Одиниця ділиться надвоє () — ідеологічна та філософська полеміка про природу суперечності — основоположної категорії діалектичного матеріалізму. Концепція «одиниці, що ділиться надвоє» має свої витоки у «Філософських зошитах» В. І. Леніна, згодом її неодноразово переосмислював Мао Цзедун у своїй версії марксистської філософії. Дискусія розгорнулася в Китаї в 1964 році, чим водночас повпливала на становлення маоїзму як політико-ідеологічної доктрини, особливо під час Культурної революції, але й стала приводом для політичних репресій з-поміж інтелігенції.

Діалектична філософія передбачає універсальність закону суперечності, згідно з яким усі спостережувані явища слід розглядати як протиборство двох суперечливих тенденцій — усуспільнення виробництва проти приватної власності, життя проти смерті, свобода проти необхідності, кількість проти якості тощо. Втрата однієї з тенденцій означає втрату самого явища. Як ілюстрацію цього закону діалектики Мао наводив концепцію Їнь та Ян з традиційної китайської релігії. Тож зрештою постало питання: яка риса єдності суперечностей є важливіша — єдність як боротьба чи боротьба як єдність.

Філософ висунув ідею «Два обʼєднуються в одне», вважаючи її головним законом діалектики і наголошуючи на приматі єдності. Маоїсти трактували ідею філософа, як заклик до примиренства, ніби капіталізм може обʼєднатися з соціалізмом, а суперечливі й внутрішньо антагоністичні сили можуть бути гармонійно збалансовані. У такому прочитанні Ян постав як мислитель, що фактично виправдовує примирення та поступки контрреволюційним силам і ідеям.

Першу атаку на написав , до критики якого приєднався сам Мао Цзедун, а також . Ідею обʼєднання засудили, проте після 1976 року, із закінченням Культурної революції, Яна та його концепцію «Два обʼєднуються в одне» офіційно реабілітували.

Заперечення заперечення

Маоїсти, які взяло собі за гасло діалектичний принцип «одиниця ділиться надвоє», тим самим проблематизували третій крок у класичній діалектичній тріаді Геґеля — заперечення заперечення або ж зняття (). Якщо всяка єдність є нетривкою боротьбою двох тенденцій, відтак жоден синтез неможливий. Мао безпосередньо відмовитися від третього закону діалектики, як він був сформульований Енґельсом, — закону заперечення заперечення.

, використовуючи наочну аналогію, пояснює, що мав на увазі Геґель, вживаючи цей термін для опису процесу досягнення нововведення: «Один “момент” діалектичного процесу, коли він повністю розвинений або усвідомлений, породжує власне заперечення; він не стикається механічно з антитезою. Тут процес радше схожий на трагічну драму, де “падіння” трагічного героя випливає з динаміки розвитку його власного характеру».

На відміну від цього, уявлення Мао про процес досягнення синтезу виглядає більш механістичним, аніж органічним, можливо тому, що він знайомився з Геґелем лише через Енґельса. Він описує період відносної рівноваги як такий, коли зміни мають кількісний характер і можуть бути спричинені як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. Конфлікти в цей період, як він зазначає в іншому місці, «розвиваються», «загострюються» і «глибшають». Прикладом кількісної зміни для нього часто слугує занепад правлячого класу на тлі зростання прогресивного класу.

У період відносної рівноваги та кількісних змін діалектика, як описував Мао, стає «порівняльним методом», за допомогою якого дві сторони суперечності співставляються і вимірюється їхня відносна сила. Якісна зміна ситуації, навпаки, передбачає зняття — подолання того, що було раніше; «стрибок» до якісно нової ситуації, який має бути здійснений силами, внутрішніми для самого протиріччя.

Вплив на західну філософію

Одним із головних популяризаторів маоїстського гасла «одиниця ділиться надвоє» в західній філософії є французький мислитель Ален Бадью. Ця проблематика фігурує не лише в його маоїстських філософських брошурах з 1970-х — «Теорія суперечності» (1975), «Про ідеологію» (1976) й коментаря «Раціональне ядро геґеліанської діалектики» (1978) на роботу китайського філософа , — але й сучасніших працях, як-от перекладена українською мовою книга «Століття» (2005).

Бадью концептуалізує гасло як діалектичний принцип первісності розколу у конституюванні всякої цілісності та консистентності. Відтак боротьбу мислитель розуміє не як зіткнення двох сутностей різної природи, а як внутрішній розкол, що розгортає новизну:Ми на боці принципу «одиниця ділиться надвоє». Ми за те, щоб нове зростало через розкол. Ми не шукаємо ані освячених і незбагненних, марних і повторюваних ультралівих мас, ані ревізіоністського союзу, який є лише маскою зловісної диктатури. Пролетарське, особливо сьогодні, віднаходить і розкриває найдрібніші тріщини всередині «руху», дає їм розростися, аж поки вони не стають тим, що відіграє головну роль.

Перевага, яку Ален Бадью надав принципу «одиниця ділиться надвоє», має конкретне історичне коріння: після Травня 68 філософ вбачав у популярних тоді теоретичних побудовах небезпеку. З одного боку, політична філософія Жиля Дельоза зображувала лівий ухил, який, пріоритезуючи субʼєктивну волю й бажання, штовхає активістів і активісток відкидати всяку форму організації та аналіз структур капіталізму. А з іншого боку, філософія Луї Альтюссера була взірцевим правим ухилом, у якій відкидалося уявлення про субʼєкта як ідеологічне, а розвиток суспільства повністю описувався обʼєктивно і структурно без врахування субʼєктивності учасників революційних рухів. Осмислений Бадью маоїстський принцип пропонував розглядати і субʼєктивний аспект, і обʼєктивний як внутрішньо розколоті й опосередковані комуністичною партією чи іншою революційною організацією.

Примітки

Бібліографія