Нафтохімічний завод у Розіньяно – підприємство хімічної промисловості у італійському регіоні Тоскана.
В 1940 році на майданчику хімічного заводу компанії Solvay в Розіньяно запустили електролізне виробництво, що, зокрема, випускало хлор та водень, з яких було можливо продукувати соляну кислоту. З огляду на це, в 1952/1953 роках додали виробництво мономеру вінілхлориду, який отримували з ацетилену та соляної кислоти. Джерелом ацетилену в ті часи був карбід кальцію (який у випадку Розіньяно імпортували з Франції), тому по суті це виробництво ще відносилось вуглехімії. Вироблений мономер відправляли для перетворення на полівінілхлорид на завод у Феррарі.
В 1959 році відкрили перше нафтохімічне виробництво – лінію поліетилену, яка споживала етилен, доправлений у залізничних цистернах з належного іншому власнику заводу в Мантуї. Початкова потужність майданчику по поліетилену складала 6 тисяч тонн на рік. Технологію полімеризації придбали у компанії Phillips Petroleum, втім, після цього сама Solvay організувала дослідження та створила технологію, на основі якої в 1965-му у Розіньяно ввели в дію нову лінію поліетилену (першу лінію закрили в 1971 році).
В першій половині 1960-х Solvay придбала у компанії Montecatini право на використання технології сухого високотемпературного крекінгу (піролізу), якому піддавали нафтопродукти з великим виходом як ацетилену, так і етилену. Запуск установки припав на 1965 – 1967 роки та супроводжувався численними проблемами, як на стороні Solvay, так і через недосконалість технології. Втім, у підсумку в Розіньяно вдалось вивести роботу крекінг-установки на бажані параметри, що стало єдиним успішним прикладом впровадження цієї технології Montecatini (чого не вдалось досягнути ані на радянському заводі в Стерлітамаку, ані на належному самій Montecatini нафтохімічному комплексу і Бриндизі). Річна потужність установки становила 46 тисяч тонн етилену, 20 тисяч тонн ацетилену (для розширеного внілхлоридного вирробництва) та 10 тисяч тонн метану (останній спрямовували на розташоване у розіньянському комплексі Solvay виробництво хлорометанів). Відхідні гази крекінг-установки використовували як паливо для електростанції комплексу.
Тим часом у світі успішно розвивались технології продукування вінілхлориду на основі етилену, який, в свою чергу, отримували паровим крекінгом. Як наслідок, собівартість продукції розіньянської крекінг-установки стала неконкурентоспроможною (до того ж вона сильно забруднювала навколишнє середовище). В 1979-му в Розіньяно закрили крекінг-установку та виробництво мономеру вінілхлориду, а для напряму поліетилену стали завозити етилен танкерами. Для прийому останніх спеціально спорудили причал, що виступав у море на 1,7 кілометра. Перші поставки етилену прибули з французького заводу в Лавері, а потім сировина стала надходити з італійського нафтохімічного комплекс у Пріоло (втім, перелік постачальників не обмежувався лише ними).
В 2001 році власником виробництва поліетилену стало BPSolvay Polyethylene – спільне підприємство Solvay та British Petroleum (BP), а в 2004-му BP повністю викупила його. Втім, вже у 2005-му завод у Розіньяно продали концерну INEOS у складі компанії Innovene. На цей час потужність майданчику вже досягнула 200 тисяч тонн поліетилену на рік.Manufacturing Italia S.p.A Stabilimento di Rosignano Marittimo (LI) SINTESI NON TECNICA
Примітки