Чорна металургія Колумбії — галузь обробної промисловості Колумбії. Розвинена посередньо, представлена єдиним комбінатом «Асеріас Пас-дель-Ріо» у Беленсіто (департамент Бояка, проєктна потужність 400 тис. т сталі на рік) біля Согамосо і кількома невеликими переробними заводами у Медельїні, Калі, Барранкільї. У 2022 році в Колумбії було вироблено 213 тис. т чавуну і 1,32 млн т сталі, серед виробників сталі вона тоді посідала 52 місце в світі і 3 місце в Південній Америці (після Бразилії і Аргентини) (у 2024 році — 54 місце в світі).
Галузь не задовольняє потреби країни у сталевих виробах, тому значна частина сталевої продукції — більше половини тієї кількості, що споживається — імпортується до Колумбії. Виробники сталі стикаються з викликами глобальної конкуренції, що спонукає їх до закликів щодо підвищення тарифів на імпорт деяких видів сталевої продукції для підтримки місцевого виробництва.
Історія До приходу європейських колоністів на території Колумбії була відсутня металургія заліза. Зародження чорної металургії в країні на промисловому рівні відноситься до початку 19 століття, коли було побудовано перший залізоробний завод у Пачо (1814). Протягом 19 століття у багатьох місцях країни було побудовано кілька металургійних заводів, однак багато з них через погані дослідження і підготовку не мали успіху і були закриті. У 1-й половині 20 століття в країні діяло кілька невеличких металургійних заводів неповного виробничого циклу, що виплавляли сталь з металобрухту і випускали металопрокат. У 1954 році у Беленсіто став до ладу перший в країні комбінат повного виробничого циклу «Асеріас Пас-дель-Ріо», що понад 70 років, до нашого часу (2025), був і є найбільшим підприємством чорної металургії країни. В подальші роки з'явилося кілька нових заводів і відбулося розширення деяких існуючих, що зменшило роль комбінату у Беленсіто. Протягом всього 20 століття і на початку 21 століття чорна металургія Колумбії ніколи не задовольняла потреб країни в металі і країна завжди залишалася імпортером сталі, довозячи щорік приблизно половину споживаних чорних металів. Багато проєктів з будівництва нових металургійних заводів, в тому числі дуже великих, зроблених у 1970-х — 1990-х роках, так і не були реалізовані. Лише у 2000-х роках виробництво сталі змогло перевищити позначку у 1 млн т на рік.
Зародження і розвиток металургії заліза на промисловому рівні у 19 столітті
Перший і протягом багатьох років єдиний залізоробний завод у Колумбії був заснований у 1814 році в Пачо (La Ferrería de Pacho) (департамент Кундінамарка), за 45 миль на північний захід від Богати. Він був збудований після того, як німець Якоб Візнер знайшов у місцевих горах поклади залізних руд. В перші десятиліття залізо на заводі вироблялося із застосуванням каталонських горен. Пізніше, у 1837 році, за участі французьких техніків було побудовано доменну піч. Згодом на завод були запрошені британські (англійці і шотландець) техніки. Завод спеціалізувався на виробництві сільськогосподарського реманенту.
Другим заводом в країні став завод Ля-Прадера () у Сабана-де-Оксиденте () у районі Ла-Інспексьйон-де-Ла-Прадера у муніципаліті Субачоке (департамент Кундінамарка), приблизно за 40 миль на схід від Боготи. У середині 1890-х років цей завод виробляв 70 т чавуну на день, або близько 30 тис. т на рік.Colombia. John Birkinbine. The Production of Iron Ores in Various Parts of the World, 1895. pp. 49 — 50. Тепер на місці обох перших заводів — музеї просто неба і паркова зона (Museo Parque la Ferreria).
У 1864 році в муніципалітеті Амага (Amagá) (департамент Антіокія) було відкрито ще один залізоробний завод (), що працював до 1931 року. У 19 столітті в Колумбії в різних частинах країни було зроблено ще кілька спроб будівництва металургійних заводів, зроблених без належного дослідження, і тому таких, що не мали великого успіху.
1-а половина 20 століття У 1945—1949 роках в Колумбії виплавлялося в середньому по 5,4 тис. т сталі на рік. В той час за виплавкою сталі країна посідала 4-те місце в Південній Америці (після Аргентини, Бразилії і Чилі).Minerals yearbook: Metals and minerals (except fuels). Year 1954, Volume I, 1958. p. 609—611. До 1954 року в країні було лише 4 невеличких металургійних заводи, продукція яких становила в середньому 1,5 тис. т чавуну і 4 тис. т сталі на рік.И. Бунегина. Колумбия: экономика и внешняя торговля. — М.: Внешторгиздат, 1959. — С. 54. У 1953 році в Медельїні був металургійний завод, що переплавляв металобрухт, потужністю 15 тис. т на рік, однак він виробляв лише 4 тис. т прокату на рік. На початку 1950-х років чорна металургія країни зовсім не задовольняла потреби країни в металі, імпорт сталі в Колумбію становив 100—160 тис. т на рік. При цьому споживання сталі на душу населення становило лише 15 кг.Brief outline of steel industries in some Latin-American countries, New York: UN. Feb. 1953. p. 14 — 15.
Комбінат Асеріас Пас-дель-Ріо Після відкриття великих покладів залізної руди на родовищі біля Пас-де-Ріо було прийнято рішення щодо будівництва металургійного заводу повного виробничого циклу, що працював би на базі цього родовища. У 1942 році місцем будівництва заводу було обрано ферму Беленсіто через підходящій для цього плаский рельєф місцевості у гірському районі та через близькість як до родовищ залізної руди, вугілля та вапняку, так і до міст Согамосо і Дуїтама.
У 1947 році було створено державну «Національну металургійну компанію Пас-де-Ріо» (), що згодом була перейменована на «Асеріас Пас-дель-Ріо». Вона побудувала металургійний комбінат «Асеріас Пас-дель Ріо» і почала розробку корисних копалин. Комбінат став до ладу у 1954 році, він став найбільшим металургійним підприємством країни і залишається таким вже понад як 70 років. З 1954 року почався процес приватизації комбінату. Перша черга металургійного комбінату передбачала продуктивність 100 тис. т квадратного і круглого прокату, катанки та рейок на рік. Можливість випуску листового прокату розглядалася при подальшому розвитку заводу. Поклади необхідних сировини, палива і флюсів знаходилися у радіусі 50 км від заводу, хоча гірський ландшафт місцевості ускладнював транспортування. Спочатку будівництво зіткнулося з труднощами, зокрема з опором Світового банку, але фінансова підтримка Франції забезпечила реалізацію проєкту. Вартість комбінату становила 70 млн доларів США. У складі заводу була 1 доменна піч потужністю 550 т на день, 3 25-тонних томасівських конвертори, 1 20-тонна електродугова піч. Коксохімзавод мав коксову батарею з 43 коксовими печами. Потужність першої черги — 150 тис. т, з можливістю подальшого збільшення до 250 тис. т і будівництвом листопрокатного цеху. У 1959 році він виробив 125 тис. т чавуну і 110 тис. т сталі.Українська радянська енциклопедія. 1-е видання, Т.7, 1959. С. 26. Оскільки на комбінаті використовувалося томасовське виробництво сталі, в країні вперше почалося виробництво фосфатних хімічних добрив, головним чином на основі фосфористого шлаку, отриманого від конверторного виробництва, та в меншій мірі — сульфату амонію, отриманого з відхідних газів коксових печей. До того існувало виробництво добрив з імпортної сировини, з додаванням деяких місцевих інгредієнтів, таких як розчинники та емульгатори в пестицидах.Colombia Today, Vol. 275, No.6 1993. p. 2. Пізніше томасівське виробництво було замінене на бесемерівське.
Комбінат був державним підприємством з 1 % приватних інвестицій, але до 1980 року став на 96 % приватним.p. 269
В подальшому на комбінаті проводилися модернізації з підвищенням виробничих потужностей і вдосконалення обладнання.Minerals Yearbook. p.706. p. 270.p. 307. p.240. Однак, не все було реалізовано. 1978 — німецька Linde AG мала дати проєкт кисневої станції для вдування у доменну піч.p. 276—277. p. 245. У 1978 році комбінат мав прибуток 10 млн доларів, що було на той час його історичним максимумом.
1960-і роки У 1967 році в країні було вироблено 206 000 т чавуну, 252 000 т сталі і біля 240 000 т готового прокату. Більшу частину прокату було вироблено на заводі Асеріас Пас-дель-Ріо. 3 менших металургійних заводи виплавили 45 тис. т сталі і виробили 85 тис. т готового прокату з виплавленої ними сталі, а також з куплених напівпродуктів. Станом на 1968 рік колумбійські заводи забезпечували лише 50 % потреб країни у прокаті. Імпортувався листовий прокат і спеціальні сталі. У 1967 році було імпортовано 150 000 т прокату на суму 30 млн доларів, який весь, окрім 10 000 т, становив листовий прокат. Наприкінці 1968 року завершено першу програму розширення заводу Асеріас Пас-дель-Ріо. В цей час завод виробляв 215 тис. т чавуну на рік. У 1969 році друга програма розширення виробництва на ньому, що передбачала підвищення потужності до 500 000 т прокату, очікувала на міжнародні кредити. Розвивали свої потужності і менші заводи. На одному заводі було встановлено лінію з виробництва бляхи потужністю 60 тис. т на рік, один завод збільшив продуктивність на 20 % і ще на одному заводі було встановлено електродугову сталеплавильну піч, що дозволило йому виплавляти власну сталь.Thomas E. Weil. Area Handbook for Colombia. U.S. Government Printing Office, 1970. pp. 401—402.
У 1965 році в Колумбії вироблено 400 тис. т сталі, більша частина її виплавлялася на комбінаті: 80 % у 1964 році,p. 523. 1967 82 % комбінат, 78 % у 1969 році. Іншу сталь виплавляли з металобрухту 3 компанії Medellin, Pacifico, Muna. В подальшому кількість мінізаводів зросла і їхня роль у виплавці сталі також зросла. У 1974 році було вже 6 мінізаводів, у 1979 році найбільшим з них був завод Siderurgica del Pacifico S. A. (SIDELPA) з потужністю 60 тис. т на рік.
1970-і роки Колумбія імпортувала у 1970 році 3,7 тис. т феросплавів, 288 тис. т прокату. Компанія Metalurgica de Boyaca будувала стан гарячої прокатки і електропіч потужністю 45 тис. т на рік. У 1970 році роль комбінату «Асеріас Пас-дель-Ріо» все ще залишалася великою у виробництві сталі, ним вироблялося 77 % сталі, інші 23 % сталі мінізаводи виробляли. З подальшим розвитком виробництва на мінізаводах роль комбінату поступово зменшувалася. До 1970 року єдиним виробником чавуну в Колумбії був комбінат «Асеріас Пас-дель-Ріо» у Беленсіто, однак у 1972 році у Тібіто став до ладу ще один завод повного виробничого циклу.
У 1979 році комбінат забезпечував попит країни у сталі лише на 28 %, інші 6 — на 17 %, інші 55 % — імпорт.
У 1973 році з метою розвитку власного виробництва, що мало би базуватися на використанні вітчизняного вугілля і залізних руд замість імпортних скрапу, слябів і заготовки, уряд припинив надавати ліцензії на імпорт електроенергії для додаткових електросталеплавильних печей, що виплавляли сталь з металобрухту.Minerals yearbook: Area reports: international. Year 1973, Volume 3, 1973. p. 246. 1974 — 6 заводів мали потужність 200 тис. т, але працювали на половину потужності через відсутність металобрухту.
1977 — потужність 800 тис. т, забезпечує 41 % потреб у металі. Руди запаси 226 млн т, чого за планом має вистачити на 35 років. За період 1953—1975 роки споживання зростало на 6 % щороку. 1977 — 1 комбінат і 6 міні-заводів, потужність всіх 550 млн т сталі, і 1 виробник чавуну. Комбінат до 1985 року планувалося у з етапи підвищити виробництво до 1 млн т. 1970—1974 — споживання сталі становило 0,7 млн т на рік, з яких в країні вироблялося 50 %.p. 319
1970 мінізаводи виробляли 23 % сталі, 1984 — 43 %, 1985 — 47 %. 1985 — забезпечує себе на 40 % з 1,2 млн т. 41 кг на особу, що було менше ніж 76 кг в середньому по Латинській Америці.
1973 — комбінат планував побудувати будівництво ще одного коксового заводу у департаменті Бояка. Очікувався попит на кокс з боку венесуельського металургійного заводу. Планували побудувати у місті Cucuta або Pamplora використання вугілля з департаменту Сантандер. Також пропонувалося будівництво у Берріа у долині річки Магдалена.
1973 Колумбія Бразилії вугілля, Бразилія Колумбії руду і продукти планp. 248.
Завод у Тібіто