Кримські татари Казахстану (крим. Qazahistandaki qırımtatarlar) — одна з національних спільнот у Казахстані. Понад 4 тисячі кримських татар були примусово виселені до Казахської РСР унаслідок депортації 1944 року. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років кримські татари розпочали масове повернення на історичну батьківщину до Криму (Україна), через що їхня чисельність у Казахстані значно скоротилася.

Історія Кримські татари опинилися на території Казахської РСР унаслідок насильницької депортації, вчиненої радянським режимом у травні 1944 року. Із понад 191 тисячі представників корінного народу, примусово виселених із Криму, до Казахстану було відправлено 4 501 особу.

До Джамбульської (нині Жамбильської) області кримські татари потрапили ще раніше — у 1930–1940-х роках, під час розкуркулення та репресій проти кримськотатарської інтелігенції. До Алматинської області кримські татари прибули у 1946–1947 роках як робітники з Узбекистану та Уралу. Регіон потребував працівників сільського господарства, зокрема фахівців із тютюнництва, а кримські татари на батьківщині традиційно славилися майстерністю вирощування та переробки тютюну. У той період створювався Чиліцький тютюнрадгосп (нині селище Біджанова, за 120 км від Алмати). На момент заснування там майже нічого не було, проте завдяки працьовитості кримськотатарського народу та інших депортованих національностей селище швидко перетворилося на квітуче та впорядковане поселення. Протягом багатьох років Чиліцький тютюнрадгосп був радгоспом-мільйонером і посідав провідні місця за якістю продукції. Його представники брали участь у Всесоюзній виставці досягнень народного господарства (ВДНГ) у Москві, а вирощений тютюн експортувався до багатьох країн світу. Кримські татари зробили вагомий внесок у розвиток цієї галузі в Казахстані.

Частина кримських татар працювала на шахтах комбінату «Карагандавугілля» та на будівництві Гур’євського нафтопереробного заводу. На будівництво Гур’євського НПЗ військовослужбовці трудової армії з-поміж кримських татар, призвані польовим військкоматом Курман-Кемельчі, прибули двома ешелонами за три дні до початку загальної депортації народу з Криму. Тоді в Гур’єві (нині Атирау) опинилося 8 рот, близько 2 тисяч осіб. Станом на середину 1944 року на будівництві заводу було задіяно 12 тисяч людей, з яких 3 тисячі були кримськими татарами.

Після звісток про депортацію сімей із Криму було зафіксовано численні факти втеч чоловіків із Гур’єва задля пошуку рідних. У записці заступника начальника 3-го будівельного управління Зісовича зазначалося, що з 3 тисяч кримських татар, які прибули на будівництво у травні-червні 1944 року, «дезертирували» близько 30 осіб. Для запобігання втечам були виставлені вартові пости, організовано патрулювання доріг та встановлено контрольний пункт на станції «Мукур». Територію будівельного містечка, де проживали кримські татари, обгородили колючим дротом і встановили озброєну охорону. Кримським татарам заборонялося працювати на автотранспорті, у сфері вантажоперевезень та в нічний час. Діяла сувора заборона на виїзд за межі проммайданчика. З червня по вересень 1944 року втікачами значилися 208 осіб, з яких 92 були схоплені та притягнуті до кримінальної відповідальності.

Будівництво Гур’євського нафтопереробного заводу завершилося у 1945 році. Станом на 15 листопада 1945 року серед будівельників налічувалося 3 476 осіб, з яких 546 були кримськими татарами. Згідно з офіційними даними, на 1 січня 1947 року в Казахстані мешкала 1 481 кримськотатарська сім’я (загалом 4 227 осіб). На 20 серпня 1949 року в Карагандинській області на обліку спецпоселень перебувало 37 кримських татар (21 сім’я). Протягом 1948–1952 років чисельність кримських татар у Казахстані поступово зростала за рахунок осіб, звільнених із таборів Карлагу (Карагандинського ВТТ).

Протягом 12 років після депортації, до 1956 року, кримські татари перебували у статусі «спецпоселенців», що означало тотальне обмеження громадянських прав. Політика примусової русифікації та фактична заборона на вивчення рідної мови в школах призвели до того, що за десятиліття життя в Казахстані кримські татари були позбавлені ключових елементів своєї національної ідентичності.

Значна частина кримських татар повернулася до Криму наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років на тлі Перебудови та відновлення прав депортованих народів. Згідно з переписом населення 1999 року, в Казахстані залишилося лише 1 006 кримських татар. Статистика того часу зафіксувала глибокі наслідки асиміляції: 97 % представників спільноти вільно володіли російською мовою, тоді як рідною кримськотатарською мовою володіли лише 20 %.

На сьогодні в Казахстані, за приблизними підрахунками, проживає близько 2 000 кримських татар. Основна частина спільноти зосереджена в місті Алмати та Алматинській області (зокрема в селищі Біджанова — колишньому Чиліцькому тютюнрадгоспі, а також у селищі Анатоліївка). Певна кількість представників народу мешкає в містах Тараз, Шимкент та Астана.

Сучасні кримські татари Казахстану задіяні в найрізноманітніших сферах: науці, мистецтві, освіті, інженерії, медицині, фінансах, спорті та торгівлі. Значна частина представників спільноти успішно розвиває приватний бізнес. Молоде покоління вирізняється високим рівнем освіченості та цілеспрямованістю, прагнучи здобути якісну вищу освіту в провідних університетах. Водночас у сільській місцевості мешканці продовжують традиційні промисли, займаючись землеробством, тваринництвом та виноградарством.

Культурні організації У 2010 році в місті Алмати було засновано Культурний центр кримських татар «ВАТАНДАШ».

Поштовхом стали події 2009 року, коли тюркські народи висловили солідарність із уйгурами, які зазнали жорстких репресій у Китаї. Тоді кримські татари як невід’ємна частина тюркської спільноти підтримали уйгурський народ, що стало вагомим жестом братерства. Цей вчинок мав великий резонанс. Саме тоді, під час зустрічі Мустафи Джемілєва та членів Меджлісу з представниками уйгурської громади, виникла ідея заснувати окрему кримськотатарську організацію в Казахстані. Вона мала стати платформою для збереження національної культури та посилення голосу громади.

Видатні представники

Алімжанов Ельмір Ельдарович

Галерея

Примітки