Самі Модіано (італ. Sami Modiano), уроджений Самуель Модіано, (18 липня 1930, Родос) — італійський єврей, уцілілий внаслідок Голокосту, який пережив нацистський табір знищення Аушвіц-Біркенау та є активним свідком Голокосту.

Біографія Самуель Модіано народився на грецькому острові Родос, який на той час був італійською провінцією, в родині Джакоббе Модіано (Салоніки, 17 березня 1899 року — концентраційний табір Освенцим, 16 вересня 1944 року) та Діани Франко (Родос, 15 грудня 1904 року — Родос, 16 серпня 1941 року). Після проголошення фашистських расових законів у 1938 році він навчався в третьому класі початкової школи, з якої, як єврея, його було раптово виключено. На острові, де євреї, християни та мусульмани традиційно співіснували мирно, це стало першим із тривалої низки травматичних досвідів.

Життя після запровадження расових законів було непростим: батько був змушений залишити роботу, мати Діана померла від тяжкої хвороби, половина єврейської громади Родосу залишила острів у надії знайти порятунок в інших місцях, а сам Самі був змушений працювати, щоб утримувати родину.

Ситуація на Родосі залишалася відносно спокійною до підписання Італією перемир'я з союзниками 8 вересня 1943 року. Після цього німецькі війська окупували острів.

18 липня 1944 року, шляхом обману, заарештували всіх єврейських чоловіків віком від 15 років: їм наказали з'явитися до німецького командування нібито для перевірки документів, запевнивши, що наступного дня вони отримають нові посвідчення особи. 19 липня 1944 року таку саму долю спіткали жінки та діти. 23 липня близько 600 осіб було завантажено на три кайки — невеликі вантажні судна — в нелюдських умовах.

Згадуючи цей досвід, Модіано зазначав: «Там ще залишалися екскременти тварин, яких перевозили раніше, і всюди була сеча. Але всередині були не тварини — не свині й не кози, а люди: літні люди зі своїми хворобами, новонароджені діти, матері, які годували грудьми, вагітні жінки…»Подорож з Родосу до Пірея тривала 8 днів.

З 31 липня до 3 серпня 1944 року депортованих утримували в концентраційному таборі Хайдарі, де багато з них загинули, зокрема від спраги.

3 серпня депортованих, щільно набитих у задушливій темряві вагонів поїзда, відправили до нацистського табору знищення Біркенау, куди вони прибули 16 серпня.

Одразу після прибуття до табору 16 серпня 1944 року чоловіків відокремили від жінок, і чотирнадцятирічний Модіано залишився разом із батьком. Невдовзі відбулася селекція, проведена Йозефом Менгеле: спочатку Самі було призначено до знищення в газовій камері, однак батькові, Джакобе, вдалося перевести його до групи в'язнів, залишених у живих. Йому присвоїли табірний номер B7456 — на один більший за номер батька, який мав номер B7455.

У наступні місяці Самі втратив сестру Лучію, а згодом і батька, який, дізнавшись про смерть доньки, добровільно зголосився до табірного лазарету, усвідомлюючи, яку долю це для нього означатиме.

Подібна загроза загибелі неодноразово нависала й над Самі: зокрема, під час повторної селекції його було спрямовано до крематорію, і, очікуючи входу до газової камери, він урятувався лише завдяки випадку — саме тоді прибув транспорт із картоплею, і одному з офіцерів СС знадобилася робоча сила для його розвантаження.

У таборі Модіано подружився з іншим італійським депортованим — П'єро Террачіна, на два роки старшим за нього, уродженцем Рима, який залишався одним із його найближчих друзів упродовж усього життя.

У 1945 році, коли радянські війська перебували за кілька десятків кілометрів від табору, німці вивели звідти тих, хто вижив, і з Біркенау пішки погнали їх у напрямку Аушвіца. Під час маршу Модіано, знесилений, упав на землю, втративши надію, однак двоє невідомих співв'язнів підняли його й донесли до місця призначення, залишивши на купі тіл загиблих, щоб замаскувати.

Прокинувшись і усвідомивши, що врятований, він побачив удалині будинок і, повзучи, дістався до нього. Там він зустрів інших уцілілих із табору, серед яких були Прімо Леві та його друг П'єро Террачіна. Наступного дня прибули радянські війська. Це було 27 січня 1945 року.

З 776 італійських євреїв віком до 14 років, депортованих до концентраційних таборів, вижило тільки 25. З усієї єврейської громади Родосу після Голокосту залишилося лише 31 чоловік та 120 жінок.

Повернення до життя та прибуття на материкову частину Італії, де Самі до того часу ніколи не бував, стали для нього складним і виснажливим шляхом.

Модіано емігрував до Бельгійського Конго, де працював торговцем і де 10 січня 1958 року одружився з Сельмою Дулмар, яка також народилася на Родосі 12 грудня 1939 року; однак, навіть в Африці він стикнувся з новими загрозами, з початком громадянської війни та завоюванням влади диктатором Мобуту Сесе Секо.

Згодом він повернувся до Італії разом із дружиною, мешкаючи між Остіїю та Родосом.

У 2005 році давній друг П'єро Террачіна переконав його прийняти запрошення тодішнього мера Рима Вальтера Вельтроні взяти участь у поїздці до Аушвіца, організованій для учнів римських ліцеїв. Відтоді взимку Модіано перебуває в Італії, де присвячує себе поширенню свідчень про свій досвід серед учнів середніх і старших шкіл, а влітку мешкає на Родосі, де опікується давньою синагогою та невеликою єврейською громадою, що збереглася на острові.

У 2009 році його свідчення було включено до проєкту зі збирання «Свідчень тих, хто вижив» — дослідження, проведеного впродовж 1995—2008 років Марчелло Пеццетті від імені Центру сучасної єврейської документації, у межах якого було зібрано свідчення майже всіх італійських уцілілих із нацистських концентраційних таборів, які на той час ще були живі.

За кілька днів до початку чемпіонату Європи з футболу 2012 року його запросили супроводжувати збірну Італії з футболу під час візиту до нацистського концентраційно-винищувального табору Аушвіц разом із другом П'єро Террачіна та письменницею Ханна Куглер Вайс, яка також пережила нацистський геноцид євреїв.

У 2013 році він опублікував книгу мемуарів «Саме для цього я жив» (видавництво «Rizzoli», Мілан). У ній він описує умови перебування в таборі Аушвіц та розмірковує над власним досвідом повернення до життя після звільнення з нацистського табору знищення.

У 2014 році, з нагоди Дня пам'яті, спеціальний проєкт TG1 транслював документальний фільм L'amore dopo la tempesta режисера Роберто Олла, присвячений історії Самі та Сельми Модіано.

З нагоди Дня пам'яті 2018 року на основних італійських телевізійних каналах (Rai, Mediaset, LA7 і Sky) було показано документальний фільм «Усе перед цими очима» режисера Вальтера Вельтроні, створений компаніями Sky та Palomar, який розповідає історію Самі Модіано.

У 2018 році, з нагоди Дня пам'яті, було показано документальний фільм «Друзі на все життя» режисера Роберто Олли, присвячений історії дружби між Самі Модіано та П'єро Террачіною, яка зародилася під час їхнього ув'язнення в нацистському таборі знищення.

З нагоди Дня пам'яті 2020 року було показано документальний фільм «Людина з Родосу» режисера Роберто Олла, у якому розповідається історія єврейської громади Родосу, подана від першої особи Самі Модіано на тлі будинків єврейського кварталу грецького острова. Фільм було створено в межах спеціальних проєктів TG5 Mediaset.

З нагоди Дня пам'яті жертв Голокосту 2021 року транслювався спеціальний випуск Tg5 «Слова з тиші».

З нагоди Дня пам'яті 2022 року було показано документальний фільм «Розкажи — також і для нас» режисера Роберто Олла, створений для вшанування жертв Голокосту. У фільмі беруть участь Самі Модіано та інша уціліла внаслідок Голокосту — Едіт Брук, які розповідають про окремі пережиті ними досвіди в нацистських концентраційних таборах. Фільм було вироблено в межах спеціальних проєктів TG5 Mediaset.

6 грудня 2023 року, у віці 93 років, Модіано отримав почесний ступінь з медицини та хірургії від Еудженіо Гульєльмеллі, ректора Римського університету Campus Bio-Medico, за гуманітарні та соціальні заслуги.

Твори

Фільмографія

«Усе перед цими очима» («Everything before these eyes»), режисера Вальтера Вельтроні, 45 хв, виробництво Sky Cinema 2017 року

Почесні звання Нагороди та відзнаки

Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» — Рим, 15 липня 2020 року. Хрест «За заслуги» I класу ордена «За заслуги Федеративної Республіки Німеччина» — 2020 рік.

Почесні академічні відзнаки

Почесний доктор історії, антропології та релігієзнавства (laurea honoris causa) — Римський університет «Ла Сап'єнца», 29 листопада 2013 року. Почесний доктор медицини та хірургії (laurea honoris causa) — Університет Campus Bio-Medico di Roma, під час церемонії відкриття 31-го академічного року, 6 грудня 2023 року.

Бібліографія

Пов'язані статті

Голокост в Італії Бібліографія про Голокост Вижили в Голокості Мемуари про Голокост Концентраційний табір Освенцим

Посилання

Примітки