Інтерферометр інтенсивності (також кореляційний інтерферометр) — пристрій, що вимірює коефіцієнт кореляції інтенсивності випромінювання двома просторово рознесеними приймачами. Його зазвичай використовують для визначення кутових розмірів астрономічних об'єктів.

Загальні відомості Інтерферометр інтенсивності зазвичай використовують для визначення кутових розмірів астрономічних об'єктів, наприклад, зір, які не можна виміряти шляхом прямого спостереження. Принцип його роботи запропонував Роберт Браун у 1949 році, вирішуючи задачу вимірювання кутових розмірів двох позаземних радіоджерел, ЛебедяА і КассіопеїА. Пізніше, 1954 року, теорія пристрою отримала математичну модель, сформульовану Брауном і Р. Твіссом ()Hanbury Brown R., Twiss R. G. A new type of interferometer for use in radio astronomy. Phil. mag., 45, 663—682, 1954..

Метод інтерферометрії інтенсивності вперше винайшли для радіоастрономії, однак у цій галузі він знайшов лише обмежене застосування. Причиною стала вимога перевищення сигналу над фоновим шумом. Однак в оптичній астрономії, де цю умову простіше виконати, використання інтерферометра інтенсивності забезпечило дало великий зиск, дозволивши подолати проблеми атмосферної турбулентності.

Принцип роботи Принцип роботи інтерферометра інтенсивності заснований на використанні ідеї кореляції флуктуацій інтенсивності сигналу, прийнятого на двох близьких приймачах, спрямованих на досліджуваний об'єкт. Із цим пов'язана друга назва цього приладу — кореляційний інтерферометр. Зменшення такої кореляції зі збільшенням відстані між приймачами дозволяє розрахувати кутовий розмір досліджуваного об'єктаHanbury Brown R., Twiss R. G. Interferometry of the Intensity Fluctuations in Light. I. Basic Theory: the Correlation between Photons in Coherent Beams of Radiation, in: Proceedings of the Royal Society of London Band 242, S. 300ff, 1957.

Практичні результати Вперше ідею успішно випробували 1950 року для вимірювання кутового розміру Сонця в обсерваторії Джодрелл-Бенк із застосуванням інтерферометра, що працює на частоті 125 МГц. В 1956 інтерферометр інтенсивності з двох параболічних дзеркал діаметром 1,56 м і зі змінною базою до 14 м вперше використали для вимірювання кутового діаметра СіріусаHanbury Brown R. A Test of a new Type of Stellar Interferometer on Sirius, in: Nature Band 178, S. 1046ff, 1956. Кожне із дзеркал окремо давало розмите зображення, яке проектувалося на катод фотопомножувача. Отримані сигнали посилювали, а їхні амплітуди перемножували. Мірою кореляції між флуктуаціями інтенсивності світла на двох дзеркалах було середнє за кілька годин значення такого добутку. Кутовий діаметр Сиріуса, обчислений за падінням кореляції зі збільшенням бази, виявився з хорошою точністю рівним значенню, передбаченому теоретичною астрофізикою.

Сучасний стан Зараз найбільший інтерферометр інтенсивності побудований та експлуатується з 1990 року в обсерваторії інституту астрономії Університету Сіднея. Сучасне обладнання й база рознесення приймачів довжиною від 5 м до 160 м дозволяють досліджувати об'єкти до 8 зоряної величини. Проведено підготовчі роботи для збільшення бази до 640 м. Однак через незатребуваність сучасною наукою досяжних при цьому результатів для кутового розміру (0,2 кутовий мілісекунди) проєкт тимчасово заморожений.

Примітки