Люсія Замайча (, 26 лютого 1893, Лієлеркені, , Курляндська губернія, Російська імперія — 17 січня 1965, Рига, Латвіська РСР, СРСР) — латвійська поетка та письменниця, відома епатажними темами, що піднімала у своїх творах.
Біографія Народилася 26 лютого 1893 року у Лієлеркені Курляндської губернії.
Освіту здобула, навчаючись протягом 1901—1912 троків у жіночій школі в Баусці, Єлгавській торговельній школі та Ризькому міському комерційному училищі Олава.
Під час Першої світової війни жила в Архангельську; працювала вчителькою в латвійській школі для біженців та бібліотекаркою.
Тривалий час подорожувала Францією, Італією, Алжиром.
1927 року повернулася до Латвії та відтоді постійно мешкала у Ризі.
Під час німецької окупації Латвії, в період з 16 липня 1941 року до 16 квітня 1942 року, була ув'язнена та перебувала у Ризькій в'язниці.
Померла 20 січня 1965 року.
Літературна діяльність Першу збірку віршів Замайчі «Моя душа» («Mana dvēsele») опубліковано 1917 року. Надалі видано поетичні збірки:
«L' interieur» (1920);
«У північному сонці» («Ziemeļu saule»; 1921);
«69°33'11'' північної широти» («69°33'11″ ziemeļu platuma»; 1923);
«Я, Луція Замайча, і мої слова» («Es, Lūcija Zamaiča, un mani vārdi»; 1923);
«Золоті ворота» (1924);
«Контрабанда кохання» (1931).
Також відома як авторка прозових творів серед яких: оповідання «Щоденник Лівії» («Līvijas dienas grāmata»; 1924) та «Циган та три пані» («Čigāns un trīs dāmas»; 1924, заборонено 1937 року); романи «Директор Казрагс» («Direktors Kazrags»; 1927) та «Чудова подорож Кіпарі» (1929).
Її творчості притаманна критика буржуазної моралі; привернення уваги до прав та місця жінок у тогочасному суспільстві.
Оцінка творчості За словами сучасного латвійського поета Карліса Вердіньша, «… Люція Замайча дуже цікава як представниця феміністичного модернізму, як одна з тих письменниць свого покоління, які дуже провокаційно писали про нові сімейні та сексуальні стосунки, що панували після Першої світової війни».
Примітки