У римській міфології та культурі Клоацина — богиня, яка керувала стародавньою Клоакою Максимою — головною каналізаційною та дренажною системою Рима.

Клоацина асоціювалася з Венерою, римською богинею кохання та сексуальності. Венері додавали епітет Венера Клоацина («Венера Очисниця»), що втілювало очисний аспект її функцій. Святилище Венери Клоацини стояло на Римському форумі, вздовж Віа Сакра.

Ім'я Теонім Cloācīna є похідним від іменника cloāca («каналізація, підземний дренаж»; пор. cluere «очищати»),Van Essen, Carel Claudius. «Venus Cloacina*.» Mnemosyne 9.1 (1956): 137—144. який походить від *klowā-, зрештою від праіндоєвропейського *ḱleuH-o- («чистий»). Оскільки Венера Cloacina — епітет або культовий титул Венери, Cloācīna може тлумачитися як «Очисниця».

Клоака Максима

Вважається, що будівництво Клоаки Максими розпочав у 600 році до н. е. Тарквіній Пріск, легендарний п'ятий цар Риму.Livy, History of Rome, 1.56Hopkins J, Stow K. The ‘sacred sewer’: tradition and religion in the Cloaca Maxima. In: Bradley M, ed. Rome, Pollution and Propriety: Dirt, Disease and Hygiene in the Eternal City from Antiquity to Modernity. British School at Rome Studies. Cambridge University Press; 2012:81-102. Оскільки вважалося, що Тарквіній був родом із Етрурії, Клоацина, можливо, спочатку була етруським божеством. Спочатку споруда призначалася для осушення навколишніх боліт та каналізації струмка — притоки Тибру, відомої як Спінон, — який протікав через території, що згодом стали Римським форумом, Велабруо та Бичачим форумом.Bianchi, Elisabetta. «Roma: La Valle Del Velabro, Il Tevere e Il Canale Idraulico Dei Tarquini Prima Della Cloaca Massima.» OPERA IPOGEA 1-2 / Rivista Della Società Speleologica Italiana Commissione Nazionale Cavità Artificiali Journal of Speleology in Artificial Cavities, 2020.

Протягом наступних 700 років канал значно розширено, і завершена система почала транспортувати воду з Форуму Августа до Тибру. Його також з'єднано з одинадцятьма міста та накрито дахом. Система використовувалася для переміщення прісної води містом, очищення вулиць від сміття та уламків, а також для відведення брудних паводкових вод; тому римляни добре усвідомлювали важливість Клоаки Максими для гігієни міста.De Feo, Giovanni, et al. «The historical development of sewers worldwide.» Sustainability 6.6 (2014): 3936-3974. На відміну від сучасних каналізаційних систем, система, ймовірно, не приймала людські відходи з приватних чи громадських .Hopkins J, Stow K. The ‘sacred sewer’: tradition and religion in the Cloaca Maxima. In: Bradley M, ed. Rome, Pollution and Propriety: Dirt, Disease and Hygiene in the Eternal City from Antiquity to Modernity. British School at Rome Studies. Cambridge University Press; 2012:81-102.

Функції Поклоніння Клоацині засвідчено ще в часи Плавта (254—184 рр. до н. е.) в його п'єсі , написаній, імовірно, близько 197—194 рр. до н. е.T. Maccius Plautus, , 4.1Farrell, Joseph. «Precincts of Venus: Towards a Prehistory of Ovidian Genre.» Hermathena, no. 177/178, 2004, pp. 27–69. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/23041540. Accessed 27 Jan. 2026. Стародавні римляни вірили, що рухома вода, яку Варрон і Сервій називали «живою водою», була священною. Оскільки Клоака Максима спочатку була потоком, сама дренажна система також могла вважатися священною. Це може пояснити, чому римляни зберегли первісний звивистий шлях потоку, хоча вигини та повороти в системі робили Клоаку Максиму менш ефективною, ніж інші, пряміші дренажні системи міста.

Отже, як богиня, Клоацина, можливо, керувала системою та втілювала її священні та очищувальні властивості. Однак інші вчені стверджують, що Клоацина не була пов'язана з Клоакою Максимою як джерелом очищення; сама система не була чистою, і натомість вона зрештою забруднювала питну воду міста. З іншого боку, вона могла безпосередньо керувати стародавнім Велабро та потоком, що протікав через нього, Спіноном, та втілювати очищувальні властивості його вод.Koloski-Ostrow, Ann Olga. «Ita Pestilens Est Odore Taeterrimo: Reading Roman Sanitation from the Sources.» The Classical Outlook, vol. 93, no. 2, 2018, pp. 53–61. JSTOR, https://www.jstor.org/stable/26537813. Accessed 27 Jan. 2026.

Як Венера Клоацина

Невідомо, коли Венеру та Клоацину вперше пов'язано та асимільовано у Венеру Клоацину. Згідно з міфом про заснування Рима, після війни між римлянами та сабінянами, о виникла після зґвалтування сабінянок, сабінянський цар Тіт Тацій та римський цар Ромул відклали свою зброю на місці святилища Венери Клоацини та уклали мир.Marcattili, Francesco. «Culti e purificazione postbellica lungo la Sacra via.» OTIVM 3 (2017).Pliny the Elder, The Natural History, 15.36 Таким чином, сабіняни та римляни об'єдналися як один народ, і церемонію відзначено ритуалом очищення з використанням гілок мирта: символу богині Венери.Smith, William, Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, London, John Murray, perseus, Tufts, entry for «Venus» Оскільки війна спалахнула через питання шлюбу, і Тацит вважався засновником шлюбу між сабінянами та римлянами, Венеру Клоацину, можливо, відповідно вважали богинею, яка очищала статеві акти в шлюбі.

Крім того, Лівій назвав святилище богині місцем, де Вергіній убив свою дочку Віргінію, щоб децемвір Аппій Клавдій не примусив її до сексуального рабства.Boatwright, Mary. «Women and Gender in the Forum Romanum.» Transactions of the American Philological Association (1974-), vol. 141, no. 1, 2011, pp. 105–41. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/41289737. Accessed 30 Jan. 2026. Вбиваючи дочку, Вергіній каже: «Єдиним способом, яким я можу, я виправдовую, дитино моя, твою свободу».Livy, History of Rome, 3.48.4 Смерть Віргінії гарантувала, що вона залишилася неоскверненою, а те, що це святилище Венери Клоацини, підтверджує ідею про те, що богині приписували очищувальну силу.

Венера також асоціювалася з водою. Численні обряди та свята на її честь включали очищення; одним із прикладів є Венералії, де жінки-служниці купали як культову статую Венери, так і себе, прикрашені гірляндами з мирта. Венера та її грецький відповідник Афродіта також асоціювали з лазнями: статуї богині з'являлися в купальнях Бусри та Акко.Eitrem, S. «Venus Calva and Venus Cloacina.» The Classical Review, vol. 37, no. 1/2, 1923, pp. 14–16. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/699528. Accessed 28 Jan. 2026. Тому деякі вчені вважають, що Венера Клоацина була богинею родючості та очищення, чиї сили безпосередньо пов'язані з використанням священної рухомої води.

Поклоніння

Невелике кругле святилище Венери Клоацини розташовувалося перед базилікою Емілія на Римському форумі та стояло безпосередньо над Клоакою Максимою.van Deman, Esther Boise. «The Sullan Forum.» The Journal of Roman Studies, vol. 12, 1922, pp. 1–31. JSTOR, https://doi.org/10.2307/296168. Accessed 30 Jan. 2026. Збережена споруда складається з мармурової основи, розташованої на плиті з травертину, круглої форми, за винятком прямокутного виступу на її західному краю — залишків сходів. Споруду, найімовірніше, датують правлінням Сулли, близько 80 року до н. е.

Зображення На деяких римських монетах зображено святилище. На одному денарії, викарбуваному 39 року до н. е., зображено храм із балюстрадою та двома жіночими фігурами, яких Пліній ідентифікував як статуї Венери. Інші версії зображення подібні, але зображують одну з фігур, що тримає квітку. Ці дві жінки, можливо, представляли обидва аспекти богині: Венеру та Клоацину. На одній монеті 42 року до н. е. зображено голову богині Конкордії на аверсі та святилище Венери Клоацини з двома жіночими фігурами на реверсі. Ця монета, можливо, відзначала угоду або примирення між сторонами, ймовірно, посилаючись на примирення між сабінянами та римлянами після зґвалтування сабінянок.Hamilton, J. R. “T. DIDIUS AND THE VILLA PUBLICA.” The Numismatic Chronicle and Journal of the Royal Numismatic Society, vol. 15, no. 45, 1955, pp. 224–28. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/42662867. Accessed 28 Jan. 2026.

У літературі У пізніших англійських творах, особливо протягом XVIII та XIX століть, Клоацину використовувано як сатиричний персонаж, а «храм Клоацини» — як евфемізм для позначення туалету. Таке розуміння Клоацини може походити висміювання Августином Гіппонським Клоацини як нешанованої богині каналізації.Augustine_of_Hippo, The City of God, Vol. 1.8Nelson, T. G. A. «Death, Dung, the Devil, and Worldly Delights: A Metaphysical Conceit in Harington, Donne, and Herbert.» Studies in Philology, vol. 76, no. 3, 1979, pp. 272–87. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/4174011. Accessed 30 Jan. 2026. У Александр Поуп описує Клоацину як брудну та смердючу постать, яка насолоджується грубими жартами, а улюбленці якої вимазані екскрементами.Alexander_Pope, , 2.92 Крім того, обговорюючи «Пораду Горація Поупа щодо тверезості», Філіп Стенгоуп рекомендує своєму синові відривати сторінку від тексту щоразу, коли йому потрібно скористатися туалетом, як «жертвопринесення Клоацині».Weinbrot, Howard D. «History, Horace, and Augustus Caesar: Some Implications for Eighteenth-Century Satire.» Eighteenth-Century Studies, vol. 7, no. 4, 1974, pp. 391—414. JSTOR, https://doi.org/10.2307/3031596. Accessed 30 Jan. 2026.

Клоацина асоціювалася з вульгарністю та непристойністю. 1782 року, після дебюту ораторії Френсіса Гопкінсона «Храм Мінерви», в газеті «Королівська газета» з'явилася непристойна пародія під назвою «Храм Клоацини: усна вігівська розвага».Anderson, Gillian B. «‘The Temple of Minerva’ and Francis Hopkinson: A Reappraisal of America's First Poet-Composer.» Proceedings of the American Philosophical Society, vol. 120, no. 3, 1976, pp. 166–77. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/986556. Accessed 30 Jan. 2026. Пародія була скандальною, її описували як «дотепнішу, ніж Рабле [sic]; бридкішу, ніж Свіфт; вульгарнішу, ніж Том Браун» та «сповнену бруду й гидоти».Leary, Lewis. «Francis Hopkinson, Jonathan Odell, and ‘The Temple of Cloacina’: 1782.» American Literature, vol. 15, no. 2, 1943, pp. 183–91. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/2920421. Accessed 30 Jan. 2026.

Див. також

Венера Мефітіс Викрадення сабінянок Віргінія (Стародавній Рим)

Посилання

Література