Карл Йозеф Зільбербауер (; , Відень — , там же) — австрійський обершарфюрер, який 1944 року керував рейдом гестапо на будинок Анни Франк і її арештом разом з тими, з ким вона переховувалась. Під час Другої світової війни перебував у окупованому нацистами Амстердамі, отримав підвищення до звання гауптшарфюрера, а після війни відбув 14 місяців ув'язнення за застосування надмірної сили проти членів Комуністичної партії Австрії. Був слідчим під прикриттям західнонімецької Федеральної розвідувальної служби. 1963 році Зільбербауер, на той час інспектор віденської поліції, викритий як командир рейду й арештів гестапо 1944 року, проте його так і не притягнули до відповідальності.

Ранні роки Народився у Відні та служив в австрійській армії. 1935 році пішов стопами батька та вступив до поліції. Чотири роки по тому приєднався до гестапо, переїхав до Нідерландів, а 1943 року переведений до СД у Гаазі. Направлений до Амстердама та прикріплений до підрозділу Sektion IV B4, який складався з австрійських і німецьких поліційних відділів, і займався арештами євреїв по всій окупованій території Нідерландів. Підвищений до звання гауптшарфюрераAmsterdam City Archives, Gemeentepolitie Amsterdam (Amsterdam Police), inventory number 2046: report by precinct station Linnaeusstraat, 27 June 1944, mut. 23.00.Amsterdam City Archives, Gemeentepolitie Amsterdam (Amsterdam Police), inventory number 2036: report by precinct station Singel, 13–14 April 1944, mut. 16.30..

Рейд на схованку Франка 4 серпня 1944 року отримав наказ від свого начальника, оберштурмфюрера СС Юліуса Деттмана розслідувати інформацію щодо євреїв, які ховаються у кімнатах на другому поверсі будинку 263 за адресою Прінзенграхт. Разом з кількома іншими поліціянтами допитав Віктора Куглера про вхід до схованки. Також допитали Міп Гіс і Йоганнеса Клеймана, Куглера та Клеймана заарештували, а молодій секретарці Беп Фоскейл вдалося втекти з документами, які б викрили осіб, які допомагали переховуватись. Після війни Отто Франка та Карла Зільбербауера допитали про обставини рейду, і обидва описали здивування Зільбербауера тим, що люди переховувались там понад два роки. Франк згадував, як Зільбербауер конфіскував їхні цінності та гроші, забрав їх у портфелі Отто Франка, з якого викинув на підлогу папери та зошити, що складали щоденник Анни Франк.

Невдовзі після цього Куглера та Йоганнеса Клеймана разом з Отто Франком, Едіт Франк-Голландер, Марго Франк, Анною Франк, Германом ван Пельсом, Августом ван Пельсом, Петером ван Пельсом і Фріцем Пфеффером заарештували та доправили до штаб-квартири гестапо в Амстердамі. Звідти вісьмох, хто переховувався, відправили до пересильного табору Вестерборк, а потім до концентраційного табору Аушвіц. Після цього Марго й Анну Франків відправили до концентраційного табору Берген-Бельзен, де вони померли від тифу. Віктора Куглера та Йоганнеса Клеймана відправили до трудових таборів. З десяти вижили лише Отто Франк, Куглер і Клейман.

Операції під прикриттям У квітні 1945 року повернувся до Відня. Відбув 14 місяців у в'язниці за застосування надмірної сили проти членів Комуністичної партії АвстріїMelissa Müller, Anne Frank — the Biography, p. 276.. Після звільнення завербований західнонімецькою організацією Гелена та провів десять років як агент під прикриттям для цієї організації та її наступника Федеральної розвідувальної служби. За словами репортера газети «Шпіґель» Петера-Фердинанда Коха, який дізнався про його повоєнну діяльність, досліджуючи працевлаштування колишніх нацистів розвідувальної служби, Зільбербауер проник у неонацистські та прорадянські організації у Західній Німеччині та Австрії. Його куратори мали рацію, що минуле членство Зільбербауера в СС завадить неонацистам розпізнати його справжню прихильність.

Можливо, під тиском організації Гелена, 1954 року Зільбербауера поновила на посаді у віденській кримінальній поліції, через чотири роки після публікації щоденника Анни Франк у Німеччині, та підвищила до звання інспектора.

Розслідування Центру Візенталя 1958 року Симон Візенталь, мисливець за нацистами та той, хто пережив Голокост, почав шукати Зільбербауера, коли австрійські заперечувачі Голокосту вимагали від нього довести існування Анни Франк. Один підліток, який заперечував Голокост, заявив, що якби офіцера, який заарештував Анну Франк, знайшли та визнали б це, він би змінив свою думку.

Під час розслідування рейду на схованку Франків, проведеного голландською поліцією 1948 року, ім'я Зільбербауера розкрили як «Зільвернагель». Детективів голландської поліції, які допомагали в рейді, впізнала Міп Гіс, яка згадувала, що їхній командир мав віденський робітничий акцент. Голландські поліціянти стверджували, що нічого не пам'ятають, окрім помилкової форми прізвища свого начальника.

Візенталь розглядав можливість зв'язку з батьком Анни, Отто Франком, але дізнався, що той виступає за прощення та примирення. Отто також вважав, що найбільшу відповідальність несе особа, відповідальна за донос гестапо, а не офіцери, які його заарештували. Однак Візенталь був рішуче налаштований дискредитувати зростальний рух заперечення Голокосту та продовжив пошуки «Зільвернагеля». Наприкінці весни 1963 року, після виключення численних австрійців зі схожими іменами, голландські слідчі надали Візенталю телефонний довідник гестапо часів війни. Під час двогодинного перельоту з Амстердама до Відня Візенталь знайшов ім'я «Зільбербауер», як додане до Sektion IV B 4.

Після прибуття до Відня Візенталь негайно зателефонував Йозефу Візенгеру, який розслідував злочини нацистів для Міністерства внутрішніх справ Австрії. Йому повідомили, що Зільбербауер може й досі служити в поліції. У Віденській поліції працювало щонайменше шість осіб з таким прізвищем. 2 червня 1963 року Візенталь подав письмовий запит, але кілька місяців поліція не оприлюднювала результати.

Контакт Насправді віденська поліція майже одразу встановила, що Зільбербауер був інспектором. Після його зізнання в арешті Анни Франк керівництво, побоюючись скандалу, відсторонило його без оплати й наказало мовчати. Однак він розповів про це колезі-комуністу, і 11 листопада 1963 року партійна газета оприлюднила історію. Після цього Візенталь звернувся до нідерландських ЗМІ, і Зільбербауер публічно визнав, що заарештував Анну Франкhttp://www.annefrank.org/content.asp?pid=327&lid=2.

Коли Зільбербауера запитали про щоденник Анни Франк, він відповів: «Я купив цю маленьку книжечку минулого тижня, щоб побачити, чи є я в ньому. Але мене там немає». Коли репортер сказав йому, що він «міг би першим його прочитати», Зільбербауер посміхнувся і сказав: «Можливо, мені варто було підняти її з підлоги».

Спогади Зільбербауера про арешт Зільбербауер добре пам'ятав арешт Франків. Коли Зільбербауер поцікавився тривалістю переховування, Отто Франк відповів, що воно тривало два роки й один місяць. Спочатку Зільбербауер поставився до цього скептично, однак Отто продемонстрував позначки зросту Анни на стіні, які підтверджували, що вона виросла за цей час. Зільбербауер зазначав, що Анна мала вигляд як на малюнку з книг, але старша та привабливіша, і висловив комплімент сім'ї Франків.

Зільбербауер надав усю відому інформацію, але це не допомогло нідерландській поліції в розслідуванні справи щодо людини, яка надала наводку. Він пояснив, що дзвінок прийняв його командир, лейтенант СС Юліус Деттманн, який сказав лише, що інформація надійшла з «надійного джерела». Оскільки Деттманн скоїв самогубство у в'язниці 25 липня 1945 року, друге розслідування також зайшло в глухий кут.

Слухання і смерть Австрійський уряд заявив, що арешт Анни Франк «не є підставою для арешту чи переслідування Зільбербауера як воєнного злочинця», однак віденська поліція скликала дисциплінарне слухання. Серед свідків був Отто Франк, який свідчив, що Зільбербауер «лише виконував свій обов'язок і поводився правильно» під час арешту; однак додав: «Єдине, про що я прошу, це щоб мені більше не довелося бачити цю людину».

Комісія з нагляду за поліцією виправдала Зільбербауера. Його неоплачуване відсторонення скасували і віденська поліція призначила його на канцелярську роботу в Бюро ідентифікації.

Помер 1972 року.

Нові теорії щодо арешту Анни Франк Внаслідок подальших розслідувань (за підтримки Фонду Анни Франк) з'явилась нова інформація. 2016 року з'явилася правдоподібна версія, що жодної наводки не було, а євреїв виявили випадково під час розслідування незаконної торгівлі продуктовими картками. Водночас версію зради повністю не відкинуто. Свідчення Зільбербауера 1963 року вважають суперечливими й ненадійними, тому немає впевненості, що надійшов анонімний телефонний дзвінок.

Зільбербауер і його група розслідували не переховування євреїв, а фінансові злочини. Підприємство за адресою Прінсенграхт, 263, було пов'язане з нелегальним обігом припасів, необхідних для утримання восьми осіб у схованці. В умовах нормування переховування та шахрайство з продовольчими картками часто були взаємопов'язані, тож розслідування одного могло призвести до викриття іншого.

У березні 1944 року двох працівників компанії, Гендріка Даатцелаара та Мартіна Брауера (у щоденнику їх імена D та B), заарештували з 8000 продовольчими картками, і велика ймовірність, що рейд, який відбувся у серпні, був його наслідком.

Під час майже двогодинного обшуку офіцери ретельно перевіряли приміщення, оглядаючи ящики, пакети й запаси їжі, доки не виявили обертову книжкову шафу з прихованим проходом. Це дає підстави припускати, що метою обшуку спочатку не було виявлення осіб, які переховувалися.

Якщо наводка й існувала, анонімна чи ні, вона була без деталей: за наявності точних відомостей обшук тривав би значно менше часу і його, ймовірно, проводив би не підрозділ Зільбербауера.

Примітки

Джерела

Посилання