Римський меридіан, або меридіан Монте-Маріо, також званий нульовим меридіаном Італії, — відліковий меридіан, прийнятий у XIX столітті для картографії Королівства Італія. Його визначив у 1870 році італійський єзуїт та астроном Анджело Секкі. Він розташований на 12°27′08,400″ на схід від Гринвіцького меридіана, що відповідає різниці місцевого часу 0 год 49 хв 49 с.

Меридіан проходить через Рим на рівні базиліки Святого Петра, хоча для його фіксованого розташування на місцевості з практичних міркувань обрали місце на підвищенні на сусідньому пагорбі поблизу нинішньої вілли Мелліні. Зараз це місце позначено вежею.

Історія Історія Римського меридіана тісно пов’язана з дослідженнями форми Землі. У другій половині XVIII століття, після оприлюднення теорії Ньютона, серед учених точилися суперечки щодо справжньої форми Землі. Ця дискусія спричинила низку експедицій у різні регіони світу з метою точного вимірювання кривини меридіанів (так зване «вимірювання градуса меридіана») і визначення геометричної форми, яка найбільше відповідає реальній формі планети.

Однією з найактивніших держав у цій справі було Королівство Пруссія, яке 1861 року запропонувало створити комісію для вимірювання градуса центральноєвропейського меридіана під головуванням генерала й картографа Йоганна Баєра. Цей меридіан проходив через Берлін, на півночі сягав Північного полярного кола, перетинав значну частину Скандинавського півострова, а на півдні доходив до Сицилії, перетинаючи Апеннінський півострів між Анконою та Формія–Террачиною і проходячи значною частиною територій тодішньої Папської держави та щойно створеного Королівства Італія. До комісії приєдналися багато країн, зокрема й Італія. Папська держава, хоча й отримала запрошення, через складну політичну ситуацію того часу вирішила офіційно не долучатися, але запевнила у своїй підтримці проведення вимірювань.

Міжнародна комісія зібралася в жовтні 1864 року в Берліні за участю 13 європейських держав, щоб спланувати вимірювання в різних регіонах. Для координації робіт в Італії створили Італійську комісіюКомісію заснувало 5 квітня 1865 року Міністерство народної освіти, а 1866 року вона отримала назву Італійська геодезична комісія., яка вперше зібралася в Турині 1865 року. У серпні 1869 року італійська держава запросила священника Анджело Секкі, тодішнього директора обсерваторії Римського колегіуму, взяти участь у роботі комісії в приватному порядку. З огляду на продемонстровану ним компетентність Папську державу офіційно запросили до участі в роботі комісії. Секкі призначили головою понтифікальної комісії, відповідальної за роботи на території держави, яка на той момент обмежувалася Лаціо.

Одним із перших завдань комісії було визначити місця для розташування геодезичних станцій. У Римі вже існувала геодезична база, яку використовували для вимірювань 1855 року уздовж Аппієвої дороги. Вона складалася з шести пунктів: , Ф'юмічіно, , , та , серед яких головною станцією була точка на хресті собору Святого Петра. Саме ця остання точка стала предметом обговорення, і зрештою її вирішили замінити з двох практичних причин. По-перше, оскільки неможливо було встановити інструменти безпосередньо на вершині хреста, їх доводилося розміщувати поблизу й виконувати компенсаційні розрахунки, які неминуче вносили похибки, несумісні з точністю вимірювань. По-друге, з цієї точки не відкривався повний 360-градусний горизонт, оскільки огляд частково перекривала височина .

Нову точку розташування геодезичної станції обрали на Монте-Маріо — на його найвищій частині, у винограднику князя Барберіні, герцога Кастельвеккйо. Після досягнення домовленості з власником вирішили звести вежу для постійного позначення геодезичного пункту. Вежу спроєктував майор Папської інженерної служби інженер . Вона мала квадратну основу зі стороною близько 5 метрів і висотою 3 метри, на якій височіла частина у формі зрізаного конуса заввишки близько 8 метрів. На вершині вежі, по центру, встановили стовпчик заввишки приблизно 1,40 м, оточений залізною огорожею. Крім того, щоб забезпечити точність і довговічність геодезичного пункту, на глибині чотирьох метрів під вежею заклали квадратний камінь зі стороною 0,6 м і товщиною 0,4 м. У центрі каменя був вертикальний отвір, що збігався з віссю вежі. На камені викарбували пам’ятний напис: навколо отвору — «1870 Segnale Trigonometrico» ("Тригонометричний сигнал 1870"), а з боків — «PIUS IX P.M.» ("Пій IX, Верховний понтифік").

Будівництво вежі розпочали 6 травня 1870 року, але у вересні того ж року його перервали через захоплення Рима Королівством Італія. Утім королівство також підтримало проєкт використання Монте-Маріо як вихідної точки національної геодезичної мережі й завершила спорудження вежі 1871 року. У 1877 році вежу знесли під час будівництва , а геодезичний пункт перенесли до сусідньої вілли Мелліні. Після завершення будівництва форту 1882 року пункт знову повернули на попереднє місце й відбудували вежу, оскільки рів форту не перешкоджав роботам. Нова вежа з цегли, що має форму зрізаного конуса та висоту 7 метрів, збереглася донині (станом на 2013 рік).

Починаючи з 1872 року, коли Королівська італійська армія заснувала Військово-топографічний інститут (), усі виконані ним топографічні карти Італії використовували меридіан Монте-Маріо як нульовий меридіан. Відтоді його почали називати Першим меридіаном Італії. Його продовжили використовувати як нульовий меридіан і після 1882 року, на картах, виконаних .

1875 року Військово-топографічний інститут за дорученням італійського парламенту розпочав проєкт створення Карти Італії масштабу 1:, відомої також як "Велика карта Італії". Для її укладання використали поверхню еліпсоїда Бесселя 1841 року з вихідною точкою в геодезичному пункті Монте-Маріо, розміри якого 1874 року виміряв , директор Капітолійської обсерваторії.

1 жовтня 1884 року у Вашингтоні відбулася з метою визначення єдиного світового нульового меридіана. 13 жовтня більшість із 22 країн, серед яких була й Італія, підтримали рішення вважати нульовим меридіаном той, що проходить через Гринвіцьку обсерваторію. Однак і після цього в Італії Римський меридіан ще тривалий час широко використовували як точку нульової довготи на більшості національних топографічних карт і в шкільних географічних атласах.

На початку XX століття Італійська геодезична комісія доручила провідним ученим виконати точні вимірювання геодезичного пункту Монте-Маріо. У 1904–1905 роках їх здійснили , , , і .

1940 року професор запропонував запровадити для італійської картографії нову геодезичну референцну систему, що отримала назву . Для цієї системи використали Міжнародний еліпсоїд 1924 (запропонований у 1909 році), орієнтований на геодезичний пункт Монте-Маріо.

Після Другої світової війни для Європи запропонували нову систему координат — . Пов’язаний із нею референц-еліпсоїд — міжнародний еліпсоїд Гейфорда, орієнтований у Потсдамі (вежа Гельмерта), а основним меридіаном став гринвіцький.

У 1964 році Військовий географічний інститут розпочав видання нової топографічної карти Італії масштабу 1:. Вона ґрунтувалася на геодезичній системі ED50 і була виконана в універсальній поперечній проєкції Меркатора (UTM). Використання Гринвіцького меридіана як початку відліку довгот фактично означало завершення застосування Римського меридіана як основного орієнтира італійської картографії, хоча видання Великої карти Італії (масштаб 1:), що й далі спиралася на Римський меридіан, тривало до 1974 року.

У червні 2008 року з нагоди 190-ї річниці від дня народження отця Анджело Секкі в Римі відбулися пам’ятні заходи, спрямовані на популяризацію знань про Римський меридіан.

Географія Римський меридіан входить на територію Італії з півночі, біля австрійського кордону неподалік від , далі сягає Венеційської лагуни поблизу Бурано, після чого виходить в Адріатичне море. Потім він перетинає , знову проходить Адріатичним морем і вдруге входить на Апеннінський півострів біля гирла Рубікону, трохи південніше Чезенатіко. Далі меридіан проходить на схід від Перуджі та Чивіта-Кастеллани, перетинає муніципалітет Сакрофано на околицях Рима. Південніше Рима він перетинає узбережжя Лаціо біля , далі перетинає Тірренське море і виходить до Марсали на Сицилії. Звідти меридіан прямує через Середземне море, проходячи за кілька кілометрів на захід від Лампедузи, і досягає африканського узбережжя поблизу міста Сабрата в Лівії. У межах Рима уявна лінія меридіана, починаючи від вежі та прямуючи на південь, перетинає , проходячи вздовж західного боку вілли Мелліні, далі перетинає вулиці Клодійська окружна дорога, , Віа Андреа Доріа, Віа Кандіа та Віале Ватікано. Потім вона входить до Ватикану, перетинає його сади й проходить трохи західніше апсиди собору Святого Петра, після чого виходить з Ватикану поблизу Ватиканського вокзалу. Далі меридіан перетинає Аврелієву дорогу, Віа ді Порта Кавалледжері та площу Григорія VII, проходить через Віллу-Доріа-Памфілі, поблизу базиліки Святого Панкратія. Потім він перетинає Віа ді Донна Олімпія та , проходячи над , і виходить на Віа Бернардіно Рамадзіні.

Прямуючи далі на південь, меридіан перетинає Віа делла Мальяна на перехресті з . Тут він перетинає Тибр, проходить над районом і досягає Римської кільцевої автостради біля розв’язки з .

У напрямку на північ, починаючи від сигнальної вежі, меридіан перетинає територію Вілла Мадама, проходить трохи західніше від Олімпійського стадіону, перетинає Віа делла Каміллуччіа та Віа Кортіна д'Ампеццо, далі Кассієву дорогу поблизу лікарні Сан-Петро-Фатеберефрателлі, Віа Дуе Понті, Віа ді Гроттаросса й перетинає Римську кільцеву автостраду біля тунелю в .

Примітки

Бібліографія

Посилання