Хімічний завод у Апуанії (Rumianca) – колишнє підприємство хімічної промисловості на півночі Італії, що належало компанії Rumianca.
Наприкінці 1930-х років італійська держава узялась за розвиток індустріальної зони Zona Industriale Apuana (Z.I.A.), що мало забезпечити робочими місцями населення Каррари, яке постраждало від падіння попиту на продукції знаменитих мармурових копалень. Найбільшими учасниками проєкту стали компанії Montecatini (переважно виробництво азотних добрив), Cokapuania (коксохімічний завод) та Rumianca. Остання запустила електролізне виробництво, що на основі розчину хлориду натрію продукувало хлор (його далі використовуали для отримання трихлоретилену), каустичну соду та водень. Крім того, завод Rumianca отримав власне виробництво сульфатної кислоти, що відіграє особливу функцію у основній хімії (навіть якщо не бере безпосередню участь у синтезі основного продукту).
Ще одним напрямом для майданчику став арсеновий – продукування арсеністого ангідриду (може бути отриманий випалом арсенових руд, наприклад арсенопіриту), металевого арсену (є варіанти отримання випалом арсенопіриту або відновленням арсеністого ангідриду), арсенату свинцю (варто відзначити, що Rumianca мала на півночі країни копальні в долинах Анзаска та Антрона, де видобували арсенопірит).
Також організували випуск мурашиної кислоти (є методи отримання на основі каустичної соди або водню), фунгіцидів на основі міді, відбілювальної глини.
Запуск заводу Rumianca припав на 1943 рік. Події воєнного часу (бомбардування союзників, вивіз обладнання німцями) у підсумку змусили зупинити виробництво, проте після завершення бойових дій узялись за його відновлення.
Близько 1960 року завод переорієнтували на виробництво гербіцидів та інсектицидів. Крім того, на початку 1960-х Rumianca та нідерландська Noury & Van der lande створили на паритетних засадах компанію Noury-Rumianca, що організувала в Апуанії випуск ферментованої лимонної кислоти та цитрату кальцію.
В 1969-му Rumianca була придбана групою компанія Società Italiana Resine (SIR). Властива останній авантюристична політика інвестицій у спорудження нових виробництв (результатом чого став грандіозний нафтопереробний та нафтохімічний комплекс у Порто-Торрес, доповнений заводами добрив та діоксиду титану), у підсумку призвела до банкрутства, так що в 1982-му майданчик в Апуанії перейшов до групи Eni. На цей час тут вже майже відмовились від базового синтезу та спирались на покупні активні інгредієнти.
В 1984 році на заводі сталась пожежа, що призвела до займання в бункері з порошковим гербіцидом (суміш хлорвуглеводнів та хлорфенолів) та супроводжувалась викидом поліхлорованих дибензодіоксинів. Наслідком цього стало рішення про закриття заводу.
Примітки