Тривала соціально-економічна та політична криза розпочалася у Венесуелі за часів президентства Уго Чавеса та загострилася за часів президентства його наступника Ніколаса Мадуро. Він характеризується гіперінфляцією, ескалацією голоду, хворобами, злочинністю та рівнем смертності, що призвело до масової еміграції. Дефіцит продовольства та гіперінфляція здебільшого закінчилися, інфляція все ще залишається високою.

Це найгірша економічна криза в історії Венесуели та найгірша, з якою країна стикається в мирний час з середини 20-го століття. Цю кризу часто вважають серйознішою, ніж Велика депресія у Сполучених Штатах, бразильська економічна криза 1985—1994 років або гіперінфляція 2008—2009 років у Зімбабве. У 2019 році Інститут міжнародних фінансів назвав це найбільшим економічним колапсом поза межами війни щонайменше за 45 років. Автори порівнювали такі аспекти, як безробіття та скорочення ВВП, з тим, що спостерігалося в Боснії та Герцеговині після Боснійської війни 1992—1995 років, а також у Росії, Кубі та Албанії після революцій 1989 року.«Hell of a Fiesta». New York Review of Books. 65 (4). Retrieved 23 April 2018.

У червні 2010 року Чавес оголосив «економічну війну» через зростання дефіциту у Венесуелі. Криза загострилася за часів уряду Мадуро, ставши ще серйознішою внаслідок низьких цін на нафту у 2015 році«Even sex is in crisis in Venezuela, where contraceptives are growing scarce». та падіння видобутку нафти через брак технічного обслуговування та інвестицій. У січні 2016 року Національні збори, очолювані опозицією, оголосили про «гуманітарну кризу в галузі охорони здоров'я». Уряд не зміг скоротити витрати в умовах падіння доходів від нафти, заперечував існування кризиEl Nacional (in Spanish). 31 August 2018. Retrieved 2 September 2018. та жорстоко придушував опозицію. Позасудові страти з боку уряду стали звичним явищем. ООН повідомила про 5287 вбивств, скоєних Силами спеціального призначення у 2017 році, та щонайменше ще 1569 вбивств за перші шість місяців 2019 року, зазначаючи, що деякі вбивства були «скоєні як помста за участь [жертв] в антиурядових демонстраціях»." Політична корупція, хронічна нестача продуктів харчування та ліків, закриття підприємств, безробіття, зниження продуктивності праці, авторитаризм, порушення прав людини, грубе економічне безгосподарство та висока залежність від нафти сприяли кризі.

Європейський Союз, Лімська група, США та інші країни застосували санкції проти урядовців, військовослужбовців та сил безпеки у відповідь на порушення прав людини, погіршення верховенства права та корупцію.Reuters. 6 November 2018. Retrieved 3 April 2019. У 2017 році США поширили свої санкції на нафтовий сектор. Санкції заблокували світовий експорт нафти, паралізували економіку Венесуели, заморозили фінансові активи Венесуели та заблокували доступ країни до міжнародних платіжних систем. Згідно зі звітом Марка Вайсброта та Джеффрі Сакса за 2019 рік, санкції завдали Венесуелі збитків у розмірі 38 мільярдів доларів у період між 2016 і 2019 роками, завадили уряду вирішити кризу за допомогою змін у фіскальній та монетарній політиці, а в поєднанні з існуючими негативними економічними тенденціями призвели до приблизно 40 000 додаткових смертей у період між 2017 і 2018 роками.

Прихильники Чавеса та Мадуро заявили, що проблеми є наслідком «економічної війни» проти Венесуели, падіння цін на нафту, міжнародних санкцій та бізнес-еліти, тоді як критики уряду стверджують, що причиною є економічні нецільовничість та корупція. Більшість спостерігачів називають антидемократичне управління, корупцію, та неефективне управління економікою як причини. Інші пояснюють кризу " соціалістичним ",, " популістським ", або «гіперпопулістським» характером політики уряду, та її використанням для підтримки політичної влади.

Криза вплинула на життя пересічного венесуельця на всіх рівнях. До 2017 року голод загострився до такої міри, що майже 75 % населення втратило в середньому понад 8 кг (понад 19 фунтів), і більше половини не мали достатнього доходу, щоб задовольнити свої основні потреби в їжі.

20 % венесуельців (5,4 мільйона) покинули країну до 2021 року,, а приблизно 7,7 мільйона людей емігрували до 2024 року. Згідно з аналізом ООН, у 2019 році 25 % венесуельців потребували тієї чи іншої форми гуманітарної допомоги. Після посилення міжнародних санкцій протягом 2019 року уряд Мадуро відмовився від політики, встановленої Чавесом, такої як контроль над цінами та валютою, що призвело до тимчасового відновлення країни після економічного спаду до того, як COVID поширився до Венесуели. До 2019 року, у відповідь на девальвацію офіційної валюти болівар, населення дедалі більше почало використовувати долари США для здійснення транзакцій.

Згідно з національним опитуванням щодо умов життя (ENCOVI), до 2021 року 95 % населення жило в бідності за рівнем доходу, з яких 77 % жили в умовах крайньої бідності, що є найвищим показником, коли-небудь зафіксованим у країні. У 2022 році, після впровадження м'якої економічної лібералізації, рівень бідності дещо зменшився, а економіка зросла вперше за 8 років. Водночас реформи посилили нерівність, і Венесуела досягла найвищого рівня нерівності в Америці. Хоча дефіцит продовольства та гіперінфляція здебільшого подолані, інфляція залишається високою.

Примітки

Коментарі