Ньєн Чен або Чжен Нянь (28 січня 1915 – 2 листопада 2009) — псевдонім Яо Няньюань (). Китайська письменниця, відома тим, що розповідала про свій досвід під час Культурної революції у своїх мемуарах «Життя і смерть у Шанхаї».
Життєпис Чен народилася в Пекіні в заможній родині землевласників. Вона навчалася в Яньцзинському університеті, а потім поїхала до Лондона, щоб отримати ступінь магістра в Лондонській школі економіки. Після закінчення навчання повернулася до Китаю.
Під час перебування в Лондоні Чен також познайомилася зі своїм чоловіком Канчі Ченом та прийняла християнство. Після повернення до Китаю Канчі Чен приєднався до міністерства закордонних справ націоналістичного уряду. Подружжя певний час жило в Австралії, де заснувало посольство, а згодом переїхало до Шанхаю. Після приходу до влади Комуністичної партії Китаю в 1949 році Канчі Чен працював в офісі Shell у Шанхаї до своєї смерті від раку в 1957 році. Ньєн Чен потім приєдналася до компанії радницею. Пара мала одну доньку на ім'я Мейпінг, але вона померла за нез'ясованих обставин, коли її мати перебувала у в'язниці.
У 1966 році Чен стала мішенню Червоної гвардії і була звинувачена в шпигунстві на користь Великої Британії, оскільки вона отримала західну освіту і була вдовою колишнього менеджера іноземної фірми в Шанхаї.
У своїх мемуарах Чен описує своє подальше ув'язнення, яке тривало понад шість років. Їй вдалося витримати тортури та знущання з боку слідчих і ніколи не давати неправдивих зізнань чи свідчень. Чен цитувала вчення Мао Цзедуна, щоб протистояти слідчим, часто перетворюючи боротьбу проти них на свою користь. Хоча умови утримання в слідчому ізоляторі були нелюдськими, Чен все одно намагалася зберегти свою гідність і пристойний вигляд. У 1973 році, коли їй запропонували умовно-дострокове звільнення на підставі того, що її ставлення покращилося, Чен відмовилася покинути слідчий ізолятор, не отримавши попередньо офіційного визнання від своїх викрадачів, що її утримували несправедливо.
Після звільнення Чен переселили з її просторого будинку в двокімнатну квартиру на другому поверсі двоповерхового будинку. Вона продовжувала жити під постійним наглядом, зокрема під стеженням з боку родини з першого поверху. Після звільнення з в'язниці Чен повідомили, що її дочка Мейпін Чен () скоїла самогубство. Після того, як Чен провела таємне розслідування, вона з'ясувала, що такий сценарій був неможливим, і прийшла до висновку, що Мейпін була вбита маоїстами після того, як відмовилася зректися своєї матері. Підозрюваний у вбивстві Мейпін, повстанський робітник на ім'я Ху Юннянь, був заарештований і засуджений до смертної кари з відстрочкою виконання вироку владою Шанхаю в 1980 році, але зрештою його було умовно звільнено в 1995 році.
Чен прожила в Китаї до 1980 року. Використовуючи кошти, які її чоловік розмістив на закордонних банківських рахунках, вона спочатку емігрувала до Канади, а потім до Вашингтона, округ Колумбія, де написала автобіографію. Чен ніколи не поверталася до Китаю. Вона заявила, що головною причиною, через яку вона залишилася у самовільному вигнанні, було те, що вона не могла змиритися з постійним нагадуванням про свою померлу дочку при вигляді інших молодих китайських жінок. Водночас Чен також підозрювала, що вона все ще перебуває під постійним наглядом китайського уряду. В інтерв'ю, проведеному в 1998 році, Чен сказала, що ніколи не повернеться до Китаю, доки портрет голови Мао не буде знятий з воріт площі площі Тяньаньмень.
Чен була давньою подругою та його дружини. Після переїзду до Вашингтона, округ Колумбія, Чен багато подорожувала і часто виступала з лекціями. Вона також була близькою подругою , яка заохочувала її писати про свої переживання. Ньєн і Сюзанна обмінялися кількома листами про Життя і смерть у Шанхаї. Канадський співак Корі Харт записав інструментальну пісню, натхненну її мемуарами, у своєму альбомі 1990 року .
Чен померла від ниркової недостатності у Вашингтоні, округ Колумбія, 2 листопада 2009 року.
Примітки