Електрохімічний завод у Папіньо (Papigno) – колишнє підприємство у італійському регіоні Тоскана.
Завод карбіду кальцію (що в ті часи відігравав важливу роль у індустрії освітлення як джерело ацетилену) ввела в дію в Папіньо у 1901-му компанія Società Italiana per il Carburo di Calcio Acetilene e altri Gas (SICCAG), яка за чотири роки до того вже запустила за кілька кілометрів на схід подібний виробничий майданчик у Коллестатте. Технологічний процес передбачав плавку вапна з вугіллям в електропечах, тому SICCAG спорудила поруч ГЕС Папіньо потужністю 10 МВт, яка в 1906 – 1907 роках була модернізована до показника в 14 МВт. Необхідний для випалу вапна вапняк мав місцево походженні з кар'єру на горі Монте-Сант-Анджело, водночас, хоча однією з передумов розвитку в Тоскані промисловості були запаси бурго вугілля, необхідне для карбідного заводу в Папіньо високоякісне вугілля закуповували в Англії.
Первісно використовували печі потужністю не більше за 0,5 МВт, які споживали 4,5 тисячі кВт-год на тонну карбіду. В подальшому їх замінили більш потужні та досконалі печі, а споживання електроенергії на тонну карбіду вже у 1910-му знизилось до 3 тисяч кВт-год. При цьому вже у 1903 році завод в Папіньо виробляв 50 тонн карбіду кальцію на добу (втім, варто відзначити, що для залежних від гіроенергії карбідних заводів зазвичай було властиве сезонне виробництво). В 1910-му в Папіньо та Коллестатте (що мав електростанцію потужністю 7,5 МВт) сукупно виробили 36 тисяч тонн карбіду.
Є відомості, що вже у 1907 році в Папіньо почали випуск азотного добрива – цианаміду кальцію, яке отримували плавкою карбіду кальцію в атмосфері азоту.
В 1922-му унаслідок злиття компаній Società degli Alti Forni, Fonderie e Acciaierie di Terni (володіла сусіднім металургійним комбінатом у Терні) та SICCAG новим власником заводу в Папіньо стала Terni Società per l'Industria e l'Elettricità. Проведена після цього реорганізація залишила в Папіньо в роботі трифазні печі потужністю 5 МВт та 7 МВт та батарею з восьми печей потужністю по 1 МВт. Станом на 1937 рік загальна потужність печей майданчику становила 70 МВт.
В 1929 році в межах оптимізації виробничих потужностей Terni Società per l'Industria e l'Elettricità закрила заводи у Коллестатте та Нарні, зосередивши все виробництво карбіду та цианаміду кальцію на майданчику в Папіньо. Що стосується виробничої потужності, то станом на 1930 рік в Папіньо могли щорічно продукувати 100 тисяч тонн карбіду кальцію та 85 тисяч тонн цианаміду кальцію. Станом на 1940 рік потужність заводу по цианаміду кальцію складала вже 150 тисяч тонн (інше джерело вказує для цього періоду навіть ще більший показник – 200 тисяч тонн).
В 1930-му той же власник запустив у Нарні кохксохімічний завод, вироблений яким кокс міг щонайменше частково замінити необхідне в Папіньо високоякісне вугілля. Втім, в 1944-му на тлі Другої світової війни нестача сировини призвела до повної зупинки заводу, крім того, він зазнав пошкоджень від бомбардувань та розграбування при відступі німців. Віновлення заводу почалось у 1945 році і в 1950-му майже вдалось досягнути довоєнного рівня.
З плином часу світова карбідна промисловість занепала, оскільки і в освітленні, і у виробництві азотних добрив з’явились значно ефективніші технології. До того ж негативний вплив справила проведена в першій половині 1960-х років націоналізація гідроелектроенергетики.
З 1964-го майданчик в Папіньо належав компанії Terni Industrie Chimiche, що спершу відносилась до металургійної групи Società Finanziaria Siderurgica (Finsider), а вже у 1967-му перейшла до Eni.
У підсумку в 1973 році електрохімічний завод в Папіньо закрили і лише його установка для виробництва кисню та водню використовувалась до середини 1980-х років для задоволення потреб металургійного комбінату в Терні.
Примітки