Юрій Васильович Телячий (15 червня 1970 — 16 січня 2025) — український історик, краєзнавець, президент Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту, доктор історичних наук, професор, громадський діяч, волонтер.
Життєпис Народився в селі Лисець Дунаєвецька міська територіальна громада Кам'янець-Подільського району (раніше — Дунаєвецького) Хмельницька область у сім'ї сільських інтелігентів. Батько Василь Іванович працював агрономом, мати Надія Степанівна — завідуючою Лисецькою сільською бібліотекою. Любив читати казки, ліпити з пластиліну, мав нахил до малювання. Відвідував дитячий садок "Ромашка".
Закінчив Лисецьку школу (нині Лисецька гімназія Дунаєвецької міської ради), де окрім навчання відвідував гурток авіамоделювання, історичний гурток "Пошук", грав у духовому оркестрі. На відмінно закінчив восьмий клас.
1985 року вступив на шкільне відділення Хмельницького педагогічного училища (нині Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія).
Після закінчення навчального закладу в 1989 році служив у Збройних Силах СРСР. Службу проходив у Чернівцях, демобілізувався у званні старшини.
1991 року вступив на історичний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту імені В. П. Затонського (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені І. Огієнка). Закінчив інститут у 1996 році із занесенням імені до Книги пошани факультету.
У студентські роки познайомився із старостою групи Оксаною, у вересні 1994 пара одружилася. Разом працювали в школі. У 2000 році сім'ю поповнив син Вадим, який закінчив Хмельницький ліцей 17, Львівський політехнічний інститут.
З 2000 року — на педагогічній роботі в Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії.
З 2016 року — у Києві.
2022 року повернувся на Хмельниччину, де обійняв посаду ректора ХКТЕІ, займався громадською та волонтерською діяльністю.
16 січня 2025 року Юрій Васильович Телячий потрапив у дорожньо-транспортну пригоду і загинув.
Науково-педагогічна та управлінська діяльність Шлях у професію Юрій Телячий розпочав 1994 року на посаді вчителя історії Лисецької школи, навчаючись заочно в інституті. Після його закінчення (1997) обіймав посаду директора Михайлівської загальноосвітньої школи I–II ступенів, з вересня 1999 року став директором Лисецької одинадцятирічки. Керував учнівським історико-краєзнавчим гуртком, збором топонімів про населений пункт, ініціював відкриття в школі історико-краєзнавчого музею, створення герба школи (автор Мастикаш М.В.). 1997 року взяв участь у регіональній історико-краєзнавчій конференції "Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій". Наступні 2 роки доповідав уже на 5 наукових заходах.
З 2000 року — викладач Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту, завідувач кафедри менеджменту освіти (березень 2001). Брав активну участь у науковому і громадському житті інституту: керував освітнім процесом у магістратурі, роботою наукового товариства слухачів магістратури, проводив науково-практичні конференції, семінари, укладав методичні рекомендації, посібники. Працював у групі Міністерства освіти і науки України з розробки державних стандартів освіти зі спеціальності "Управління навчальним закладом". 1 листопада 2005 року вступив у докторантуру Кам'янець-Подільського державного університету.
З 2005 року — доцент кафедри менеджменту освіти. З 2008 року — проректор з науково-педагогічної роботи, професор кафедри суспільних дисциплін Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, член вченої ради, голова науково-методичної ради академії, заступник голови методичного об'єднання викладачів вищих педагогічних навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації Західного регіону України. Тісно співпрацював з проректорами В. Р. Адамським, О. П. Біницькою, О. М. Галусом, Л. А. Машкіною, В. І. Слюзко, деканами Л. С. Пісоцькою, О. С. Поліщуком, І. П. Ящук.
З 2016 року — начальник управління контролю за діяльністю вищих навчальних закладів, з 2018 року — директор Департаменту контролю у сфері вищої, фахової передвищої освіти і освіти дорослих Державної служби якості освіти України. Займався підвищенням кваліфікації, набуттям нових знань у сферах державної служби, законодавства, публічного управління та адміністрування.
Одночасно мав викладацьку практику в Національному педагогічному університеті імені М. Драгоманова (професор кафедри історії та філософії історії факультету філософської освіти і науки). Був членом спеціалізованої вченої ради.
З початку 2022 року — перший проректор з науково-педагогічної роботи Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ). Працював професором кафедри арт-менеджменту та івент-технологій Інституту практичної культурології та арт-менеджменту. Підготував до акредитації більше десятка освітніх програм вишу. Провів підготовчі заходи для реєстрації періодичного наукового видання з історії української культури.
З початком повномасштабної війни повернувся до Хмельницького, з червня 2022 призначений виконувачем обов'язків ректора Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту (ХКТЕІ), згодом його президентом. Дбав про розширення матеріальної бази інституту. З його ініціативи в ХКТЕІ відбулась низка всеукраїнських науково-практичних конференцій «Хмельниччина в умовах війни росії проти України» (2023, 2024, 2025), перші «Краєзнавчі читання в пам'ять професора Лева Баженова» (2023), «Волонтерський рух в Україні в умовах російсько-української війни» (2024, 2025). Ним ініційовано створення в інституті музею захисників України, лазерного інтерактивного тиру, пункту незламності, висадку ялинкової алеї Героїв-Захисників України. За його керівництва відкрито дві освітні програми, започатковано аспірантуру зі спеціальності "Маркетинг", акредитовано програму "Право".
Як голова Хмельницької обласної організації НСКУ ініціював проведення конференцій з історії міст і сіл області, зокрема у Городку і Ярмолинцях. 2024 року обраний дійсним членом Української академії історичних наук.
Наукові публікації З-під пера Юрія Телячого вийшло понад 300 наукових праць, у тому числі близько 30 монографій, посібників.
Перша публікація історико-краєзнавчого характеру про історію рідного села надрукована в газеті "Майбуття" у 1985 році. 1998 року у співпраці з доктором історичних наук, професором В. С. Прокопчуком видав історичний нарис про село Лисець. Досліджував історію лисецької церкви Різдва Богородиці, видав книжку.
У листопаді 2000 року захистив у Чернівецькому національному університеті імені Ю. І. Федьковича кандидатську дисертацію, присвячену реформуванню загальноосвітньої школи в роки Української революції 1917–1921 років.
За наукового консультування члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Віктора Михайловича Даниленка підготував докторську дисертацію на тему «Участь української літературно-мистецької інтелігенції в національно-культурному відродженні (1917–1921)». Віднайдені в процесі роботи над дисертацією поезії Микити Годованця 1917–1921 років були упорядковані в збірку «Микита Годованець. Поезії 1917–1920 рр.»
Вагомі наукові відкриття Ю. В. Телячого пов'язані з дослідженням державотворчої діяльності, культурно-освітньої, мистецької, наукової творчості Петра Івановича Холодного (1876–1930) — українського державного діяча, педагога, художника, науковця, патріота-інтелігента. Він — один із авторів колективних монографій «Воєнне лихоліття на Поділлі (1941–1945 років)» (2007), «Вища педагогічна освіта і наука України: історія, сьогодення та перспективи розвитку. Хмельницька область» (2010). Оригінальним є видання «Малі фольклорні жанри української діаспори в США 1917–1920 рр. (за матеріалами «Календаря Українського Народного Союзу»)» (2011).
Йому належить нарис історії Хмельницького гуманітарно-педагогічного інституту. У співавторстві з кандидатом історичних наук П. Я. Слободянюком після опрацювання розсекречених матеріалів архіву управління Служба безпеки України в Хмельницькій області видав книгу «Чорна дошка України», у співавторстві з доктором історичних наук, професором О. М. Завальнюком — монографію «Будівництво української загальноосвітньої школи в роки національно-демократичної революції (1917–1920): історичний нарис», спільно з В. М. Даниленком, О. М. Завальнюком — монографію «Освіта України в роки національно-демократичної революції (1917–1920): з хроніки подій», «Педагоги Хмельниччини — жертви сталінських репресій» (співавтори — П. Я. Слободянюк, Ю. С. Чемерис). У співавторстві з М. М. Дарманським підготував біографічний нарис про життя і поетичну творчість Маргарити Борзаківської.
У 2017–2021 роках взяв участь у 20 міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях. Був обраний до складу двох спеціалізованих вчених рад по захисту докторських дисертацій у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка і Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова.
Юрій Васильович був науковим керівником, опонентом на захистах кандидатських дисертацій, автором відгуків на автореферати дисертацій, рецензентом, науковим редактором, відповідальним секретарем, членом редколегії низки наукових видань. Зокрема, «Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні. Хмельницька область» (у двох книгах), науково-краєзнавчого збірника «Краєзнавець Хмельниччини», у складі редколегій науково-педагогічного видання "Хмельниччина. Дивокрай", "Хмельницькі краєзнавчі студії", "Духовні витоки Поділля", "Подільська старовина: вісник Державного архіву Хмельницької області", "Педагогічний дискурс", "Мистецька освіта", рецензував надіслані для друку матеріали, працював з авторами.
Громадська діяльність З 2009 року — член Національної спілки краєзнавців України (НСКУ), заступник голови Хмельницької обласної організації НСКУ (до 2016 року).
З 2016 року — член президії Національної спілки краєзнавців України. З 19 жовтня 2022 року — голова Хмельницької обласної організації НСКУ. З 2018 року — голова Дунаєвецького осередку громадської організації «Земляцтво Хмельниччини» у м. Київ.
Патріотизм. Волонтерство Як громадянин і патріот, Юрій Телячий підтримав Український Майдан. Від вражень агресії росії проти України Юрій Телячий написав вірш "України солдати", музику — композитор, заслужений діяч мистецтв Ігор Цмур, уперше пісня "України солдат" пролунала у виконанні хорового колективу "Співуче джерело" Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії у 2015 році.
З початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну Юрій Телячий вступив до місцевої територіальної оборони, де служив до останнього дня свого життя. Він 12 разів разом із іншими хмельницькими волонтерами доставляв амуніцію, техніку на передову в Сумську, Харківську та Донецьку області, мав позивний «Професор». Кожна поїздка на передову була сповнена небезпеки. Юрій Васильович завжди просився на позиції, щоб поспілкуватися з тими, хто безпосередньо наближає Перемогу. Неодноразово організовував збір коштів та гуманітарної допомоги, доставляючи амуніцію, техніку тощо.
Нагороди. Відзнаки. Почесні звання Юрій Телячий — лауреат Хмельницької обласної премії імені Костя Широцького в галузі мистецтвознавства, фольклору й етнографії (2008);
обласної премії імені Миколи Дарманського в галузі освіти і науки (номінація «Кращий науковець») (2010); обласної премії імені Дмитра Прилюка у галузі журналістики за кращу публіцистичну роботу (2018); регіональної премії «Скарби землі Болохівської», заснованої благодійним фондом "Закон та справедливість" (В. М. Олуйко) в номінації «За збереження культурної спадщини» (посмертно) (2025); Премії імені академіка Петра Тронька Національної спілки краєзнавців України (2025, посмертно).
Рішенням Президії Національної спілки краєзнавців України за значний внесок у розвиток краєзнавчого руху, збереження національної історико-культурної спадщини та природних скарбів України присвоєно звання Почесний краєзнавець України (2016).