свободи та обмежень у контексті війни, окупації та вимушеного переселення. У книзі зібрані документальні свідчення людей, які пережили полон, життя поблизу лінії зіткнення або втрату дому. Авторка досліджує різні форми несвободи — фізичної, соціальної та психологічної — через індивідуальні життєві історії. «Перехрестя» — Єлізавета Гончарова є співавторкою графічної новели, що була видана у 2017 році, документального видання, що поєднує репортажні тексти та ілюстрації й присвячене особистим історіям людей, чиє життя було радикально змінене війною та окупацією. Книга «(Не)воля» увійшла до лонглиста премії «Книга року BBC» у розділі есеїстика.

Єлізавета Гончарова брала участь у багатьох книжкових подіях та презентаціях, наприклад у Львівському книжковому форумі, Донбас медіа форумі та інших.

З 2022 року Єлізавета Гончарова публічно згадується як експертка та операторка гарячої лінії громадської організації «Донбас SOS», що надає інформаційну та правову допомогу людям, постраждалим від війни.

Єлізавета Гончарова разом з іншою лауреаткою конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець» — Гаяне Авакян — є співорганізаторкою та кураторкою конкурсу художнього репортажу для дітей «Юний самовидець», присвяченого пам'яті Степана Чубенко, 16-річного школяра з Краматорська, якого у 2014 році вбили бойовики за проукраїнську громадянську позицію.

Єлізавета Гончарова є ініціаторкою та кураторкою меморіального проєкту у Facebook «Ті, хто тримає небо. Віртуальний музей Бахмута», присвяченого збереженню пам'яті про загиблих вихідців з Бахмутської громади; у межах ініціативи вона понад десять років збирає та документує інформацію про загиблих бахмутян, а матеріали проєкту стали основою для підготовки книги, до якої увійдуть виключно історії військових, загиблих під час повномасштабного російського вторгнення.Єлізавета Гончарова розповідає:

Емоційно це дуже складно робити, майже кожен дзвінок я налаштовуюся окремо та дуже довго. Інколи, щоб отримати інформацію на три абзаци, наприклад від мами загиблого бійця, треба її послухати декілька годин. І це все дуже емоційні розповіді з дитинства, якійсь важливі дрібниці Я відчуваю, що роблю важливу річ, тому це дає можливість мені продовжувати далі

Особисте життя В інтерв'ю та авторських текстах Єлізавета Гончарова зрідка згадує окремі факти зі свого особистого життя: зокрема, повідомляє, що має сина — Арсенія Сітнікова, а її чоловік, з яким вони одружені з 2018 року, працює лікарем.

До початку російсько-української війни у 2014 році Єлізавета Гончарова постійно проживала в Бахмуті; після початку бойових дій вона на короткий час евакуювалася, однак згодом повернулася до міста і мешкала там до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Після загострення бойових дій у 2022 році вона була змушена залишити місто та переїхати до Києва.

Під час поспішної евакуації з Бахмута Єлізавета Гончарова разом із родиною залишила в квартирі значну частину особистих речей та архівів; згодом український військовослужбовець, який перебував у цьому помешканні під час боїв за місто, переслав їй збережені документи, фотографії та родинний архів, тоді як сам будинок був зруйнований у ході бойових дій, а надіслані світлини стали останнім зафіксованим свідченням втраченого дому. Частину фотографій Єлізавета Гончарова передала до Центру міської історії.

Бібліографія «Десь поруч війна», видавництво «Темпора», 2017, ISBN 9786175693131

«(Не)воля», видавництво «Темпора», 2019,ISBN 9786175694237

«Перехрестя», 2017

Посилання