Інвалідність у стародавніх римлян згадана в особистих, медичних та юридичних записах того періоду. У той час як деяких людей з інвалідністю вважали рабами, інших осіб з інвалідністю, яку зараз визнає сучасна медицина, не вважали інвалідами. Деякі інвалідності вважали більш прийнятними, ніж інші; деякі взагалі розглядали як почесні характеристики або риси, що підвищували моральність, водночас інші, насамперед вроджені патології ставали причиною дітовбивства. Травми, які спричиняли інвалідність, також були частиною покарання. Задокументовані деякі засоби для пересування, такі як ранні види протезів. Невеликі й часто розрізнені медичні записи містять єдині прямі визнання інвалідності.
Медичний висновок
Соран Ефеський ( лікар-методист, який працював у Римі) у своєму збереженому трактаті з гінекології писав, що лише певні діти варті виховання, перераховуючи різні тести, які можна провести на дитині для виявлення вад, які, на його думку, можуть зробити її непідхожою. У трактаті також зазначено, що батьки повинні оцінювати також фізичну та психічну підготовку акушерки або годувальниці.
Пізніший римський лікар Гален також обговорював людей з інвалідністю у своїх працях з анатомії, стверджуючи, що як фізичні, так і психічні порушення є наслідком фізичного дисбалансу чотирьох тілесних рідин. Таким чином, він дотримувався традиційної тріади меланхолії, манії та френіту як трьох категорій психічних розладів.
Римляни розділяли інвалідність за її функціональними наслідками, тому деяких люди з інвалідністю вважали дієздатнішими за інших. Багатство та клас також визначали вплив інвалідності на повсякденне життя римського громадянина.
Римські лікарі мали різноманітні терміни для опису різних ступенів порушення зору. Авл Корнелій Цельс у своєму трактаті «Про медицину» ( De Medicina ) присвятив розділ темі поширених очних інфекцій, захворювань, проблем та їх лікуванню.
Для жінок медичні підходи до психічних захворювань вважали окремими та унікально відмінними від чоловічих.
Римські закони про інвалідність
Дванадцять Таблиць містили закон, який проголошував, що дітей-інвалідів слід стратити, зазвичай через побиття камінням. Вони також передбачали, що якщо вільна людина або раб отримує травму від іншої особи та стає інвалідом,то винуватець, який завдав такої шкоди, повинен сплатити певну суму або ж бути покараним нанесенням ідентичного ушкодження.
Крім того, Діонісій Галікарнаський писав, що засновник міста Ромул вимагав, аби дітей, які народилися з інвалідністю, покидали на схилі пагорба. Деякі історики вважають, що це була досить поширена практика, хоча доказів цього обмаль. Однак з часом застосування закону, згаданого Діонісієм Галікараським, ймовірно, ставало все менш поширеним, поки зрештою в третьому столітті його не скасував новий закон, який зобов'язував батьків піклуватися про немовлят з інвалідністю.
Також зазначається, що особам з фізичними вадами, такими як глухота, за потреби надавали адвоката для представлення їхніх інтересів у суді. Римське суспільство цінувало акт спілкування та приватної взаємодії, і закон робив усе можливе, щоб пристосувати інтереси осіб з фізичними вадами зору, слуху та мовлення. Римляни були байдужі до осіб з обмеженими можливостями пересування та інвалідністю, що впливала на їхню здатність пересуватися. Проблеми виникали з багатьма законодавчими актами Стародавнього Риму, які вимагали особистих, фізичних та приватних зустрічей, що не дозволяли заміни раба чи його представника.
У «Коментарі до Галльської війни» Юлій Цезар згадує, що галли зазвичай нівечили його центуріонів, переважно осліплюючи їх. Він прямо зазначив, що чотирьох центуріонів з когорти осліпили. Солдати, які стали інвалідами за таких обставин, отримували державну винагороду після виходу на пенсію.
У римському праві незрячі люди стикалися з найменшою кількістю проблем, оскільки мовлення посідало вищу культурна цінність, ніж зір, але багатьом незрячим людям все одно не надавали жодної особливої юридичної уваги. Незрячих людей у Римі вважали такими ж здатними забезпечувати себе та піклуватися про себе, як і будь-яких інших римських громадян. Одним з небагатьох винятків було складання заповіту, оскільки нездатність бачити написане потребувала присутності великої кількості свідків. На відміну від глухих або тих, кого вважали розумово відсталими, незрячі громадяни мали можливість представляти та говорити самі за себе в суді, але не могли говорити за когось іншого або представляти його інтереси. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (June 2020)">потрібне посилання</span> ]
Глухі та невербальні люди мали певні труднощі з римським правом, коли йшлося про такі операції, як купівля-продаж. Більшість римських угод спиралися на усне підтвердження завершення угоди, що могло поставити глухих та/або невербальних громадян у невигідне становище. [ сторінка потрібно ]
Були випадки, коли римські громадяни з інвалідністю займали вищі посади в таких системах, як сенат , або інші керівні посади, але їм було важче завоювати повагу з боку своїх однолітків та підлеглих.
Кажуть, що такі імператори, як Нерон чи Калігула, використовували каліцтво або позбавлення волі, як покарання за порушення закону, а також за особисті нападки.
У римській культурі Сліпоту або часткову втрату зору високо цінували в римському світогляді. Багато людей ставали відомими після втрати ока. Примітно, що раби іноді виходили на гладіаторські поєдинки з пов'язкою на здоровому оці, хоча історики розходяться в думках, чи це стосувалося міфічних циклопів, чи для того, щоб гладіатор мав досвідченіший вигляд. Також відомо, що багато міфологічних постатей, а також відомих історичних осіб, римляни вважали осліпленими в обмін на милість своїх богів. Серед дарів богів називали найрізноманітніне, від передбачення майбутнього до таланту до співу. У мові того часу зафіксовані окремі слова на позначення тих, хто був повністю сліпим, caecus (цекус), і тих, хто був частково зрячим, luscus (люскус) . Деякі сліпі діти ставали жебраками.
Фізичні вади, що впливали на зір, слух та мовлення, ускладнювали повсякденне життя римських громадян, оскільки в римській культурі акт спілкування та особистої взаємодії мав велике значення.
Інвалідність від травм, отриманих під час служби в армії, вважали знаком пошани, причому травми очей найчастіше траплялися як у простих солдатів, так і у відомих особистостей, таких як Ганнібал. Багато римських письменників, такі як Сенека Молодший, писали про фізичні вади видатних римських цивільних осіб, які не отримали їх на війні та яких вони хотіли висміяти. Римських лідерів зазвичай зображували фізично досконалими як у статуях, так і на монетах. Пліній описує багатія і водночас інваліда, вважаючи того гідного жалю.
У період правління Августа в Римі той використовував рабів з інвалідністю, як розвагу та експонатів, яких він виставляв на огляд публіки. Хоча Август надав людям можливість побачити унікальні та різноманітні вади так, як це було цікаво йому самому, саме Светоній подбав про те, щоб інші зрозуміли, що насправді Август про них невисокої думки..
Раби з інвалідністю набували такої популярності, що Плутарх описав різні види вад, які демонстрували на так званих Ринках потвор. Є свідчення, що багато римських жінок тримали людей з викривленим хребтом як домашніх тварин. Люди з викривленим хребтом з'являлися при дворі Калігули та були популярними експонатами під час симпозіумів. Їх демонстрували в окремій зоні невільничих ринків, як їх називав Плутарх, τεράτων ἀγορὰν, або «ринок потвор». [ ненадійне джерело? ] Ці ринки були настільки популярними, що попит на поневолених людей з інвалідністю призвів до появи кліток (glottokomae), які використовували для уповільнення розвитку людини. Людям навмисно надавали вад, і покупці рабів готові були платити більше або додаткові гроші за поневолених людей з інвалідністю.
Люди з вигнутими хребтами були досить поширеними у суспільному житті, і насправді в деяких місцях їх вважали джерелом удачі для інших. Крім того, було відомо, що вони іноді досягали посад видатних радників, серед яких, наприклад, радник Нерона Ватіній . [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (December 2016)">потрібне посилання</span> ]
Те, що бог Вулкан мав вроджену ваду, але працював ковалем, спонукало багатьох істориків вважати, що римляни-інваліди подібним чином спеціалізувалися на своїх травмах, але не були вигнанцями.
Ставлення до людей з інвалідністю Історики, які вивчають умови стародавнього світу, вважають, що майже кожен член суспільства мав певну форму травми, порушення або інвалідності. Більше того, римське право робило все можливе, щоб врахувати конкретні порушення, що нормалізувало б те, що сьогодні вважається інвалідністю.
Залежно від статусу, порушення мобільності мали більший чи менший вплив на повсякденне життя. Наприклад, серед еліти порушення мобільності були меншою проблемою, оскільки їх носили слуги та раби. Тоді як серед громадян нижчого та середнього класу порушення мобільності могли перешкоджати їхнім перспективам працевлаштування.
Однак, інвалідність та порушення свідомості в певних ситуаціях розглядали в негативному світлі. Наприклад, люди з важкими формами інвалідності або порушеннями свідомості іноді потрапляли до вистав. [ ненадійне джерело? ] У цих контекстах було прийнятним принижувати їх та ображати їхню зовнішність, наприклад, називати тих, хто втратив око, циклопами. Більше того, коли хтось хотів напасти на опонента або принизити його, він міг інтерпретувати його інвалідність як ознаку моральних недоліків або ознаку Божого покарання чи немилості. Метелл, давньоримський жрець, був виключений зі священицького сану через свою сліпоту. Вважалося, що його сліпота свідчить про те, що боги гніваються на нього.
Сенека каже: «...ми зупиняємо жахливі пологи, а також топимо своїх дітей, якщо вони народжуються слабкими або неприродно сформованими».
Інвалідність як моральні дескриптори У стародавніх літературних текстах інвалідність використовували як визначальну рису персонажа або видатної римської постаті. Звороти, якими описували інвалідність, підкреслювали або потворність таких людей, або навпаки їхню унікальну зовнішність і характер.
Нерон та Август мали схожі розлади у вигляді плям на шкірі або corpora maculosa (плямистих тіл), але лише тіло Нерона вважали огидними. Августові плями описували як «розкидані по його грудях та животі за формою, порядком та кількістю, як зірки Великої Ведмедиці на небесах».
Римляни з інвалідністю Що стосується історичної документації про інвалідність у стародавньому світі, то існує небагато записів, які надають ретельну інформацію про інвалідність.
Римський диктатор Юлій Цезар переживав епілептичні припадки . Римський цензор Аппій Клавдій Красс через свою сліпоту отримав прізвисько «Цекус» (caecus, сліпий). Гай Лівій Друз осліп у молодому віці, але став успішним юристом. Гай Гемел Горіген (народився 171 н.е. – називав себе римським громадянином у 214 р. н. е.) є найкраще задокументованою особою з інвалідністю у стародавньому світі. Знахідки з архіву його родини дали ретельну інформацію про його оточення і життя; він втратив одне око, а в іншому у нього розвинулася катаракта. Фізичні вади Гая римляни вважали меншим обмеженням.
Кілька наступних відомих римлян також мали певну форму фізичних та/або психічних вад, деякі з яких підтверджені відповідними доказами, а інші є припущеннями, заснованими на розповідях інших.
Квінт Педій був глухим художником, згаданим у «Природній історії» Плінія. Сенатор Гней Доміцій Тулл (84 р. н. е.) у старості та через хворобу став інвалідом і потребував допомоги, щоб доглядати за собою. Пліній Молодший зобразив його жалюгідним і таким, що жив, не знаючи, якого приниження він сам собі завдав. Марк Сергій (218–201 рр. до н. е.) втратив руку під час другої Пунічної війни та відомий тим, що першим використав протез, замінивши руку на залізну. До слова, він продовжив воювати.