Руслан Вікторович Трач (позивний «Полин») (2 травня 1978, Верховина, Івано-Франківська область, УРСР — 19 січня 2026, Івано-Франківськ) — український фотограф, поет, митець, блогер та громадський діяч. Діяльність Руслана Трача була пов'язана з дослідженням і популяризацією культурної спадщини Гуцульщини, зокрема традиційної гуцульської бартки, а також із розвитком сучасних мистецьких форм на основі карпатської традиції. Працював у художніх проєктах, що поєднували традиційні гуцульські мотиви з сучасними візуальними образами.

Автор книги «Працювати… Жити фотографом» (2016). Досліджував і популяризував культурну спадщину Гуцульщини, реалізував мистецькі проєкти «Інчий світ» (2013) та «МольфART» (2016), спільно з поеткою Властою Власенко експонував виставку «Геометрія шляху» в Івано-Франківську. Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну добровільно вступив до лав Збройних сил України, служив як головний сержант роти вогневої підтримки 201-го окремого батальйону 102-ї окремої бригади територіальної оборони. Помер унаслідок ускладнень після поранень, отриманих у бойових діях.

Життєпис

Цивільне життя Народився 2 травня 1978 року у Верховині в родині Віктора Володимировича та Марії Олексіївни Трачів. Жив і працював у рідному регіоні. Був активним учасником культурного життя Верховинщини, досліджував та популяризував традиційну гуцульську культуру. Займався фотографією, відеозйомкою, поетичною творчістю та культурно-просвітницькою діяльністю.

Фотографією як мистецтво Руслан Трач займався з початку 2010-х років. За його словами, цей шлях супроводжувався як періодами розчарування, так і глибокого переосмислення власної діяльності. Трач наголошував, що комерційний підхід до фотографії є обмеженим і часто призводить до творчої кризи, тоді як справжня її цінність полягає у здатності «бачити» та інтерпретувати світ. Професійний досвід Трача включав також роботу у сфері весільної фотографії, яку він вважав важливою школою розвитку технічних і комунікативних навичок. У подальших планах було інтегрувати цей напрям у власний творчий проєкт. Фотограф використовував відносно просте технічне обладнання, підкреслюючи, що вирішальне значення має не техніка, а вміння бачити кадр. До питань авторського права ставився стримано, вважаючи поширення своїх світлин у мережі ознакою їхньої популярності.

У 2013 році реалізував мистецький проєкт «Інчий світ». . У реалізації проєкту брали участь, зокрема, моделі Ольга Гордійчук (з Косова) та Іванна Стеф’юк (з Кобаків). У 2016 році спільно з поеткою Властою Власенко створив проєкт «МольфART». Того ж року в Івано-Франківську відбулася їхня спільна виставка «Геометрія шляху». У 2016 році у видавництві «Лілея НВ» вийшла його книга «Працювати… Жити фотографом».

У своїй творчості звертався до тем природи та культури Карпатського регіону, досліджував і популяризував гірські топірці Карпат, зокрема бартку. Висловлював ідею визнання бартки елементом нематеріальної культурної спадщини. Створював орнаменти, художні вироби, авторські мистецькі проєкти. У 2021 році заснував YouTube-канал «ЛЕТ» (Лабораторія екстремальної творчості), на якому публікував відеоматеріали, присвячені традиційним бойовим практикам, ремеслам, гуцульській зброї, культурній спадщині українських Карпат. Розробив та вдосконалив власну методику фізичного гарту з використанням бартки, що ґрунтувалася на аналізі традиційних тілесних і інструментальних практик Карпатського регіону. При формуванні методики використовувалися мотиви, пов'язані з опришківським рухом, елементи народних уявлень про мольфарів, а також компоненти традиційного гуцульського танцю аркан, зокрема його ритміка та координаційні принципи. За спогадами троюрідного брата Василя Шипчука, Руслан Трач планував після завершення війни реалізувати ідею створення музею гуцульської бартки, яку вважав важливою частиною культурної спадщини регіону. Мав інтерес до містики.

В плані творчих напрацювань Руслан Трач активно співпрацював із Романом Ясківим — уродженцем Прикарпаття, засновником бойового мистецтва «Хорс», що базується на техніках володіння барткою. За свідченнями, Руслан Трач брав участь у розробці та систематизації вправ цього бойового мистецтва, долучаючись до їхнього формування та розвитку. У ході спільної роботи обговорювалася ідея створення навчального посібника з бойового мистецтва. За словами Романа Ясківа, первісно йшлося про компактне видання, однак згодом напрацьований матеріал значно розширився й переріс у масштабний рукопис. Повідомлялося також про підготовку окремої книжкової публікації обсягом близько 450 сторінок.Роман Ясків заявляв про намір продовжувати роботу в цьому напрямі, розвиваючи започатковані напрацювання та ідеї.

27 грудня 2025 року у Верховині Руслан Трач взяв участь у гуцульському народному дійстві «Колядуємо з вірою у перемогу», яке об’єднало місцеву громаду навколо автентичної гуцульської коляди та спільної молитви за Україну й українських захисників. Під час заходу було зафіксовано рекорд «Найбільша кількість барток на одній локації». На співочому полі зібрали 188 гуцульських топірців, що мають мистецьку та культурну цінність. У межах події Руслана Трача — військовослужбовця, майстра та популяризатора гуцульської бартки — було відзначено подяками за його внесок у збереження та популяризацію традиційної культури. Під час заходу він представив 12 барток зі своєї колекції.

Військова служба Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у лютому 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. Проходив службу у складі вогневої групи 201-го окремого батальйону 102-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Перебував на посаді головного сержанта роти вогневого забезпечення.

За свідченнями побратимів, Руслан Трач вирізнявся вмінням організовувати дії підрозділу під час виконання складних бойових завдань, приділяв значну увагу підготовці та оцінці місцевості. Під час бойових дій зазнав важких поранень унаслідок підриву на протипіхотній міні. Переніс п'ять оперативних втручань, проходив лікування та курс реабілітації. За словами друга Руслана Трача Миколи Плетеницького, під час бойових дій він зазнав важких поранень і зумів самостійно дістатися до місця, де йому могли надати медичну допомогу. У подальшому Руслан Трач переніс п'ять оперативних втручань та розпочав курс реабілітації.

Помер 19 січня 2026 року в лікарні міста Івано-Франківська з причини зупинки серця від ускладнень після поранень. У зв'язку з загибеллю Руслана Трача 22 січня 2026 року на території Верховинського району було оголошено день жалоби, про що повідомили на офіційній Facebook-сторінці районної ради. У цей день на адміністративних будівлях, а також на будівлях підприємств, установ і організацій було приспущено Державний прапор України з чорною стрічкою. Крім того, було скасовано всі розважальні заходи та заборонено звучання розважальної музики в магазинах, ресторанах і кафе.

Поховання Церемонія прощання з Русланом Трачем відбулася 23 січня 2026 року на його рідному обійсті у Верховині. Священнослужителі відслужили панахиду в домі та на подвір'ї загиблого, де зібралися близько 120 осіб — родичі, побратими та мешканці громади. Був відспіваний в Успенській церкві Верховини. Похований у Верховині на місцевому цвинтарі.

Родина Батьки: Віктор Трач — батько. Марія Трач — мати. Брати: Андрій Трач — рідний брат. Василь Шипчук — троюрідний брат. Був одружений, був батьком трьох синів: Миколи, Дмитра та Андрія.

Погляди У своїх поглядах Руслан Трач розглядав фотографію не лише як ремесло чи спосіб заробітку, а передусім як інструмент пізнання світу та комунікації з ним. Він підкреслював, що життєвий шлях людини значною мірою визначається місцем її народження, і для нього таким визначальним простором були Карпати та селище Верховина, які формували його світогляд і творчість. Трач часто порушував проблему занепаду традиційної культури Гуцульщини, пов’язуючи це з впливом масової культури та споживацьких цінностей. Водночас він висловлював переконання, що збереження автентичності можливе за умови активної позиції носіїв цієї культури.

Оцінки діяльності

За спогадами рідних і колег, Руслан Трач поєднував мистецьку діяльність, культурну ініціативу та військову службу. Його діяльність розглядається як приклад збереження локальної культурної ідентичності та особистої участі у захисті України. У адміністрації Верховинської селищної ради Руслана Трача згадують як людину, що поєднала мистецтво, культурну діяльність і військову службу. Його діяльність розглядається як приклад збереження локальної ідентичності та особистої участі у захисті України в умовах війни. Мистецтвознавиця та дослідниця Маїя Фесюк у своїх оцінках творчості Руслана Трача підкреслювала його здатність створювати особливий художній простір, у якому людина перестає бути лише моделлю й стає безпосереднім учасником мистецького процесу. За її словами, взаємодія з Русланом Трачем у мистецькому контексті сприймалася як занурення в окремий, самобутній світ, що вирізняється власною естетикою та внутрішньою логікою. Побратим Руслана Трача (позивний «Полин») із позивним «Вікінг» характеризував його як добру та порядну людину, з якою був пов’язаний тісними дружніми стосунками. За його словами, під час спільної служби вони неодноразово брали участь у штурмових діях, де Руслан проявляв себе як безстрашний, зібраний і спокійний боєць, який не уникав виконання бойових завдань. Зі слів «Вікінга», Руслан двічі врятував йому життя, діючи в критичних ситуаціях рішуче та без зволікань, ставлячи безпеку побратимів вище за власну. Він наголошував, що саме на таких військовослужбовцях тримається бойовий підрозділ — на довірі, відповідальності та взаємній підтримці. У період служби «Вікінг» був безпосереднім командиром Руслана Трача та відзначав його дисциплінованість, надійність і особистий авторитет серед особового складу. За його словами, йому довіряли й за ним ішли, оскільки були впевнені в його відповідальності та рішучості. Загибель Руслана Трача стала важкою втратою для його побратимів. «Вікінг» зазначав, що вважав своїм обов’язком особисто приїхати на прощання з ним — як командир, побратим і друг. Він також підкреслював, що Руслан належав до людей, поруч із якими інші відчували впевненість і силу, а його мужність і людяність зберігаються в пам’яті побратимів та в життях тих, кого він урятував.

Вшанування пам'яті

Родина та близькі Руслана Трача повідомляли про намір підтримати реалізацію ідеї створення музею гуцульської бартки у Верховині як форми вшанування його пам'яті та продовження культурної ініціативи.

Примітки

Джерела

«Людина з великої букви». У Верховині попрощалися з воїном та митцем Русланом Трачем. Суспільне Івано-Франківськ, 2023.