Дизайн-менеджмент — це галузь досліджень, що використовує дизайн, стратегію, управління проєктами та методи управління ланцюгами постачання для керування творчим процесом, підтримки культури креативності, та побудови структури й організації дизайну. Метою дизайн-менеджменту є створення та підтримка ефективного бізнес-середовища, у якому організація може досягати своїх стратегічних цілей і місії за допомогою дизайну. Дизайн-менеджмент є комплексною діяльністю на всіх рівнях бізнесу — від операційного до стратегічного — і охоплює весь шлях від етапу відкриття до етапу реалізації. «Простіше кажучи, дизайн-менеджмент — це бізнесовий бік дизайну. Він охоплює поточні процеси, управлінські рішення та стратегії, що уможливлюють інновації й забезпечують створення добре спроєктованих продуктів, послуг, комунікацій, середовищ і брендів, які підвищують якість нашого життя та сприяють успіху організацій». Дисципліна дизайн-менеджменту перетинається з керуванням маркетингом, і стратегічним менеджментом.
Традиційно дизайн-менеджмент розглядали як діяльність, обмежену управлінням дизайн-проєктами, проте з часом він еволюціонував і почав охоплювати інші аспекти організації на функціональному та стратегічному рівнях. Сучасні дискусії зосереджуються на інтеграції дизайн-мислення у стратегічний менеджмент як міждисциплінарного та людиноцентричного підходу до управління. Ця парадигма також акцентує на колаборативному та ітеративному стилі роботи і абдуктивному способі міркування, на відміну від практик, притаманних традиційнішій управлінській парадигмі.
Для багатьох компаній дизайн став стратегічним активом у формуванні , диференціації та якості продуктів. Усе більше організацій застосовують дизайн-менеджмент для вдосконалення діяльності, пов'язаної з дизайном, і для тіснішого поєднання дизайну з корпоративною стратегією.
Розширене визначення
Багатовимірний характер дизайн-менеджменту зумовлює розмаїття поглядів на нього, що ускладнює формулювання єдиного узагальненого визначення; крім того, дизайн-менеджери мають широкий спектр ролей і відповідальностей. До цього додається вплив численних інших чинників, зокрема галузі діяльності, розміру компанії, ринкової ситуації та значущості дизайну в діяльності організації. У результаті дизайн-менеджмент не обмежується однією дизайнерською дисципліною й зазвичай залежить від контексту його застосування в конкретній організації.
На абстрактному рівні дизайн-менеджмент виконує три головні об'єднувальні функції у взаємодії дизайну, організації та ринку. Ці три ролі полягають у тому, щоб:
узгоджувати дизайн-стратегію з корпоративною та/або брендовою стратегією управляти якістю й узгодженістю результатів дизайну між різними дизайнерськими дисциплінами та в їхніх межах (класами дизайну); розвивати нові підходи до користувацького досвіду, створювати нові рішення для потреб користувачів і забезпечувати відмінність від дизайнерських рішень конкурентів.
Додаткові визначення
Визначення пов'язаних термінів
Дизайн
На відміну від однозначних наук, таких як математика, погляд на дизайн, його діяльність або дисципліну не зводиться до загальноприйнятого спільного знаменника. Історичні витоки дизайну є складними, а його природа й досі залишаються предметом активних дискусійRalph, P., and Wand, Y. A Proposal for a Formal Definition of the Design Concept. In, Lyytinen, K., Loucopoulos, P., , and Robinson, W., (eds.), Design Requirements Engineering: A Ten-Year Perspective: Springer-Verlag, 2009, pp. 103—136.. У дизайні існує чітке розрізнення між теорією та практикою. Гнучкий характер теорії дозволяє дизайнерові діяти без обмежень жорсткою структурою. На практиці ж рішення часто пов'язують з інтуїцією. У своїй книзі Класифікація дизайну (1976), Пітер Горб поділив дизайн на три різні класи. Дизайн-менеджмент діє всередині та на перетині всіх трьох класів: продукту (наприклад промисловий дизайн, дизайн паковання, дизайн послуг), інформації (наприклад, графічний дизайн, брендинг, медіадизайн, вебдизайн) та середовища (наприклад, ритейл-дизайн, виставковий дизайн, дизайн інтер'єру).
Менеджмент
Менеджмент у всіх видах бізнесової та організаційної діяльності — це процес об'єднання людей для ефективного і результативного досягнення бажаних цілей і завдань. Менеджмент охоплює планування, , комплектування персоналом, керівництво або спрямування діяльності та організації (групи з однієї чи кількох осіб або інституцій) чи зусиль, спрямованих на досягнення певної мети. Забезпечення ресурсами включає розгортання й управління людськими, фінансовими, технологічними та природними ресурсами. Наприкінці ХХ століття бізнес-менеджмент сформувався як сукупність шести окремих галузей: управління людськими ресурсами, (або виробничий менеджмент), стратегічний менеджмент, маркетинговий менеджмент, фінансовий менеджмент та , відповідальний за . Хоча поділ менеджменту на функціональні категорії в такий спосіб є умовним, він допомагає орієнтуватися в цій дисципліні. Дизайн-менеджмент найбільше перетинається з маркетинговим, і стратегічним менеджментом.
Дизайн-лідерство Дизайн-менеджери часто працюють у сфері ; однак дизайн-менеджмент і дизайн-лідерство є взаємозалежними, а не взаємозамінними. Подібно до менеджменту й лідерства загалом, вони різняться за цілями, способами досягнення цілей, результатами та наслідками діяльності. Дизайн-лідерство веде від формування бачення до змін, інновацій і впровадження творчих рішень. Воно стимулює комунікацію та співпрацю через мотивацію, задає амбіції та окреслює майбутні напрями руху для досягнення довгострокових цілей. Натомість дизайн-менеджмент можна розглядати як більш реактивний підхід, що відповідає на задану бізнесову ситуацію за допомогою конкретних умінь, інструментів, методів і технік. Водночас дизайн-менеджмент може постати й у проактивному та творчому вимірі, як це показано в дослідженнях (див., наприклад, наукову антологію «Management of Design alliances», ред. Брюс і Євнакер). Дизайн-менеджмент потребує дизайн-лідерства, щоб знати, куди рухатися, а дизайн-лідерство потребує дизайн-менеджменту, щоб знати, як туди дістатися.
Історія Під час простеження історії дизайн-менеджменту виникають певні труднощі. Хоча сам термін «дизайн-менеджмент» вперше з'являється в літературі лише у 1964 році, передумови для його виникнення були створені значно раніше. Упродовж свого розвитку дизайн-менеджмент зазнавав впливу низки різних дисциплін — архітектури, промислового дизайну, менеджменту, розроблення програмного забезпечення, інженерії; а також таких рухів, як теорія систем і методології проєктування. Тому його не можна безпосередньо звести ані лише до дизайну, ані лише до менеджменту.
Бізнес
Управління естетикою продуктів і корпоративним дизайном (ранні внески)
Ранні внески в дизайн-менеджмент показують, як різні дизайнерські дисципліни координувалися для досягнення бізнес-цілей на корпоративному рівні, а також засвідчують раннє розуміння дизайну як конкурентної сили. У цьому контексті дизайн сприймався переважно як естетична функція, а дизайн-менеджмент здійснювався на рівні проєктного планування.
Практика дизайн-менеджменту з метою досягнення бізнес-цілей уперше була задокументована у 1907 році. () був заснований у Мюнхені дванадцятьма архітекторами та дванадцятьма комерційними фірмами як підтримувана державою ініціатива, покликана посилити конкурентоспроможність Німеччини у змаганні з Великою Британією та Сполученими Штатами шляхом інтеграції традиційних ремісничих практик із промисловими методами масового виробництва. Німецький дизайнер і архітектор Петер Беренс створив повну (логотип, дизайн продукції, маркетингові комунікації, архітектуру будівель компанії тощо) для компанії Allgemeine Elektrizitäts Gesellschaft (далі — AEG), і вважається першим в історії лідером корпоративного дизайн-менеджменту. Його робота для AEG стала першою масштабною демонстрацією життєздатності та ефективності ініціатив і цілей Werkbund і може розглядатися як перший внесок у дизайн-менеджмент.
У наступні роки компанії почали застосовувати принципи корпоративної ідентичності та корпоративного дизайну для підвищення впізнаваності серед споживачів і диференціації від конкурентів. Компанія Olivetti здобула відомість завдяки особливій увазі до дизайну в межах своєї корпоративної дизайнерської діяльності. У 1936 році Olivetti запросила до свого рекламного відділу, а було підвищено з підрозділу продуктового дизайну з метою розвитку дизайну як цілісної корпоративної філософії. У 1956 році, натхненний переконливим характером бренду Olivetti, генеральний директор IBM Томас Вотсон-молодший, залучив американського архітектора та промислового дизайнера для розроблення загальнокорпоративної IBM Design Program, що поєднувала узгоджену бренд-дизайн-стратегію з системою дизайн-менеджменту для керування та контролю комплексних елементів брендової ідентичності: продуктів, графіки, виставкових експозицій, архітектури, інтер'єрів і творів образотворчого мистецтва. Ця програмна ініціатива Нойєса, до якої він залучив та як консультантів, вважається першою комплексною програмою корпоративного дизайну в СШАBruce, G., (2006) Eliot Noyes, London: Phaidon Press Limited.. До 1960-х років і протягом цього десятиліття дискусії в дизайнерській спільноті зосереджувалися на ергономіці, функціоналізмі та корпоративному дизайні, тоді як у сфері менеджменту обговорювалися концепції «точно в строк» (), загального управління якістю та специфікації продуктів. Основними провідниками ідей дизайн-менеджменту того часу були AEG, Баугауз, HfG Ulm, , Deutscher Werkbund, Olivetti, IBM, а також Петер Беренс і .
Системний дизайн-менеджмент (1960–1970-ті роки) У 1960-х роках на діяльність дизайнерів значно впливав промисловий контекст, оскільки дискусія про дизайн еволюціонувала від уявлення про нього як про суто естетичну функцію до активної співпраці з індустрією. Дизайнерам доводилося працювати в команді з інженерами та маркетологами, а дизайн почали сприймати як одну зі складових процесу розроблення продукту. У перші роки дизайн-менеджмент перебував під сильним впливом системних наук і становлення (зокрема «періоду розквіту дизайн-методологій» у Німеччині, США та Великій Британії), адже його головні теоретики мали архітектурну освіту. Ранні обговорення дизайн-менеджменту значною мірою спиралися на англосаксонську літературу (наприклад, роботи Майкла Фарра та ), методологічні дослідження в галузі (зокрема діяльність HfG Ulm і ), а також на теорії з бізнес-досліджень. Дизайн-менеджмент зосереджувався на двох ключових питаннях: як розробляти корпоративні системи планування цілей; як розв'язувати проблеми методологічного опрацювання інформації.
Для структурування процесів і управлінських рішень компаній з метою успішного були розроблені інструменти та контрольні списки. У цей період основними діячами у сфері дизайн-менеджменту були Майкл Фарр, Горст Ріттель, HfG Ulm, Крістофер Александер, Джеймс Пілдіч, , Петер Горб, Інститут дизайн-менеджменту та Королівське товариство мистецтв. Дискусії в межах дизайнерських дисциплін були зосереджені на науці про дизайн, дизайн-методології, заплутаних проблемах, ульмській методології, взаємозв'язку дизайну та бізнесу, новому німецькому дизайні, а також на семіотичних і сценарних техніках.
Управління дизайном як стратегічним активом (1980-ті — 1990-ті роки) У 1980-х роках низка керівників усвідомила економічний ефект дизайну, що призвело до зростання попиту на дизайн-менеджмент. Оскільки компанії не були впевнені, як саме управляти дизайном, виник ринок консалтингових послуг, зосереджених на допомозі організаціям в управлінні процесом розроблення продуктів — зокрема етапами маркетингових досліджень, формування продуктових концепцій, проєктів, комунікацій і виведення на ринок, а також позиціюванням продуктів і компаній.