Людвігс Сея (латис. Ludvigs Sēja; 2 червня 1885 року — 15 лютого 1962 року) — латвійський дипломат, Міністр закордонних справ Латвії (1924), посол Латвії у Литві та США. Один із підписантів меморандуму Латвійської центральної ради від 17 березня 1944 року.
Біографія Людвігс Сея народився 2 червня 1885 року в місцевості Кукі (латис. Ķūķi) Джукстинської волості в родині фермерів Яніса та Луїзи Сея. Початкову освіту здобув у парафіяльній школі Джуксте. У 1904 році закінчив Валмієрську учительську семінарію. Під час революції 1905 року емігрував до Франції. У 1906 році навчався в Російській вищій школі суспільних наук у Парижі, а в 1909 році, після успішного завершення курсу французької мови та літератури в Гренобльському університеті, повернувся до Латвії. Протягом кількох років працював учителем французької мови в гімназії Л. Берзіньша та Ф. Шмітхена в Дубулти, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Гертою Озолу, яка була на 12 років молодшою за нього.
Під час Першої світової війни з 1916 до 1918 року був керівником proreālskola (згодом реального училища) для хлопців у Мадоні, а також працював у гімназії для дівчат. Після проголошення Латвійської держави в листопаді 1918 року в залі Мадонського товариства освіти виступив з урочистою промовою з нагоди цієї події у присутності німецької армії. У середині грудня 1918 року, після зайняття Мадони більшовиками, був заарештований і направлений на станцію для розвантаження колючого дроту; старшокласники реального училища виконали цю роботу замість нього. Сею судив трибунал з Плявіняс, однак вирок йому не було винесено.
У 1919–1920 роках Людвігс Сея був членом Народної ради від ЛСДРП. У серпні 1919 року став секретарем першого класу пресового відділу Міністерства закордонних справ, очолив німецький відділ та обіймав посаду директора політико-дипломатичного департаменту. З березня 1921 року був урядовим делегатом, у серпні 1922 року став тимчасовим повіреним у справах Латвії в США, а в квітні 1923 року — послом Латвії в Литві. У січні 1924 року Людвігс Сея обійняв посаду міністра закордонних справ у уряді на чолі з Вольдемаром Самуелем, перебуваючи на цій посаді до відставки уряду в грудні того ж року.
З травня 1925 року до ліквідації посольства у квітні 1927 року був послом Латвії в США. У серпні 1927 року став генеральним консулом у Лондоні. У березні 1932 року також виконував обов’язки тимчасового повіреного у справах Латвії у Великій Британії. У липні 1933 року очолив адміністративно-правовий департамент Міністерства закордонних справ, а у вересні 1934 року знову став послом Латвії в Литві.
23 серпня 1940 року, майже одразу після окупації Латвії та Литви і їх анексії СРСР, повернувся до Риги. Працював викладачем Латвійського державного університету, а з 1942 року — Ризького університету. Брав активну участь у діяльності Латвійської центральної ради і вже з першого засідання 13 серпня 1943 року був членом її правління та генеральним секретарем. 29 квітня 1944 року Гестапо заарештувало Сею та інших членів ЛЦР. 1 вересня їх перевели з Центральної Ризької в’язниці до концентраційного табору Саласпілс, а 10 вересня пароплавом Celebes доставили до Данцига і ув’язнили в концентраційному таборі Штутгоф. Після ліквідації табору навесні 1945 року залишився в Польщі.
У 1946 році був заарештований НКВС і ув’язнений у Луб’янській в’язниці, згодом переведений до Лефортовської в’язниці, де був засуджений до 25 років позбавлення волі. У 1954 році достроково звільнений і через кілька років повернувся до Риги. Помер 15 лютого 1962 року та був похований 20 лютого на Першому Лісовому кладовищі. Людвігс Сея був почесним філістером латвійської студентської корпорації Sidrabenia.
Примітки