Анатолій Павлович Хмельницький (1907, м. Мінськ –1958) — науковець, фахівець у галузі двигунобудування та теплотехніки, кандидат технічних наук (1933). Директор Харківського автомобільно-дорожнього інституту (1938–1941).

Біографія Народився у 1907 році в Мінську в родині залізничного службовця. Проживав у Кременчуці, де здобув семирічну освіту. У 1924 році переїхав до Харкова, працював чорноробочим, слюсарем та кочегаром паровоза в депо «Жовтень». У 1926 році вступив до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту (ХІІТ), який закінчив у 1930 році за спеціальністю інженер-механік. Після закінчення інституту працював конструктором в управлінні Південної залізниці в Харкові.

Вступає в аспірантуру інституту металів, стає викладачем технікуму і завідуючим лабораторії, з 1931 — викладачем, а з 1932 — доцентом Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. Наукове становлення А. П. Хмельницького проходило під керівництвом професора К. Новицького. Сфера його дослідницьких інтересів охоплювала вивчення теплових балансів котлів та конструктивних особливостей двотактних дизелів розробки Харківського паровозобудівного заводу (ХПЗ). У 1933 році він захистив кандидатську дисертацію. У цей період Хмельницький викладав теплотехніку, термодинаміку та теплові машини у ХІІТі, а також працював редактором науково-технічного видавництва. Знав англійську та німецьку мови. Внеском науковця в освіту стало створення вечірніх відділень механічних факультетів для працюючої молоді — спочатку у ХІІТі, а згодом і в Харківському автомобільно-дорожньому інституті. Протягом певного часу він одночасно очолював факультети у двох вищих навчальних закладах (ХІІТі та ХАДІ), а з січня 1934 року повністю перейшов на роботу до ХАДІ.

У 1937 році обійняв посаду старшого інспектора відділу навчальних закладів Головного управління шосейних доріг НКВС СРСР. Наступного року був призначений директором Харківського автомобільно-дорожнього інституту, де поєднував адміністративну роботу з викладацькою діяльністю на автомобільному факультеті.Одним із пріоритетних напрямів діяльності Анатолія Павловича на посаді директора стало формування власної наукової школи закладу. За його ініціативи в інституті було відкрито аспірантуру за шістьма ключовими спеціальностями. Наукове керівництво здійснювали провідні фахівці того часу: професори О. К. Біруля (будівництво доріг), І. О. Романенко (вишукування та проєктування доріг), М. І. Волков (дорожньо-будівельні матеріали), В. А. Константинов (двигуни), а також доценти М. І. Наумець (дорожні машини) та І. Є. Любарський (теорія автомобіля). Завдяки створенню власної бази підготовки кадрів випускники ХАДІ отримали можливість продовжувати навчання в аспірантурі рідного інституту. Це дало швидкі результати: уже впродовж 1939—1941 років відбулися перші захисти кандидатських дисертацій. Станом на кінець 1940 року 35 випускників закладу працювали на профільних кафедрах як доценти, асистенти та наукові співробітники. Значно зріс і загальний науковий потенціал інституту: у 1941 році штатний склад налічував 11 професорів та 34 доценти. Під його керівництвом у 1939—1940 роках ХАДІ був визнаний найкращим закладом автомобільно-дорожнього профілю в СРСР.

З початком Другої світової війни організував роботу інституту для потреб фронту, зокрема виробництво деталей для гвардійських мінометів («Катюша») та підготовку військових водіїв. У жовтні 1941 року керував евакуацією майна та персоналу інституту до Саратова. З 1942 року перебував у лавах діючої армії. Обіймав посаду начальника другого дорожнього відділу Управління дорожньої та автотранспортної служби Північно-Кавказького фронту. Мав військове звання інженер-майор.

Після війни А. П. Хмельницький працював у Москві, де обіймав посади заступника директора Лабораторії двигунів АН СРСР та заступника головного ученого секретаря Президії Академії наук СРСР. Життя науковця трагічно обірвалося в авіакатастрофі. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Примітки

Джерела