Хеулі́т () — вокальний жанр румунського фольклору, поширений переважно в Олтенії, у південних та східних передгір'ях Карпат. У народній мові зустрічаються різні назви, зокрема , та  — сіра сова..

Хеуліт характеризується різким перемиканням між грудним голосом і фальцетом, що ріднить його з альпійським йодлем і дозволяє вважати його румунським аналогом. Історично він слугував засобом подачі звукових сигналів на великі відстані, насамперед у пастушому середовищі, а також використовувався для вираження емоцій, наприклад, радості від приходу весни.

Як правило, хеуліт базується на архаїчному натуральному гармонічному ряді та виконується у вільному ритмі (rubato). У сучасній традиції він зустрічається як у вигляді самостійної форми (особливо в дитячому фольклорі), так і як характерні вокальні вставки в інших жанрах, таких як дойна або народна пісня.

Походження та історія вивчення Музикознавець та етномузиколог , який досліджував хеуліт з 1930-х років, визначав його як давній весняний звичай закликань із протяжними вигуками, що виконувалися дітьми, а пізніше й дорослими. Ці заклики нагадували найпростіші звуки, що виникають у стовпі повітря, який вібрує, і за своїм характером були подібні до гри на примітивних духових інструментах.

Етномузиколог вважає найбільш вірогідною гіпотезу про те, що хеуліт виник як вокальна техніка, але на його розвиток вплинули пастуші духові інструменти з натуральним звукорядом (такі як бучум), які сформували його унікальну «акордову мелодійну структуру» (). Хоча прямого підтвердження магічної функції хеуліту в румунській культурі не знайдено, його походження, як і альпійського йодлю, може бути пов'язане з давніми магічними практиками, де в ритуалах використовувалися незвичні вокальні техніки (фальцет, зміна регістрів). Джорджеску назвав хеуліт «живим реліктом доісторичної музичної цивілізації».

Константін Брейлою записував хеуліт під час своїх польових експедицій у повіті Горж між 1933 та 1943 роками, задокументувавши його і як самостійний жанр, і як елемент дойни.

Функції та соціальний контекст

Хеуліт тісно пов'язаний із пастушою культурою. Архівні записи підтверджують його використання дітьми та дівчатами, які пасли корів чи кіз, щоб перекликатися між пагорбами. Дівчата також використовували хеуліт як сигнал для хлопців. Сьогодні жанр перебуває в занепаді, зберігаючись переважно в репертуарі дітей. Найцінніші та найавтентичніші записи були зроблені від літніх жінок, що свідчить про перехід традиції в дитячу сферу в міру її згасання в культурі дорослих.

Яскравим прикладом злиття вокальної та інструментальної практики є гра на фіфі — примітивному однотонному флуєрі, ареал поширення якого збігається з обмеженою зоною побутування хеуліту в Олтенії. Традиційно на цьому інструменті грали молоді неодружені дівчата, які чергували інструментальні звуки з вокальними вигуками в техніці хеуліту. Таке виконання виконувало комунікативну функцію, слугуючи сигналом для спілкування між молодими чоловіками та жінками на пасовищах. Ця унікальна традиція лежить на межі між вокальною та інструментальною музикою, де фіфа створює пульсуючу ритмічну основу, а хеуліт забезпечує імпровізаційну мелодійну лінію.

Джорджеску розрізняв два різновиди хеуліту: кіот ( — пронизливий, гучний і тривалий крик радості, веселощів або заклик) — вигук на межі мови та музики, що не використовує чітко визначеного звукоряду, — та власне хеуліт як самостійний музичний жанр. Обидва різновиди можуть існувати незалежно або як частина інших жанрів, таких як дойна чи пісня. У першому випадку вони виконуються дітьми та дорослими як заклик, сигнал на відстані або вираження радості з приводу приходу весни; у другому — з'являються наприкінці строфи або в певних розділах («еластичні строфи»У румунській етномузикології термін «еластичні строфи» (strofe elastice) позначає гнучку, а не фіксовану строфічну структуру народних пісень. Еластична строфа допускає варіювання кількості рядків і музичних формул, а також вставку закликів, хеуліту та інтер'єкцій.).

Музичні характеристики За своїми особливостями хеуліт близький до йодлю і зазвичай має вільну двочастинну форму. Перша частина складається з вільного повторення та варіювання одного музичного мотиву, що виконується з характерним швидким перемиканням вокальних регістрів (грудного та фальцету). Друга частина (яка може бути відсутня) є кульмінацією, що складається з довгої ноти фальцетом, після якої йде розв'язка у формі низхідного глісандо та вигуку.

Мелодика хеуліту унікальна тим, що вона часто базується не на звичних темперованих ладах, а на натуральному гармонічному ряді, використовуючи обертони 3, 4, 5 або 4, 5, 6. Джорджеску називає це «акордовою мелодійною структурою» (). Водночас існують і хеуліти, побудовані на препентатонічних ладах, більш типових для Олтенії, що вказує на взаємний вплив двох систем.

Для хеуліту характерне не лише чергування грудного регістра та фальцету, а й використання спеціальних складів для підкреслення цих переходів, наприклад: У фонетичній транскрипції: [ə‿u], [ŋə‿u‿ə], [ə‿lə‿u].. Зазвичай голосний [u] відповідає звукам у грудному регістрі, тоді як [ə] () або інші відкриті голосні — звукам у фальцеті.

Хеуліт виконується у вільному ритмі, в основі якого лежать прості метричні формули — варіації анапеста та пірихія. Ці базові ритми зазвичай приховані під орнаментальними формулами, які варіюють та збагачують їх.

Поширення та сучасний ст Хоча ареал «чистого» хеуліту нині обмежений підкарпатською Олтенією, функціонально подібні, але структурно відмінні вигуки (кіоти) зберігаються в інших регіонах, таких як Арджеш, Муреш та Клуж. Їх виконують представники різних поколінь та обох статей, і вони залишаються переважно пов'язаними з пастушими традиціями. У деяких випадках ці вигуки також асоціюються з весняними польовими роботами.

В Олтенії ареал хеуліту збігається з областю поширення «дойни з вузлами» () — іншої архаїчної техніки співу.

Сьогодні автентичний хеуліт перебуває на межі зникнення. Проте його елементи та формули проникли в більшість жанрів олтенського фольклору, особливо в танцювальні піс (), які сьогодні є його найяскравішою формою.

Див. також

Дойна з вузлами

Примітки

Коментарі

Джерела

Література

Посилання

Додаткова література