Битва при Кілі (, ) — битва, яка відбулася в 1299 році між військами монгольського Чагатайського улусу та Делійського султанату. Монголи, очолювані ханом , вторглися до Індії, маючи намір завоювати Делі. Коли вони розташувалися табором у Кілі поблизу Делі, делійський султан Алауддін Хілджі очолив армію, щоб зупинити їхнє просування.
Генерал Алауддіна атакував монгольський загін під командуванням Хіджлака без дозволу Алауддіна. Монголи обманною втечею змусили Зафар-хана кинутися за ними від табору Алауддіна, а потім влаштували засідку на його загін. Перед смертю Зафар-хану вдалося завдати монгольській армії важких втрат. Через два дні монголи вирішили відступити.
Передісторія Делійським султанатом правив Алауддін Хілджі, який зайняв трон Делі після вбивства свого дядька Джалал-уд-діна Хілджі в 1296 році. Чагатайське ханство контролювало Центральну Азію, а його лідером з 1280-х років був Дува-хан, другий за рангом командувач Кайду Чагатайського улусу. Дува активно діяв в Афганістані та намагався поширити монгольське правління на Індію. Намісник Негударі Абдулла, син правнука Чагатай-хана, вторгся зі своїми військами до Пенджабу в 1292 році, але їхній авангард під командуванням Улгу був розбитий і взятий у полон попередником Алауддіна, Джалал-уд-діном Хілджі. Близько 4000 монгольських солдатів (яких у Делі називали моголами), які здалися, прийняли іслам. Передмістя, в якому вони жили, отримало доречну назву Могалпура. Чагатайські тумени кілька разів зазнавали поразки від Делійського султанату в 1296—1297 роках. Після цього монголи неодноразово вторгалися в північну Індію. Принаймні двічі вони приходили з великими арміями.
Під час правління Алауддіна, монгольський нойон Кадар здійснив взимку 1297-98 років. Він був розбитий генералом Алауддіна, Улуг-ханом і змушений відступити. 1298-99 років, яке очолюване Салді, було зірвано генералом Алауддіна, Зафар-ханом. Після цієї принизливої поразки монголи розпочали третє вторгнення, з повною підготовкою, маючи остаточний намір завоювати Індію.
Монгольський марш Наприкінці 1299 року Дува, правитель монгольського Чагатайського ханства, відправив свого сина завоювати Делі. Монголи мали намір завоювати та керувати Делійським султанатом, а не просто здійснювати на нього набіги. Тому під час свого 6-місячного походу до Індії вони не вдавалися до грабунку міст та руйнування фортів. Ночами їх переслідували загони делійських генералів, розміщених на прикордонних постах, таких як Мултан та . Монголи хотіли зберегти свої сили для битви при завоюванні Делі та уникали зіткнень з цими генералами. Генерал Алауддіна Зафар-хан, який перебував у поселенні Кухрам, відправив гінця, запросивши Кутлуг Хваджу на битву. Однак загарбник відмовився від пропозиції, заявивши, що «царі воюють лише з царями». Він запросив Зафара вийти на битву проти нього під прапором свого господаря Алауддіна в Делі.
Монголи розташувалися табором у місцевості Кілі, приблизно за 10 км від передмість Делі. Коли звістка про їхнє прибуття досягла околиць, люди з прилеглих районів почали переселятися до безпечного місця укріпленого міста Делі. Вулиці, ринки та мечеті міста стали переповненими. Торговельні каравани, що прямували до Делі, були зупинені монголами. В результаті ціни на товари в Делі значно зросли, що спричинило страждання місцевого населення.
Приготування Алауддіна Схоже, що Алауддін отримав звістку про монгольське вторгнення лише після того, як загарбники переправилися через річку Інд. За словами індійського літописця XIV століття , у нього було лише 1-2 тижні, щоб підготуватися до битви. Він негайно надіслав послання різним губернаторам провінцій з проханням надіслати підкріплення до Делі.
Алауддін розбив військовий табір поблизу форту Сірі, на березі річки Джамна, та скликав своїх офіцерів. Алаул Мулк, його дядько та котвал Делі, порадив йому вдатися до дипломатії та переговорів, замість того, щоб ризикувати своїм королівством. Алауддін відхилив пораду, стверджуючи, що якщо він проявить слабкість, то широка громадськість та воїни втратять до нього повагу. Він публічно оголосив про свій намір вирушити на Кілі та боротися з монголами.
Алауддін залишив Алаула Мулка відповідальним за Делі, наказавши йому передати ключі від воріт палацу переможцю битви. Після того, як Алауддін відбув до Сірі, Алаул Мулк зачинив усі ворота Делі, крім Бадаюнських. Бадаюнські ворота залишалися відкритими для втечі до Доабу в разі поразки Алауддіна.
Армії
Монгольська армія Політичний мислитель та літописець Делійського султанату XIV століття в одному місці своєї хроніки називає чисельність монгольської армії 100 000 воїнів, а в іншому — 200 000. Історик Банарсі Прасад Саксена вважає цю цифру сумнівною, стверджуючи, що Кутлуг Хваджі було б важко знайти провізію для такої великої армії під час її подорожі до Індії. Історик Олександр Мікаберідзе оцінює, що монгольська армія в битві налічувала 100 000 чоловіків.
Монгольська армія була організована в чотири основні підрозділи:
Ліве крило під командуванням Хіджлака (або Хаджлака). Центральне крило, яким командував сам Кутлуг Хваджа. Праве крило під командуванням Тамар Буги. Підрозділ із 10 000 солдатів, що ховався в засідці, під командуванням Таргі.
Серед інших офіцерів монгольської армії були Ісакілба, Кійя та Утна.
Армія Делі За даними історика XVI століття , армія Делі налічувала 300 000 коней та 2700 слонів. Історик вважає цю цифру завищеною. Мікаберідзе стверджує, що армія Алауддіна Хілджі в битві налічувала лише 30 000 осіб.
Делійська армія була організована у п'ять основних підрозділи:
Ліве крило під командуванням Нусрат-хана Праве крило під командуванням Хізабруддіна Зафар-хана та підтримане індуїстськими воїнами Центральний підрозділ під командуванням самого Алауддіна Хілджі Підрозділ під командуванням Аката Хана, розміщений перед підрозділом Алауддіна Підрозділ під командуванням Улуг-хана, розміщений в тилу підрозділу Нусрат-хана для підкріплення.
Перед кожним загоном було розміщено по 22 слони, щоб вони діяли як буфер проти монгольського наступу.
Делійська армія простягалася на кілька миль, що ускладнювало для Алауддіна централізоване управління нею. Тому він видав суворий наказ, що жоден офіцер не повинен зрушуватися зі своєї позиції без його вказівок: покаранням за порушення цього наказу було обезголовлення.
Літописець XIV століття Ісамі згадує, що перед битвою Кутлуг Хваджа відправив чотирьох посланців до Алауддіна, заявивши, що така армія є безпрецедентною в Індостані. Він попросив Алауддіна дозволити його посланцям обійти табір армії Делі та дізнатися імена його головних офіцерів. Алауддін дав дозвіл, і посланці доповіли Кутлуг Хваджі.
Битва Місце битви в Кілі було обмежене з одного боку річкою Джамною, а з іншого — чагарниковою місцевістю.
Смерть Зафар-хана Алауддін мав відносно мало часу для підготовки до битви, тому він хотів затримати битву. Він очікував прибуття більшої кількості підрозділів підкріплення зі сходу. Він також сподівався, що затримка призведе до того, що вже втомлені монголи зазнають нестачі провізії та відступлять. Однак генерал Алауддіна Зафар-хан атакував загін Хіджлака без дозволу Алауддіна.
Загін Хіджлака вдав, що відступає, що було поширеною монгольською стратегією. Зафар-хан швидко переслідував ворожих солдатів, змушуючи своїх піхотинців залишатися позаду. Навіть його кіннота насилу встигала за його темпом. Після того, як він пройшов за армією Хіджлака 18 (приблизно 55 км), він зрозумів, що у нього залишилося лише 1000 вершників. Тим часом монгольський загін Таргі подолав відстань в 3 км позаду загону Зафар-хана, та заблокував його повернення до табору Алауддіна. Алауддін не послав жодного підрозділу на підтримку. Згідно з «Зафарул-валі», історичної праці історика XVII століття Хаджі ад-Дабіра, Улуг-хан мав неприязнь до Зафар-хана і тому не повів свій загін підкріплення йому на допомогу.
Зафар-хан порадився зі своїми офіцерами Усманом Ахур-бегом, Усманом Яганом, Алі-шахом Рана-і-Пілем та іншими. Вони зрозуміли, що не зможуть повернутися, і навіть якщо вони це зроблять, Алауддін покарає їх за невиконання його наказів та за боягузтво. Тому вони вирішили померти в бою. Згідно з хронікою «Таріх-і-Фіруз Шахі» Зіяуддіна Барані, Кутлуг Хваджа запропонував Зафару можливість здатися, пообіцявши відвести його до Чагатайського ханства, де до нього ставилися б з більшою пошаною, ніж при дворі в Делі. Однак Зафар-хан відмовився від цієї пропозиції.
Згідно з історичними працями індійського історика XIV столітті , Зафар-хан та його соратники зуміли вбити 5000 монголів, втративши лише 800 людей. Після цього Зафар-хан вчинив останній опір зі своїми 200 воїнами, що вижили. Після того, як його коня було вбито, він бився пішки та вступив у рукопашний бій з Хіджлаком. Він був убитий стрілою, яка пробила його обладунки та пронизала його серце.
Відступ монголів Син Зафар-хана, Ділер-хан, також очолив атаку проти монголів, змусивши Тамар Бугу відступити. Він переслідував відступаючу монгольську армію, солдати якої обсипали їх стрілами під час свого відступу. Монголи також розпочали атаку на центр Делійської армії, яку було відбито підрозділом Алауддіна, що призвело до загибелі великої кількості монгольських солдатів.
Смерть Зафар-хана викликала відчай серед делійських офіцерів. Наступного ранку офіцери Алауддіна порадили йому відступити до Делі та битися з безпечного форту. Алауддін відхилив пораду, стверджуючи, що війська Зафар-хана постраждали через свою непокору. Він заявив, що якщо йому доведеться рухатися, то він рухатиметься лише вперед. Тим часом Кутлуг Хваджа все ще неохоче розпочинав атаку, і другий день закінчився без жодних значних військових дій.
Третій день також закінчився без жодних бойових дій, і вночі монголи відступили на свою батьківщину. Алауддін дозволив їм безпечно відступити, а потім повернувся до Делі.
За словами Барані, напад Зафар-хана викликав жах серед монголів, що й стало причиною їхнього відступу. Однак сучасний історик Пітер Джексон припускає, що монголи відступили, бо Кутлуг Хваджа був тяжко поранений; він помер під час зворотного шляху на батьківщину.
Наслідки Хоча Зафар-хан загинув у битві, Алауддін обурювався тим, що він не виконав королівських наказів. Ніхто при королівському дворі не хвалив його хоробрість; навпаки, Алауддін засуджував його безрозсудність і непокору. Ім'я Зафар-хана було опущено в наступних королівських хроніках, написаних за часів правління Алауддіна. Наприклад, у «Хазайнул Футух» Аміра Хусроя про нього не згадується.
Монголи знову вторглися до Індії у 1303, 1305 та 1306 роках, але не змогли перемогти армію Делійського султанату.
Примітки
Бібліографія
Посилання Опис вторгнення Кутлуг Хваджі літописцем XIV століття Зіаддіном Барані (англійський переклад Мохаммеда Хабіба)