Волинська єпархія (Польська автокефальна православна церква) – єпархія Польської автокефальної православної церкви, що діяла у 1921–1941 рр.
Після підписання у 1920 році Варшавської угоди територія західної Волині, населення якої переважно сповідувало православ’я була включена до складу Польщі. Існуюча на той час Волинська єпархія Російської православної церкви увійшла до складу Польської православної церкви, яка у 1924 році отримала Томос і стала автокефальною. Першим керівником єпархії став Діонісій (Валединський).
У 1923 році Діонісій (Валединський) очолив Варшавську митрополію та ПАПЦ, але також залишив за собою посаду керівника Волинської єпархіїA. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. Białystok: Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku, 2001. , s.102.
За даними початку 1920-х рр. Волинська єпархія була четвертою за кількістю прихожан серед православних єпархій тогочасної Польщі. Вона поділялась на 55 деканатів, які об’єднували 426 парафій. Їх обслуговувало 569 священників. ПАПЦ оцінювала кількість прихожан єпархії у 1.192.390 осіб. Межі єпархії співпадали з межами Волинського воєводства. У єпархії діяли монастирі: Зимненський монастир Татаринецький монастир у с.Обич Корецький монастир Загаєцький монастир Богоявленський Кременецький жіночий монастир Дубенський хрестовоздвиженський монастир Троїцький Дерманський жіночий монастир.
Більшість парафіян становили етнічні українці. У жовтні 1921 року на з’їзді мирян і духовенства ухвалено резолюцію про необхідність впровадження у літургійні практики української мови або українського варіанту церковнослов’янської мови за використання російської мови. З 1922 року парафії отримали право впроваджувати у себе українську мовуM. Papierzyńska-Turek: Między tradycją...,s. 218
У 1933 році очільником Волинської єпархії став Олексій (Громадський)A. Mironowicz, Kościół prawosławny..., s.179.
Примітки