Ме́рі Е́ліс Мак-Ві́нні (; 10 серпня 1922 — 17 березня 1980) — американська біологиня, професорка Університету Де Поля та авторитетна фахівчиня з криля. Родом із Чикаго, вона стала першою жінкою, яка провела два місяці в антарктичних водах на борту дослідницького судна NSF USNS Eltanin. Згодом Національний науковий фонд (NSF) дозволив їй перезимувати на станції Мак-Мердо, і в 1974 році вона стала першою американкою, яка обійняла посаду головного наукового співробітника на антарктичній дослідницькій станції.

Освіта та рання кар'єра Мері Еліс Мак-Вінні отримала ступінь бакалавра та магістра біології в Університеті Де Поля у 1944 та 1946 роках відповідно. Вона почала викладати в Університеті Де Поля у 1946 році на кафедрі біологічних наук як асистентка аспіранта, а з 1966 по 1968 рік була головою кафедри. Ступінь доктора отримала в Північно-Західному університеті у 1952 році.

Наукова кар'єра У 1962 році вона та її наукова асистентка Філліс Марціняк були обрані Національним науковим фондом (NSF) для двомісячного плавання на судні USNS Eltanin (Круїз 6, 24 листопада 1962 – 23 січня 1963) в Антарктиці. Їхній план полягав у вивченні «впливу температури води на фізіологію линяння ракоподібних», а саме, як фізіологія криля дозволяє йому процвітати в такому екстремальному середовищі.

Вона здійснила чотири круїзи на Eltanin у 1965, 1967, 1969 та 1970 роках, ставши першою жінкою-науковицею, яка плавала в антарктичних водах. У 1965 році Університет Дьюка запровадив спільну океанографічну програму в Морській лабораторії за участі доктора Мак-Вінні. Програма фінансувалася NSF і була доступна для Дьюка та інших університетів-партнерів, включаючи Пол, Сіті-коледж Нью-Йорка, Інститут морських наук Вірджинії та університети Теннессі.

У 1972 році Мак-Вінні була призначена першою жінкою-головним науковим співробітником на Eltanin. До 1969 року антарктичні програми США були виключно чоловічими, але в 1974 році Мак-Вінні та її наукова асистентка Мері Оділь Кахун стали першими жінками-науковицями, які перезимували на станції Мак-Мердо, найбільшій і найдоступнішій станції в Антарктиді, разом зі 128 чоловіками. Протягом літнього сезону 1975-76 років вона була першою жінкою-науковицею, яка працювала на станції Палмер. Її кар'єра включала одинадцять поїздок до Антарктики, понад п'ятдесят опублікованих наукових робіт та багато презентацій результатів досліджень. Улітку 1977–78 та 1978–79 років Мак-Вінні вдалося зберегти криль живим у проточному резервуарі з морською водою. Під час спостережень було виявлено, що криль стає меншим і менш статевозрілим на вигляд після нересту, явище, яке називається «регресією». Вона визначила, що це є результатом того, що тваринам доводиться постійно плавати з обмеженою кількістю їжі взимку. Мак-Вінні також провела значну кількість досліджень у галузі змін, опосередкованих екдизоном у річкових раків. Однією з таких змін є линяння. Мак-Вінні зазначила, що процес линяння річкових раків необхідний для росту організму і призводить до зниження рівня органічних речовин на стадіях передлиняння. Вона також ретельно встановила, що у річкових раків перед линянням регулярно спостерігається вищий рівень амінокислот у різних тканинах, ніж під час міжлиняного періоду.

Мак-Вінні також зосередила значну частину своїх досліджень на процесах дихання антарктичного копепода R. gigas. Під час австральної зими Мак-Вінні вимірювала споживання кисню та виділення вуглекислого газу копеподами. Виявивши, що рівень кисню був нижчим, ніж у зразків з нижчих широт, вона дійшла висновку, що було розроблено новий тип метаболічної адаптації для створення двох періодів розмноження.

Вона провела три роки перед своєю смертю у 1980 році, подорожуючи світом, читаючи лекції про різні аспекти криля та збираючи велику бібліографію. Вона померла від пухлини мозку 17 березня 1980 року.

Спадщина На її честь названо антарктичну гірську вершину Пік Мак-Вінні. Морський науковий центр імені Мері Еліс Мак-Вінні на станції Палмер також названо на її честь. У червні 1980 року вона була посмертно нагороджена найвищою нагородою Університету Де Поля, Премією Via Sapientiae, за її відданість викладанню та наукові досягнення.

Примітки

Подальше читання

McWinnie, M.A. Euphausiacea Bibliography : a World Literature Survey (1981), Pergamon Press