Чагатайський улус — загальна назва азійських областей, що склали за розподілом 1224 року спадкову частку сина Чингісхана Чаґатая і його роду. До улусу входили Мавераннахр, Семиріччя та Кашгар.
Назва Під час утворення називався Чагатайським улусом, в подальшому також відомий як Чагатайське ханство та Улус Думдаду Монгол (Середня Монгольська імперія)Matsui, Dai（松井太） (2009). "Dumdadu Mongγol Ulus, The Middle Mongolian Empire". In Rybatzki, Volker; Pozzi, Alessandra; Geier, Peter W.; Krueger, John R. (eds.). The Early Mongols: Language, Culture and History: Studies in Honor of Igor de Rachewiltz on the Occasion of His 80th Birthday. Bloomington, Indiana University., p. 111. Каталонський атлас 1375 року називає територію, що відповідає Чагатайському ханству, «Imperium Medorum», що є можливою альтернативною назвою «Imperium Medium» (серединна імперія)Matsui 2009, pp. 114–115. Середньою імперією також називавав Чагатайський улус мусульманський мандрівник Ібн БатутаMatsui 2009, p. 115.
Історія Заснування У другій половині XIII на початку XIV ст. важливим торговим шляхом із Середньої Азії на Алтай (Казалінський район, Кизилординська область, Казахстан) та Монголію були шляхи через Семиріччя.
У 1219 році під час монгольського завоювання Чингісхан захопив Мавераннахр та державу Хорезмшахів.
У 1227 році, перед смертю, він передав західні землі Центральної Азії своєму другому синові Чаґатаю, який заснував державу, відому під назвою Чагатайський улус.
У 1225 році в Мавераннахрі керування у грошовій справі отримав податковий відкупник Махмуд Ялавач (1225-1238), призначений ханом Уґедеєм.
У 1238 році Чаґатай змістив Махмуда, передавши керування у відкупі податків синові Махмуда, Масуд-беку (1238-89). Також його було призначено вести грошову справу і в МавераннахріТимур Ермаганбеков. "История Казахстана".
Протистояння з Джучидами і Тулуїдами Після курултаю у 1251 році ханом Монгольської імперії став Мунке, який одразу ж стратив дорослих представників династії Чагатаїв. Улус поділили Мунке і Батий, до якого відійшов Мавераннахр.
У 1260-х онук Чагатая Алгу відновив владу Чагатаїв в улусі. 1266 року лус стає незалежним, а Алгу приймає титул хана. Наступники Алгу Мубарек і Барак, прагнучи до тісніших зв'язків з населенням осілих областей, прийняли іслам.
У 1266 році в Мавераннахрі з Семиріччя була перенесена ханська ставка й переселені деякі монгольські роди, у тому числі джалаїри і барласи. На західній частині Середньої Азії у 1266 році Хорезм отримав фактичну незалежність від Монгольської імперії. Водночас у Чаґадайському улусі поміж чингізидами виник конфлікт через розподіл влади. На трон претендували одразу декілька чингізидів. Хан Хайду, що правив в Імілі (поблизу сучасної Алмати), вимагав від свого суперника Хубілая титул Великого хана і володарства над землями Великого ХорасануКараев О. Чагатайский улус. Государство Хайду. Могулистан. – Бишкек, 1995..
Навесні 1269 року в Таласі поміж уґедейським ханом Хайду та чаґадайським Барак-ханом уклалася угода, згідно з якою Хайду дісталося управління в Східному ТуркестаніМ. Rossabi. The Middle Kingdom and its neighbors, 10th-14th centuries// Berkeley : University of California Press, ©1982. ISBN 9-7805-200-438-31.
Війни з Хулагуїдами У 1269—1270 роках під час першого захоплення чагатайськими військами Барак-хана Газні та інших міст у східному Хорасані караунаси-нікудерійці присягнулися на вірність хану. У ті роки еміром Нікудером Ясавуром (1262—1321), племінником Чагатая, була заснована Нікудерійська Орда в східній частині улусу Хулагу. Центральними містами Нікудерійської Орди були області Кабул і Кандагар. У військовому союзі з чагатаїдами нікудерійці час від часу керували Хорасаном під ханським наглядом.Арапов А.В. Караунасы-никудерийцы и их роль в чагатайской истории // Общественные науки Узбекистана. – Ташкент, 2004, № 2-3, C. 61- 67..
Наприкінці 1272 року перський ільхан Абака послав до Хорезму та Мавераннахру армію, яка розграбувала Урґенч і Хіву і увійшла до Бухари 29 січня 1273 року, де протягом 7 днів все було розграбовано та спалено. Після відходу агресорів емір Мавераннахра Масуд-бек очищав міста від руїн, які з'являлися кожного разу після громадянських війн конкуруючих чингізидів. Він продовжував відновлювати міста аж до своєї смерті в жовтні-листопаді 1289 рокуE. van Donzel, Islamic desk reference: compiled from The Encyclopaedia of Islam, Leiden: E. J. Brill, 1994. ISBN 90-04-09738-4.
1282 року, на початку правління хана Дуви, поміж Дувою і Хайду виник союз співволодіння. У 1287-1288 роках вони володіли удвох у Хорезмі, Андижані, Алмалику, Янгі, Таразі, Оші, Маргілані, Муґалаку. А також одноосібні володіння цих двох чингізидів: Самарканд, Бухара, Шаш, Отрар, Алмати, Іміл, Кашгар, Пуладі, Хотан, Орду-Базарі, Кенджід, Тараз. Пізніше в Худжанді та Хорезмі володарював Хайду, у Термезі, Бадахшан, Хості та Газні — ДуваПетров П.Н. Нумизматическая история Чагатаидского государства 668/1270-770/1369 гг. Казань, 2007. Ст. 379.
Після смерті Дуви хан Есен-Бука (1310-1318) відновив грабіжницькі походи і в 1312-1313 роках здійснив набіг на Хорасан. У відповідь війська ільхана Олджейту (1304-1316) в союзі з Ясавуром Нікудері пограбували Мавераннахр і захопили південні чагатайські володіння. Війна двох улусів у 1313-1315 роках велася на території Хорасану. Чагатайська армія двічі вторгалася в ці області, захопила околиці Герата, а в 1315 році здобула важливу перемогу при Мургабі. У 1316-1320 роках караунаси на чолі Ясавуром Нікудері були одними із головних військово-політичних сил Центральної Азії.
Спроби реформ і криза 1321 року відбулася адміністративна та фінансова реформа Кепек-хана, яку продовжив хан Тармаширін. Але його проісламська політика виклинала обурення серед беків східних чагатайських племен. Вони звинуватили його у відступі від Великої Яси, Чингіз-хана і, загалом, у тому, що він перестав збирати курултай Чингизидів. Східні чагатаїди підняли заколот і обравши на курултаї 1333-1334 років свого хана Бузана, виступили під його керуванням на землі Мавераннахру. Тармаширін намагався втекти, але був схоплений. За твердженням Ібн Батути йому вдалося згодом втекти до ІндіїИбрагимов Н. Ибн Баттута и его путешествия по Средней Азии. - М., 1988. Після цього ханська ставка чагатаїдів була перенесена в Семиріччя, що означало зміщення політичного центру улусу на схід у неісламські землі. Після смерті хана Тармаширіна (1334 рік) Нікудерійська Орда припинила своє існування.
1334 року, в союзі з гератським еміром Му'ізз ад-Дін Картом (1331-1370) та термезьким еміром Ала ал-Мулком, чагатайський емір Алі-Султан розбив війська Бузан-хана, що вів агресивну політику щодо мусульман, а самого Бузун-хана було повішено на струні з лука. На деякий період поміж Чагадайським улусом та Могулістаном виникло перемир'я, а на ханському троні посіли хани із роду Нікудера.
Розпад улусу У подальші роки були спроби різних ханів зміцнити єдність чагатайських володінь, однак вони не змогли усунути подальшої феодальної роздробленості. Близько 1340-х років Чагатайський улус фактично розпався на західну та східну частини. 1347 року проти Казан-хана повстав амір Казаган, якому вдалося здобути перемогу в битві біля Карші. Казаган захопив владу й висунув підставного хана спочатку з роду Кайду, а потім з роду Дуви. Східні чагатаїди, не визнавши Казагана, проголосили свого хана й утворили самостійну державу — Могулістан.
Могулістан та Мавераннахр
У 1360-х роках хан Туглуг-Тимур здійснив спробу об'єднати східні та західні частини колишньої держави Чагатаїдів. Після смерті в 1363 році його спадкоємці володіли лише східною частиною, а контроль над Могулістаном оскаржувався поміж чагатаїдами та тимуридами — еміром Хусейном та Тимуром. Перемога Тимура над Хусейном закінчилася пануванням першого над Могулістаном (1369—1405). Але на ханському троні він поставив свою маріонетку — хана Ілля-Ходжу. У 1388 році Тимур зруйнував Куня-Ургенч і підпорядкував собі весь ХорезмИбатов А. Қутбтың «Хусрау уа Шірін» поэмасының сөздігі (XIV ғасыр). Алматы: Гылым, 1974. 280 с..
Східна частина Мавераннахру зберігалася протягом кількох століть під владою нащадків Туглу-Тимура. На початку XVI ст. спадкоємці розділили поміж собою землі і східна частина розпалася на декілька держав: Східний Могулістан (Турфанське ханство) під орудою Ахмед-Алака і Західний Могулістан (Ташкентське ханство) на чолі із Махмуд-ханом. 1508 року вдалося об'єднати Могулістан, але вже 1513 року почався його розпад.
1514 року зі Східного Могулістану виокремилося Яркендське ханство (відоме як Могулія), яке до 1570 року захопила значну частину Східного Могулістану, решту було зайнято ойратами або визнали зверхність імперії Мін. У 1678-1680 роках останнє незалежне Яркендське ханство було завойоване військами Джунгарського ханства René Grousset (1970). The Empire of the Steppes: A History of Central Asia. New Brunswick, N.J: Rutgers University Press. ISBN 978-0-8135-1304-1 .
Населення Поділялося на кочове, переважно монгольське і монголо-тюркське, населення й осіле населення, що опинилося під владою монголів. Монгольськими племенами були апарді, арлат, бадахшан, барлас, бесуд, боролдай, джалаїр, караунас, каучин, кипчак, сулдуз, ясауріManz B.F. The Rise and Rule of Tamerlane. Cambridge: Cambridge University Press, 1989, р. 154–165. Особливе значення серед мали чотири племені: арлат, джалаїр, каучин і барлас. Ці племені і сулдуз спочатку отримали прізвище чагатаїв, а інші племена звалися монголамиМуизз ал-ансаб. Рукопись Национальной библиотеки (Франция). Р. 67, л.29аб.
Столиці З 1224 до 1266 року столицею було місто Алмалик. Потім його було перенесено до Самарканду, звідки 1318 року столицею стало місто Карші. 1326 року її повренуто до Самарканду. 1331 року перенесено до Бухари. 1339 року знову повернуто до Алмалику. З 1342 року столицю переносять до Занжир Сараю. 1348 року столицею знову стає СамаркандРаимкулов Абдисабур Аззамович. Древние и средневековые кочевнические города Кашкадарьи (Узбекистан) // Археология евразийских степей. — 2022. — № 3. — С. 36—43. — ISSN 2587-6112.
Устрій Усі влада належала ханові, який втім зазвичай радився з монгольськими аристократами (нойонами) і полководцями. Для вирішення важливих вопросів з 1266 року, коли улус став незалежним, став збиратися власний курултай. Найближчими радниками були карачар-нойони. Нижчі них розташовувалися звичайні нойони. В подальшому у західній частині улуса нойонів замінили еміри.
За перших правителів намісниками були даругачі, яким допомагали танмачі, що займалися військовими справами. територію було поділена на «десятки» і «тисячі». Дува провів адміністративну реформу, внаслідок чого улус було поділено на тьми (тумени) на чолі із темниками. Темник став намісником над територіями: в Мавераннахрі, Хорезмі, Кашгарії й Хотану. Намісник мав проводити перепис населення, набирати вояків з місцевого населення, організувати поштову службу, збирати данину, доставляти послуги та податки до хана, контролювати місцеву адміністрацію. Йому допомагав сагіб-диван (очільник фінансів). Прямими виконавцями темників були даруги (в лючових містах і для безпосереднього контролю над місцевими беками) і баскаки (податковці і митарі). Намісникам підпорядковувалися місцеві очільники (дрібні беї, беки, меліки, садри, племенні вожді тощо), що існували ще за часів Держави Хорезмшахів і найманів. Їм у підтвердженні статусу надавалися ярлики і пайцзиЧистяков О.Н., Новицкая Т. Е., Дюков Л. В., Таукелев А. Н. История отечественного государства и права. Часть 1. — Юрайт (Москва). — С. 88—106..
Адміністративна реформа Кепека, хоча і не скасувала місцеві дрібні бекства й мелікства з їхніми володарями, але мала певний вплив на благоустрій місцевого населення Чагатайського улусу. Згідно реформи землеробні оази Мавераннахру були розділені на адміністративні одиниці — тумани за керуванням монгольських нойонів, які мали прибувати до Мавераннахру із ханом.
Список ханів Чаґатайського улусу
Чаґатай, володар Великої Яси, засновник Чагатайського улусу (1225—1242)